Розділ «Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці»

Суворий наказ районному партійному начальству підкріплювався дозволом на безмежний терор по відношенню до населення, яке вже почало гостро відчувати голод. Під тиском Кагановіча та Постишева політбюро ЦК КП(б)У 29 грудня приймає дві постанови, які свідчать про розмах терору, свавілля та розгнузданість окупанта. Вони короткі, нехай читач сам їх оцінить.

"Про поширення на Дніпропетровську область заходів, вжитих щодо Одеської области:

1. Выслать 700 семей с 20-25 сел основных отстающих районов.

2. Тт.Карлсону (заступник голови ГПУ в УСРР — А.К.) и Реденсу (голова ГПУ в УСРР — А.К.) организовать высылку на север злостных элементов и кулаков (без семей) в количестве 700 человек.

3. Составить список исключенных из партии в количестве до 50 для немедленной высылки в концлагерь.

Просить ЦК ВКП утвердить это решение". [2, с.300].

"Про посилення репресій до одноосібників — злісних нездаванців хліба:

Запропонувати Дніпропетровському та Харківському обкомам щодо злісних одноосібників застосувати, на підставі постанови РНК УСРР з 11 листопада 1932 p., розпродаж всього їхнього майна, а також позбавлення повнотою всієї садибної землі та всіх будівель. Щодо Харківської области цього заходу застосувати, приміром, до 1000 господарств, по Дніпропетровській области — 500 господарств" [2, с.300].

Чим більше посилювався голод, тим більший розмах набували реквізиції останніх залишків зерна, тим масштабнішими ставала репресії по відношенню до селян та керівників господарств, які вже не мали можливости його здавати. Оп'янілі від крови розстріляних, стогону матерів та плачу голодних дітей, товаріщі договорились до того, що навіть незданий насіннєвий фонд розглядали як розкрадання колгоспного хліба. З постанови Київського обласного комітету партії від 7 січня 1933 p.: "Всі РПК на випадок, коли в так званих насіннєвих фондах колгоспів після 15 січня буде виявлено продовольче зерно, нездане в обмін, будуть розглядатися як такі, що злісно приводять колгоспи до розкрадання колгоспного хліба і притягатимуться до партійної відповідальности" [2, с.317].

З довідки відділу агітаційно-масових кампаній ЦК КП(б)У від 8 січня 1933 р.: "Божедаровский район. Секретарь Рыковского сельсовета задержал вывоз посевфонда в течение 3 дней, за саботаж секретарь исключен из партии и предан суду... После вывоза посевфондов у многих партийцев опустились руки, не знают, что делать, растерялись... В последнюю пятидневку вместе с вывозом посевматериала, вывезено 80 % наличия учительського фонда. Оставшиеся 20 % учительського фонда обеспечивают учителей, примерно, на 1,5-2 месяца..." [2, с.320, 321].

Вивіз всього наявного хліба з колгоспів викликав велику стурбованість навіть деяких районних партійних комітетів. Про це свідчить довідка Харківського обкому партії від 9 січня 1933 р.: "Вывоз так называемых посевных фондов из колхозов... встретил большое сопротивление не только со стороны колхозов, но и со стороны некоторых райпарткомов и отдельных уполномоченных области... райпарткомы и уполномоченные многих районов уже поднимают крик о том, что все фонды исчерпаны и что нет больше запасов для вывозки хлеба из колхозов..." [2, с.322].

В січні продовжувалось активне вилучення сільгоспродуктів та реквізиції худоби у селян. Але навіть аби в січні "хлібозаготівля" була припинена, то вже в лютому-березні розпочався б масовий голод, бо в одних господарствах хліба залишалось на 1 -2 місяці, а в інших його зовсім не було. Про це свідчать доповідні записки компартійних функціонерів, які довгий час перебували в сільських районах й добре знали, що там відбувається. Так, А.Хвиля, завідуючий агітпромвідділом ЦК КП(б)У, що перебував в Одеській области як уповноважений ЦК з питань хлібозаготівель, у доповідній записці від 10 січня 1933 р. "Про факти приховування хліба, куркульського саботажу у Снігурівському районі Одеської области" пише: "...Виявлено ям 136. В них знайдено хліба 275 ц... Безспірно стягнуто хліб у 136 господарствах. Вилучено там хліба 225 ц. Стягнуто м'ясом (штрафом по району) — 159 ц... Виявлено і виключено з колгоспів 325 куркулів. Відібрано у них хліба 182 ц. Стягнуто штрафів 26467 крб. 35 куркулів віддано до суду. Виключено ледарів з колгоспів 123 чоловіка. Відібрано у них хліба — 95 ц..." [2, с.327].

