Розділ «НА ЕМІҐРАЦІЇ»

За якийсь місяць по виповненні аплікації на виїзд до Америки, ми отримали листа, щоб на 8-го січня 1948 року з'явилися в таборі Ді-Пі в Зальцбурзі для приїзду до Мюнхену. Ми на скору руку все поліквідували. Та сказавши правду, ні я, ні моя дружина не були психічно приготовлені на виїзд до Америки. Але не було іншого виходу.

Ми виїхали до Америки з Бремен-Гафену 9 квітня 1948 р., а прибули до Ню-Йорку 17 квітня 1948 року.

КАРПАТСЬКІ УКРАЇНЦІ В ЧЕХО-СЛОВАЦЬКІЙ ЗАГРАНИЧНІЙ АРМІЇ СССР

Читач може оправдано запитати, чого шукали українці Закарпаття в Чехо-Словацькій Заграничній армії в СССР? Що їх привело до того, що вони пішли боронити той зненавиджений большевизм?

Щоб відповісти на ці питання, треба собі уявити положення карпатських українців після окупацї Мадярщиною Закарпаття.

За роки 1939-1944 через тюрми та концентраційні табори перейшло 133,396 закарпатців, з них 54,982 були вбиті; на свободі безпідставно й без суду мадяри замучили й розстріляли 27,644 людей”.[97] Вистачало показати на когось пальцем, що він українець, що в мадярів було тотожне з поняттям Січовиків, партизан, тобто одним словом ворог Мадярщини, щоб його мучити й розстріляти. Ці нечувані звірства доконували на українцях місцеві мадяри та їхні поплентачі - москвофіли.

Насильна мадяризація населення Закарпаття привела до того, що поміж молодшою генерацією знаходимо дві третини неписьменних або цілком неграмотних. Мадярський терористичний провідник Микола Козма зобов'язався мадярському урядові, що він на протязі 20 років повністю зліквідує українство на Закарпатті. Бачучи якими засобами цей кат українців оперує, можна прийняти твердження Козми за правдиве. І як тепер знаємо, Мадярщині не судилося окупувати Закарпаття на протязі 20 років, бо за 5 літ від окупації Закарпаття, вона сама стала васалом большевиків і впала у ситуацію, про яку ніколи б не могла навіть думати.

На протязі тільки одного року після мадярської окупації Закарпаття, харчові засоби населення вичерпувалися. Українці стояли на порозі голодової смерти. Нечувана нужда, мадяризація, тюрми, концентраційні табори та примусові роботи, примушували закарпатців шукати виходу з того катастрофічного положення, в якому опинилося Закарпаття по окупації його Мадярщиною.

Розподіл Польщі поміж Гітлером і Сталіном у вересні 1939 року, коли загарбані Галичина й Волинь були приєднані до УССР, давав закарпатським українцям надію на порятунок. До цього немало спричинилася большевицька пропаганда, яка закликала українців переходити через Карпати в Україну.

“Від 15 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. (від окупації большевиками Галичини й Волині до вибуху війни між Німеччиною і СССР, прим. автора), емігрувало до Галичини, тоді вже УССР, понад 55,000 українців. При чому це була молодь, 90% мужчин і 10% жінок”.[98]

“Закарпатців, які в перші роки окупації Мадярщини масово втікали до Радянського Союзу, засуджували за нелегальний перехід радянського кордону і поголовно відправляли до трудових таборів, де в період культу особи Сталіна панувало Беріївське свавілля”.[99]

Переходи до Галичини відбувалися майже через всі прикордонні села північного Закарпаття. Всі ці втікачі опинилися в Галичині в таких місцевостях: Львів, Стрий, Станиславів, Жаб'є, Надвірна та інших місцевостях. За короткий час їх всіх НКВД виловило. Не здаючи собі справи з обставин, думаючи, що вони попалися в руки української влади, наші втікачі щиро признавалися про свою участь в “Карпатській Січі”, ОУН, партизанці й до інших національних організацій. Таким признанням вони фактично видавали на себе смертний вирок.

