Розділ «НА ЕМІҐРАЦІЇ»

Звільнені закарпатські українці з таборів НКВД, були вони фізично знищені й звичайно в такому стані нездібні до будьякої воєнної служби. Їх відправлено в відповідні осередки, в яких їх трохи підгодували й декого з них післали в середню Азію працювати в колгоспах.

Проблематичним здавалося ставлення закарпатців до майбутньої Чехо-Словаччини, і, само собою розуміється, до Совєтського Союзу. Виникло теж питання відносно того, як воюватимуть наші хлопці після такого душу, яким були для них концтабори. Не легко було пояснити, чому юнаків, які прибули до Радянського Союзу з відтвертим серцем, мов до матері, було засуджено як злочинців”.[102]

“Дня 8 грудня 1941 року з рамени совєтського уряду, ген. Панфілов повідомив начальника чехо-словацької воєнної місії, ген. Г. Піку, що совєтський уряд дає дозвіл організувати на території СССР Чсл. батальйон”.[103]

У відповідь на цю заяву совєтського уряду, “д-р Бенеш радив тимчасово нічого не робити, не провокувати німців, а в спокої вичекати, поки західні аліянти не прийдуть і не висвободять нас”.[104]

Зародок чехо-словацької закордонної армії бере свій початок з вересня 1939 року, коли то 93 чеських втікачів втекли через Краків до СССР. Між тими втікачами було 17 чехів і 76 жидів, які втікали перед гестапом. Цей “легіон” чехи уважають за основоположника чехо-словацької заграничної армії в СССР. Дня 5 лютого 1942 року перевезено цей “легіон” до Бузулук, недалеко Куйбишова. При кінці 1942 року національний склад того “легіону” виглядав так: 277 чехів, 21 словаків, 286 жидів і 1,780 українців із Закарпаття. Число українців зростало з дня на день.

Були два центри чехо-словацької заграничної місії, які кожний по-своєму старалися впливати на армію. Перший - це заграничний чехо-словацький уряд з президентом Бенешом на чолі, другий - міністер народної оборони Інгр, який діяв через начальника чехо-словацької місії в СССР, ген. Піки. Піка не мав впливу на закарпатців, бо він відрізняв окремішність закарпатських українців від українців в СССР, називаючи їх підкарпатськими русинами, та вмовляв в них, що вони так, як чехи і словаки є носіями західньоевропейської культури, вищої, ніж культура комуністичного сходу. Про майбутній соціяльний лад у новій чехо-словацькій республиці Піка не висловлювався, бо лондонський уряд Бенеша, не визнаючи мюнхенського диктату і всього, що постало після нього (федеративна держава чехів, словаків і закарпатських українців), стояв на становищі першої конституції Чехо-Словацької республіки з лютого 1920 року.

“Піка і його співробітники, старалися не допустити у воєнні справи московських агентів, бувшого посла Зденка Філінгера і генерального секретаря чеської комуністичної партії Клемента Готвалда”.[105]

У війську панувало безладдя, шовінізм, антисемітизм, обман, крадіж, насильство й подібне.

“Проти волі чехо-словацької влади і міністра оборони К. Готвалд, генеральний секретар комуністичної партії в СССР, іменував командуючим чсл. війська в СССР підполковника Людвика Свободу, а начальником штабу Богуміра Ломського”.[106]

Решту ключевих позицій в новопосталому батальйоні зайняло 286 жидів. НКВД наставило свого агента, підпоручника Ріїцина, начальником воєнної тайної політичної поліції. Від самого початку рішено не допустити закарпатських українців до жодної важливої функції.

