Розділ «І ЧАСТИНА: ПЕРЕДВІСНИКИ ОУН»

Найсильнішими осередками ЛУН були секції в Подєбрадах і Празі. Крім них, жваву діяльність розвивали теж секції в інших місцевостях ЧСР, де були скупчення української еміґрації, а також; секції в Берліні, Відні, Парижі (інж. Г. Калюжний, сотн. М. Антоненко, сотн. П. Василів), Люксембурзі (О. Твардовський, Чуб). Провідний член паризької секції ЛУН сотн. П. Василів робив старання поширити ЛУН серед українських еміґрантів в Єгипті, але ця праця зустрілася з великими перешкодами з боку російських еміґраційних кіл. За посередництвом окремих осіб встановлено було інформативний зв'язок з українцями в Туреччині, а на Балкани було вислано окремого представника Центрального Комітету ЛУН.

Більшість членів ЛУН становили наддніпрянці, але було між: ними й багато українців із західноукраїнських земель. І так серед гурту провідних членів ЛУН ми бачимо таких наддніпрянців, як Микола Сціборський, Дмитро Демчук, Євген Маланюк, Юрій Руденко, проф. М. Вікул, Л. Мосендз, Григорович, Л. Костарів, П. Кожевників, а поруч із ними – українців із західноукраїнських земель: Ярослав Герасимович, П. Вигнанський, В. Виноградник, Р. Минів, М. Селешко.

В 1927 р. ЛУН видавала свій пресовий орган – місячник „Державна Нація”. Редаґувала його колеґія в складі: М. Сціборський, П. Кожевників і д-р Д. Демчук.

Союз Організацій Українських Націоналістів

Ідеологічно-політична однозвучність „Групи Української Національної Молоді” та „Леґії Українських Націоналістів” викликала в членах цих націоналістичних організацій думку про доцільність об'єднання обох організацій. Ініціятива щодо реалізації цієї думки виринула одночасно з обох боків. ЛУН пробувала зразу ініціювати об'єднання всіх українських політичних організацій на чужині для спільної зовнішньо-політичної дії в користь української державности. Коли ж це виявилося нездійсненним, то ЛУН ухвалила обмежитись об'єднанням всіх українських націоналістичних організацій.

На початку 1927 р. почалися офіційні розмови між представниками обох організацій щодо об'єднання ГУНМ і ЛУН, разом з усіма їхніми філіями, із збереженням можливости вступу до Союзу іншим співзвучним еміґраційним і крайовим організаціям. Представники обох організацій спільно переглянули всі матеріяли, що стосувалися ідеології обох груп і, ствердивши, що розходжень в ідеології обох груп, які унеможливлювали б співпрацю, немає, – ухвалили скласти проєкт статуту „Союзу Організацій Українських Націоналістів”. Випрацьований проєкт статуту „Союзу” був у червні 1927 р. офіційно прийнятий зборами ГУНМ і Генеральною Радою ЛУН.

Статут „Союзу Організацій Українських Націоналістів” мав, між; іншим, такі пункти:

п. 3. Мета Союзу: Боротьба за якнайскорше відновлення Самостійної, Національної, Соборної Української Держави, яка забезпечувала б добробут усіх верств українського народу, та її охорона.

п. 4. Засоби: 1. Репрезентація й оборона української визвольної та дер-жавно-соборницької ідей шляхом ініціювання та влаштовування політичних акцій на захист інтересів українського народу, шляхом пропаґанди визвольних змагань українського народу перед світовим суспільством та міжнарод-німи політичними чинниками. 2. Плекання свідомости беззастережного пер-шенства українських національно-державних інтересів перед усіма іншими інтересами чи то чужих народів, чи власних політичних, суспільних, релігійних, військових чи інших угрупувань чи поодиноких осіб. 3. Вироблення, плекання й поширювання української національної ідеології та піднесення політичної активности національно-орієнтованих політичних організацій і течій серед українського народу. 4. Об'єднання всіх згаданих політичних організацій і течій та узгіднення їхньої діяльности шляхом скликання Всеукраїнського З'їзду політичних організацій українських націоналістів.

п. 5. члени Союзу діляться на:

1. Дійсних, якими є автономні політичні організації українських націоналістів.

2. Чинних, якими є поодинокі фізичні особи, члени повищих організацій.

3. Почесних, якими є фізичні і правні особи, заслужені своєю діяльністю в національно-політичній ділянці, згідно з п.п. 3 і 4.

п. 10. Органи Союзу: Головна Рада, Управа, Ревізійна Комісія і Суд Національної Чести.

Дня 12 липня 1927 р., відбулися установчі збори Союзу, на яких обрано Управу в такому складі: голова – М. Сціборський; заступник голови – д-р Козак; секретар – д-р С. Нижанківський; організаційний референт – д-р С. Чернявський; політичний референт – Н. Нововірський, В постановах Зборів зазначено, що одною з найважливіших справ е висвітлення й остаточне зформулювання ідеологічних засад та визначення напрямних української національної політики. Цю роботу можна виконати тільки через скликання спеціяльної Конференції або Конґресу українських націоналістів. На таку конференцію повинні бути запрошені організації, що є членами Союзу й організації, близькі йому своєю ідеологією, а крім цього теж окремі особи, які з виправданих причин не є членами жадної з українських націоналістичних організацій, але своєю дотеперішньою працею заслужилися для українського націоналізму. Завданням Конференції чи Конґресу має бути:

1. Остаточне зформулювання української націоналістичної ідеології і визначення шляхів української національної політики та відношення українського націоналістичного руху до існуючих українських ідеологічно-політичних організацій;

2. Створення нової української націоналістичної організації, яка об'єднала б усі співзвучні націоналістичні елементи як за кордоном, так і в Краю на базі одної організаційної схеми.[17]

Як напрямні своєї діяльности „Союз Організацій Українських Націоналістів” визначив:

1. Активна підготовка вищезгаданої Конференції чи Конґресу;

2. Психологічне, ідеологічне й організаційне об'єднування українських націоналістів з усіх земель України, що мало б бути першим етапом революційно-конструктивної, соборно-державницької чинности;