Розділ ІІІ: Духовне життя українців

Отже, в духовному житті українців, які проживали на території Російської держави, протягом останньої чверті XVII - 60-х pp. XVIII ст. сталися помітні зміни. Вони обумовлювались як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Зокрема, зменшення чисельності й звуження функціональних можливостей козацтва, яскраво виражені тенденції до закріпачення значної частини населення, помітне зросійщення місцевої еліти, поступова ліквідація царизмом української автономії гальмували, а часом зводили нанівець розвиток державницької ідеї, науки і культури. Нерідко національний колорит у побуті й звичаях корінних жителів витісняли нові "надбання", привнесені із сусідніх держав, країн Західної Європи. І все ж, незважаючи на всілякі негаразди, Лівобережжя, Слобожанщина й Запорожжя зберігали суспільно-політичні особливості. Тут діяло власне судочинство й існували своєрідні норми поведінки, характерними ознаками відзначалися вбрання, харчування та зачіски людей. У письменстві дедалі виразніше виступала народно-розмовна основа, стався принциповий перехід від старої української мови до нової, літературної. Велику роль у цьому процесі відіграла національна школа, освіта. Фактично в усіх галузях мистецтва відбувся відхід від суто релігійної ідеології - її стала витісняти світська тематика. Саме в досліджуваний період в Україні зародився, а потім розвинувся театр. Гордістю Російської держави стали діячі культури і освіти, вчені-вихованці Києво-Могилянської колегії (академії). Чернігівського, Харківського та Переяславського колегіумів: С.Полоцький, Ф.Прокопович, Г.Сковорода, М.Гнєдич, Г.Базилевич, В.Барський (Григорович-Барський), М.Ханенко, Г.Полетика та інші. Більшість із них добилася загальноєвропейського визнання, була знана в країнах Сходу.