Розділ «НА ЗАКАРПАТТІ»

Одною із важливих ділянок, що належала сюди, була справа господарсько-фінансова. До кінця жовтня 1938 року чехи плянували свою господарсько-фінансову політику як одно цілу державу. Закарпаття в їх плянах і бюджеті було трактоване не більше колонії. Ця справа, після створення федеративної держави, створювала певні труднощі, бо чехи, беручи під увагу потрібні цифри про Закарпаття, брали їх з років, коли Закарпаття було більше залежне від політики чехів, а подруге, відступлення через Віденський арбітраж від Закарпаття міст - Ужгороду, Мукачева й Берегова створювало у плянуванні господарсько-фінансову певну проблему. З цих причин господарсько-фінансове питання не могло опиратися на твердих цифрах з минулого, а мусіло бути до певної міри імпровізоване. Це й була головна роля, яку сповняло Представництво уряду Карпатської України в Празі.

До цього доходили ще інші справи, які треба було зразу полагоджувати. Одною з таких справ було підготовлення відповіді на ворожі (польські й большевицькі) демарші до чеського уряду в справі Карпатської України.

Іншою справою, яка виникла під кінець існування Закарпатської України, було закомуніковання проголошення незалежности Карпато-Української Держави 15 березня 1939 року до відома великодержавам. Це був час, коли уряд Карпатської України в Хусті не міг цього виконати сам, бо був зайнятий справою оборони молодої держави проти мадярської навали. Тому цю справу з успіхом виконало Представництво уряду Карпатської України в Празі під керівництвом д-ра Вікентія Шандора.

Безпосередні переговори представників Карпатської України (міністер д-р Є. Бачинський) і Мадярщини в справі вирішення державних кордонів, що відбувалися в Комарні, перервано через неуступливість обидвох сторін.

Вслід за цим міністер закордонних справ Німеччини Йоахім фон Рібентроп покликав представників Словаччини, - прем'єра д-ра Й. Тіса та заступника прем'єра д-ра Дюрчанського й заступника Карпатської України міністра д-ра Є. Бачинського до Мюнхену на розмову. Ця авдієнція зробила на міністра Рібентропа позитивне враження. Хоча міністер Карпатської України д-р Є. Бачинський, який раніше був москвофілом, в цьому випадку, як представник уряду Карпатської України вив'язався зі свого завдання гідно, показавши себе добрим патріотом своєї країни.

Тому, що безпосередні переговори Мадярщини, з одного боку, й Словаччини та Карпатської України, з другого боку, не обіцяли великого успіху, обидві сторони погодилися на вирішення спірних справ на арбітражну комісію, що складалася із представників Німеччини, Італії і ЧСР. Неофіційними членами її були представники Словаччини й Карпатської України.

Перед відкриттям арбітражної комісії дня 2 листопада 1938 року, міністер Рібентроп перечитав спрецизовання цілей і компетенції цієї конференції: “Нашим завданням є остаточно визначити кордони між Мадярщиною і ЧСР на етнографічній базі та знайти відповідну розв'язку зв'язану з цим. Прийняте арбітражне рішення є зобов'язуючим і остаточним як для Мадярщини, так і для ЧСР.[54]

Дня 26 жовтня виявилося те, про що українці Закарпаття твердили й попереджали багато років тому, а саме: що А. Бродій і його партія служать мадярським інтересам. Чехи не хотіли тому вірити, добачуючи державну зраду радше з боку українців, ніж з боку Бродія. Того ж самого дня чехи позбавили А. Бродія становища прем'єра уряду Карпатської України, заарештувавши його за державну зраду. Новим прем'єром став о. д-р А. Волошин, а членами його уряду Ю. Ревай і д-р Бачинський. Новий прем'єр подав у своїй промові програму свого уряду, в якій між іншим запевнив польський уряд, що уряд Карпатської України не буде провадити протипольську політику.

Як голова Закордонної Делегації Карпатської України, в жовтні 1938 року я перебував з дружиною в Берліні, де крім інших справ, мав зустріч з полк. Михайлом Колодзінським-Гузаром. В його товаристві я відвідав японську амбасаду, де склав меморіял про нашу справу. В розмові з японським генералом ми просили про підтримку справи Карпатської України, а його особисто ми просили відвідати Карпатську Україну. Він наше запрошення прийняв і обіцяв, що зробить це найскоріше. Це сталося 15 грудня 1938 року, коли полк. Ярий, японський генерал і я з дружиною поїхали разом автом з Берліну через Відень і Словаччину до Хусту.