Мстислав Скит-Закарпатський накреслює такий портрет підполковника Л. Свободи: “Чех, народжений 25 листопада 1895 р. в селі Грозманітин, на полудневій Моравії. Закінчив після 1918 р. воєнну академію і був кадровим старшиною. В 1939 р. осягнув ступінь підполковника. Після окупації ЧСР Німеччиною, емігрував в червні 1939 р. в Польщу, а після нападу Німеччини на Польщу втік до СССР. Людина слабого характеру, політичний безхребетник і кар'єрист, чеський шовініст, комуніст і україножер. Нездібний комендант і жалюгідний стратег”.[107]

Далі Мстислав Скит-Закарпатський пише про Л. Свободу: “Дня 12 листопада 1947 р. Л. Свобода, як чсл. міністер народньої оборони заявив в чеському парляменті, що він вислав для поборювання УПА в Карпатах п'ять дивізій війська і 3,630 бувших партизан-спеціялістів. Свобода відіграв підлу ролу в комуністичному перевороті в Празі в 1948 р. Зрадив президента Бенеша і протикомуністичну коаліцію. Але і комуністи розоблачили його, позбавивши його міністерства народної оборони, арештували і викинули з армії. Від 1948 до 1952 р. був рахівником в колгоспі. З біди поміг йому вийти Нікіта Хрущов, зробивши його за час 1955-58 начальником військової академії. Другий раз поміг йому Олександер Дубчек в 1968 р., зробивши його президентом ЧСР”.[108]

. Хоча президент Бенеш і міністер народної оборони ген. Інгр і начальник чехо-словацької воєнної місії у Москві ген. Піка протестували проти висилки першого самостійного чсл. батальйону на фронт, бо вояки батальйону не були підготовлені й вишколені до бою, московське воєнне командування таки вислало цих людей на фронт.

“Батальйон москалі зразу приділили на найгірший відтинок постійного німецького пролому під Харковом в районі села Соколово. Батальйон вступив в бій 8 березня 1943 р. Йому був приділений відтинок фронту приблизно на 15 км., що відповідало терену для одної комплетної дивізії. Кожний бачив, що смертники засуджені на ліквідацію. Батальйон не мав танків, лише легкі протитанкові гармати застарілого типу, легкі міномети, якісь кулемети і рушниці. Німецька СС дивізія “Totenkopf” вступила в атаку з 60-80 тяжкими танками, тяжкою артилерією, тяжкими мінометами і кулеметами. Вони мали велику перевагу в людях і техніці. В першій лінії проти СС дивізії стояли закарпатці, яких там полягло 450 і було багато ранених. Вони знищили 31 танки, транспортери, декілька гармат, кулеметів, і вбили понад 400 німців.[109]

Генерал Свобода пише про перше бойове хрищення батальйону під селом Соколовим, недалеко Харкова таке:

“Напад СС дивізії відбито з великими стратами для ворога: 19 танків, 6 транспортерів і багато іншого воєнного матеріялу. Вони залишили на полі бою понад 300 вбитих. Наші страти були 86 вбитих і 56 ранених”.[110]

До тих страт ген. Свобода не зараховує 450 вбитих закарпатців, бо, як видно, він ні словом не згадує про участь закарпатських українців в бою під Соколовом, так немов би їх там взагалі не було. Не дивлячись на те, що в тому часі на 2,370 загальної кількости учасників бою, закарпатців було 1,780, або 75 відсотків усіх бойовиків батальйону. Це цілком не вказує на об'єктивність ген. Свободи. Чи, може, він не хотів дати Бенешові аргумент в руки, який противився висилці батальйону до бою?

Несторович у своїй книжці подає... “під селом Соколове відбулося перше бойове хрещення з поважними втратами, бо було 54 вбитих і поранених. (Нещодавно там поставлено пам'ятник”.[111]

Число вбитих і ранених, що його подає український учасник тих боїв є щонайменше десять кратне.

“Геройство закарпатців здивувало москалів і чехів, що дивилися на цю нерівну “м'ясорубку” в тилу і завчасу повтікали. Чехи тепер розповідають про Соколово цілковиту брехню, і навіть затаюють українське геройство і жертви”.[112]