А тепер порахуємо. По Снігурівському району у 720 господарствах відібрано 777 ц хліба, в середньому по 108 кг на господарство (сім'ю). Якщо вважати, що в середній сім'ї 5 чоловік, а для підтримки біологічного існування (щоб не померти з голоду) потрібен 1 кг на 3 дні, то вилученого хліба вистачило б на 65 днів. А вилучали все, що знаходили. Тепер ці 720 сімей мали померти вже в березні. А у скількох тисяч сімей хліб не відібрали з тієї простої причини, що його у них вже не було? Про це Хвиля не пише. Цікаво, що з тих 720 сімей менше всього хліба мали "куркулі", всього лише по 56 кг на господарство.

Куди ж поділася вся ота величезна кількість хліба та інших з'їсних продуктів, що були відняті в українських селян? Навіть аби все те багатство було використане з найблагороднішою метою, то й тоді це було б нічим не виправдане зумисне вбивство десяти мільйонів українців. Але ніякої "благородної мети" не було. Це був добре організований та добре спланований злочин. Невелика частина вилученого зерна пішла на експорт, частина була з'їжена в містах та промислових центрах, а значна частина, можливо, найбільша, була зумисно або не зумисно знищена. "Преса друкувала десятки повідомлень про те, як це сталося: на станції Київ-Петрівка велика купа пшениці просто згнила; на Тракторному збиральному пункті затопило 20 залізничних вагонів зерна; у Червонограді пшениця згнила в тюках; у Бахмачі її вивантажили на землю, де вона й згнила, тощо... Врешті-решт англійське посольство, посилаючись на думку німецького сільськогосподарського експерта, доповіло, що "можливо, до 30 % врожаю втрачено". Навіть значно нижчої цифри вистачило б, щоб різко змінити становище селянина" [1, с.298]. Кілька тисяч тон картоплі, зваленої на землю під відкритим небом, згнило поблизу Люботина, що під Харковом. Все це звалене, затоплене негайно обносилось колючим дротом та охоронялось загонами військ ГПУ до повного загнивання, щоб голодні селяни не могли ним скористатись, щоб вони мали можливість померти від голоду.

Про "роботу" заготівельників та її наслідки харків'янин М.Солоненко свідчить: "Після повного вилучення зерна черга дійшла до городини, аж до насіння моркви, буряків, огірків, не кажучи про овочі. Люди знов опинились у полі в пошуках втрачених і тепер перемерзлих овочів. Викопували здохлих тварин, поїдали кішок, собак і все, що рухалось, виловлювали в річках молюсків.

А тим часом реквізовані продукти гнили, проростали на непристосованих майданчиках просто неба. На всю потужність працювали спиртзаводи Шарівки і Дублянки, що були поблизу мого селища (Богодухівський район Харк.обл. — А.К.). Вкрай зіпсоване зерно в яругах обливали гасом і спалювали, згодом засипали землею. На багатій родючій землі настало пекло". [6, с.9].

Блокада Руси-України

Доведені до відчаю судами, розоренням господарств, масовими обшуками, реквізиціями, тобто тотальним терором, логічним кінцем якого була лише смерть, селяни почали тікати із предковічних земель. Про масовий вихід селян ще на початку грудня 1932 р. писав секретар Краснопільського райкому партії (цитувалося вище). Безумовно, з посиленням голоду це явище почало набирати більших розмахів. Одні йшли в Булорусь чи Московію, щоб заробити чи купити мішок зерна для підтримання сім'ї, інші від'їжджали, щоб зменшити кількість голодних ротів у господарстві, деякі тікали сім'ями.

А.Хвиля у доповідній записці пише: "За останній час, в низці колгоспів спостерігаються явища, коли значна частина колгоспників кидає господарювання і виїздить невідомо куди. Так, по Новопетрівській сільраді, по Тетянівській сільраді (Снігурівський район Одеської области — А.К.) є колгоспи, де виїхала більша половина колгоспників. Я поставив перед усією організацією питання про потребу жорстокої боротьби проти цих форм куркульського саботажу... Ми організовуємо зараз боротьбу проти тих, хто виїздить. Припинили видачу всіляких довідок, посвідчень з сільрад. У вирішальних селах встановили на ніч пікети, завдання яких затримувати усіх..." [2, с.326, 327].

Як бачимо, навіть втеча селян від голодної смерти вважалася куркульським саботажем... Селяни хотіли врятуватися втечею? Невдячні негідники!