З М. Колодзінським-Гузаром я відвідав в той час литовський консулят, вручивши їм наш меморіял. Під час мого перебування в Берліні в зустрічі з провідником ПУН-у ми обговорювали створення і справу проводу Організації Оборони - Карпатська Січ. Ми пропонували такий склад команди: командир Дмитро Климпуш, його заступник - Іван Роман, секретар - Іван Рогач, пропагандивний референт - д-р Степан Росоха. Нашу пропозицію Карпатська Січ вповні прийняла. Членами штабу стали згодом: Роман Шухевич-Щука, Зенон Коссак-Тарнавський, Осип Карачевський-Свобода, Іван Кедюлич, Гриць Барабаш-Чорний, Юрій Лопатинський-Калина й Євген Врецьона-Волянський.

Дня 31 жовтня 1938 року виступив я з доповіддю про справу Карпатської України на Листопадовому святі в Берліні, що його влаштувало Українське Національне Об'єднання під головуванням підполковника Омельченка. Наступного дня, 1 листопада 1938 року я повернувся до Відня в товаристві Ярослава Барановського, Костя Мельника-Горського й д-ра Миколи Сушка.

о. д-р Августин Волошин

Президент Карпато-Української Республіки

Першого листопада прибув до Відня прем'єр д-р о. А. Волошин, д-р Ю. Бращайко, д-р М. Долинай, Степан Клочурак, Ю. Гуснай та Іван Рогач, який в кінці жовтня 1938 року повернувся до Ужгороду, де став особистим секретарем прем'єра. Всі вони приїхали на арбітраж у справі кордонів між Мадярщиною та Карпатською Україною, що мав відбутися наступного дня.

Прем'єр о. д-р Волошин і його делегація дістали до своєї диспозиції все, що було приготовлене Делегацією Карпатської України. Правою рукою прем'єра був Л. Є. Гузар, молодий журналіст, який володів кількома мовами: французькою, англійською, німецькою, італійською та румунською. Прем'єр Д-р А. Волошин уділив в той час десять інтерв'ю чужомовним кореспондентам, а Гузар, знаючи чужі мови, перекладав. Преса, особливо французька, широко писала про українців. Це варто підкреслити, бо на протязі двадцяти років французька преса ніколи не писала про нас, ніби ми взагалі не існували.

Дня 3 листопада Делегація після тяжкого удару, яким було відірвання Ужгороду й Мукачева з околицями, в справі віденського арбітражу видала деклярацію, в якій протестувала проти порушення етнографічного принципу: “Делегація Карпатської України з найбільшим огірченням довідалася про рішення роз'ємчої комісії в справі кордонів Карпатської України у Відні з дня 2 листопада 1938. Стверджуємо, що віддання Мадярщині Ужгороду й Мукачева з українськими околицями, як також і інших українських сіл по других округах, не відповідає етнографічним принципам, що лягли в основу політики, яка мала започаткуватися по Мюнхенській конференції. Делегація стверджує, що це рішення противиться справедливим інтересам Карпатської України” [4].

В цій же справі делегат “Об'єднання Українських Організацій” Америки, редактор “Свободи”, д-р Лука Мишуга, видав окрему заяву: “Як делегат “Об'єднання Українських Організацій” в Америці, висланий до Европи для оборони справ Карпатської України на самостійне життя, заявляю, що присуд, виданий у Відні дня 2 листопада 1938 р. Роз'ємною Комісією в спрві кордонів Закарпаття, порушує ті етнографічні принципи, які лягли в основу міжнародної Конференції в Мюнхені, і які повинні бути примінені супроти поселення Закарпаття. Рішення Роз'ємної Комісії є великою кривдою для Карпатської України і для цілого українського народу. Супроти цього американські українці цього рішення не визнають і проти нього протестують”.[55]

Закарпатський український поет Василь Гренджа-Донський у своїй поемі “Чорні хмари” представляє рішення віденського арбітражу так:

...В листопаді - півроку тому -