“Началися тяжкі слідства зі застосуванням модерних методів мучення. Приводять закарпатця у “чорну камеру” в підвалі, де на бетоні лежать 3-4 трупи. Треба дивитися цим спотвореним жертвам в обличчя і “признаватися” до “злочинів”, яких в житті ніколи не думав робити. Інколи на стелі висять 4-5 мертві, і це ніби диверсанти... Догола роздягнений, ставати босими ногами на розпалену бляху, копали у сім'яники (яєчники) і жолудок та безліч методів мучення. На цих “слідствах” були присутні переодягнені мадярські контррозвідчики, з котрими НКВД мало “братерський” договір для протиукраїнської боротьби. НКВД виготовляло для мадярів точні списки, фотографії, відтиски пальців і всі потрібні інформації про втікачів. Потім НКВД декотрих розстріляло, а інших почало вивозити на совєтсько-мадярський кордон між Галичиною і Закарпаттям передаючи цих нещасних втікачів у мадярські руки. Жертви мусіли самі собі викопувати могили. На це звірство мадярів москалі дивилися з другої сторони кордону. Коли траплялося, що хтось пробував втікати назад на сторону Галичини, такого застрілювало НКВД. В такий нелюдський спосіб було розстріляно 25,000-30,000 закарпатських українців. Декотрих мадяри з поломаними руками і ногами, видовбаними очима і спотвореним тілом повісили на смереки з таблицею: “Так скінчите всі”.[100]

Не дивлячись на велику небезпеку-пересторогу, все таки декому вдалося втікти з їхніх рук, щоб сьогодні бути свідками масового мадярського злочину.

Дня 22 червня 1941 року, коли Гітлер напав на Совєтський Союз, большевики, втікаючи, евакували галичан, залишивши по тюрмах (Сколє, Львів, Стрий, Станиславів) 8,000 закарпатців, яких гестапо розстріляло. Вивезені большевиками закарпатські українці опинилися в найгірших тюрмах СССР, разом з кримінальними злочинцями. Ці кримінальники за вказівками НКВД вбивали нещасних наших людей. Як правило звичайно вбивали в першу чергу людей з провідної верстви - з високою та середньою освітою.

“Фізично понищених закарпатців большевики зачали розвозити по концентраційних таборах “неісходимого” Сибіру. Тяжкі каторжні роботи в лісах і копальнях, без відповідного харчування, гігієни й відпочинку, кінчалося все те різними хворобами, особливо тифом. В тих нелюдських умовах в'язні могли витримувати лише один або два роки й вмирали. В цих московських концентраційних таборах НКВД згинуло 80% закарпатських українців”.[101]

Від повного їх винищення врятувала закарпатців можливість вступити в чехо-словацьку заграничну армію в СССР, яка почала формуватися на підставі домовлення між ЧСР і СССР в Лондоні з дня 18 липня 1941 року.

Спочатку большевики не хотіли звільнити закарпатців з концентраційних таборів і дати їм можливість вступити до чехо-словацької закордонної армії, мотивуючи своє рішення “неблагонадійністю” закарпатських українців. На інтервенцію американських закарпатських українців, большевики в'язнів звільнили.

З тюрми і концентраційних таборів московського НКВД повернулося тільки з 105,000 закарпатських українців - 14-15 тисяч людей, а решта загинула. Кожний закарпатський в'язень змушений був розв'язати безвихідну проблему: вмирати на тяжких роботах в таборі чи краще йти добровільно на фронт і боронити свого ворога, щоб марно не загинути в таборах. Треба було вибирати з двох лих одно, а ним було друге - вступ до чехо-словацької заграничної армії в СССР.

Закордонний чехо-словацький уряд у Лондоні плянував спочатку зформувати закордонну чехо-словацьку армію в Англії, але большевики відмовилися відпускати колишніх громадян ЧСР, закарпатськцх українців, людей, які ще тоді знаходилися в московських концентараційних таборах НКВД, до Англії. Вони не бажали собі того, щоб “цивілізований” світ довідався про їх злочини над громадянами інших країн. Тому то з українських тюремників зформовано чехо-словацьку армію в Совєтсьму Союзі.