Розділ «ОТАМАН ЗЕЛЕНИЙ»

«Московсько-жидівська комуна» такого вибачити не могла. Трипілля і сусідні села систематично «проріджували» — висмикували то одного повстанця, то другого, а 1929 року під час «розкуркулення» комунари спровадили до Сибіру десятки багатодітних родин. Може, ще й поталанило їм, бо ті, хто лишився, невдовзі потрапили у смертельні лещата Голодомору. Забрав він півтори тисячі трипільців. А скільки покалічив!

Незважаючи на страшні репресії, з «радвладою» навіть під примусом ніхто не хотів співпрацювати — 1933 року комуністична організація Трипілля становила лише 20 членів і кандидатів у члени компартії.

Тих зеленівців, які вижили в час Голодомору, добивали репресіями. 1937 року ув'язнили Григорія Даниловича Удода, гармаша Дніпровської дивізії. Не забули і про рідного брата отамана Зеленого — Грицька Терпила. Обидва отримали по 10 років російської каторги «за бандитизм». Григорій Терпило відбував ув'язнення в Башкирії. Додому не повернулися обидва. 1937 року арештували Федора Цюкала із Красної Слобідки, трипільців Леонтія Бельдія, Антона Дзюбенка, Дениса Заброду, Павла Косаря, Петра Кравченка, Якима Оленича, Юхима Савицького, Якова Терпила, Кирила Цедика, халепця Тимофія Лемешка, Федося Кагарлицького з Черняхова, Федося Кравця з Обухова та багатьох інших. Усім дали 10 років каторги. А трипільців Петра Бельдія, Йосипа Оленича, щербанівця Григорія Рудика, халепця Степан Тукаленка розстріляли. 16 жовтня 1937 р. розстріляли і легендарного Максима Терпила, командира 2-го Трипільського полку.

25 жовтня кати обірвали життя учителя, голови халеп'янської «Просвіти», бандуриста Гаврила Макаровича Лавріненка. А 8 грудня знищили Павла Яковича Носара, батька сімох дітей. Івана Яковича Нещерета вбили 1938 року. За що? За те, що захищали рідну землю.

Ще раніше, 1932 року, репресували Івана Даниловича Оленича, племінника отамана Зеленого. 1939 року, вже після ув'язнення, він як виконроб брав участь у спорудженні пам'ятника Тарасові Шевченку в Каневі. Був свідком, як розрили його могилу, бачив, як працівниця НКВД (жидівка) проникла до склепу. За словами Оленича, на оцинкованій труні, на шкіряній обкладинці зогнилої Біблії, лежав масивний золотий хрест. Подібний хрест лежав і всередині дерев'яної труни [3]. Обличчя Тараса Шевченка від дії кисню, що увірвався до склепу, на очах у свідків розсипалося у прах. Працівник НКВД узяв у кожного розписку про нерозголошення того, що вони бачили, мовляв, тоді мародери почнуть копати могилу Тараса Шевченка і шукати золотого хреста.

Найбільше дісталося трипільцям 1938 року. Тоді було арештовано сотні людей із Трипілля та інших сіл, які давали Зеленому козаків. В одному лише Халеп'ї того страшного року було репресовано понад 90 селян. Ось розповідь про одну людську трагедію.

4 квітня 1938 р. у хаті Йосипа Федоровича Плюти чекісти під час обшуку знайшли п'ять золотих десяток, які залишила на зберігання сусідка. Пароплавом привезли Йосипа до Києва. Кинули в підвал одного з будинків на Безаківській. Спочатку в ньому було тринадцять трипільців. Почали водити на допити. Допитував «енкаведист єврейського походження», перед ним на столі лежали «залізний прут і з мармуру промокачка» [20, с. 137].

— Ти троцкіст? — ошелешив чекіст хлопця.

«Не знаю, що йому казати, — розповідав Йосип Плюта, — [не знаю, чи] «троцькіст» — це харашо чи погано?» [20, с. 137].

— А що це таке? — наважився спитати.

— Как что?! — голосно обурився кат. — Ти троцкіст, спрашиваю?

— Не знаю, що воно таке, я неграмотний.

— Нє валяй дурака!

– Їй-бо, тільки одну зиму до школи ходив…

— Кто тєбя завєрбовал?

Йосип не знав, що й відповідати.

— Кто завєрбовал тєбя в троцкістскую арґанізацию?!

— Ніхто мене нікуди не вербував.

«Тільки я це сказав, — продовжував Йосип Плюта, — він устав, узяв вимокачку, став у мене за спиною і тією важкезною вимокачкою мене по плечах, по кістках чотири рази як улупить — у мене й руки потерпли. Це він так, щоб я йому здачі не дав. Довго ще вариводив і за царського золотого згадав».

— Золота наґрабіл! Всє ви, хахли, бандіти, зєльоновци!