Розділ «УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА, 1918-1919»

Події ішли. Якось на шляху до Бережан несподівано завітав до Начальної Команди ген. Осецький. Між нами розмова була коротка.

— Щож це, Виж оточені? —

— Як бачите, що посіяли, то й пожали, але будьте певні, що ми армію, хоч і з великими втратами, виведемо. —

Далі розмова перейшла в площину його особистих труднощів. Хотілося пригадати його ріжні проекти щодо… піднесення селянства Волині, але я стримався. Чим можна було, ми йому допомогли.

***

У той час внутрі армії змагалися два погляди. Прихильники одного вважали, що після програння бійки під Дрогобичем, армія скінчила своє завдання. Навпаки, другі підносили думку, що після поразки, яку потерпіли з боку коаліції, У.Г.А. мусить служити загальноукраїнській справі. Остання думка ще не була вистарчаюче спопуляризована; ще частина вояцтва тягнула "операційну лінію" тільки до… свого повіту. Так було в піхоті. Гарматні частини у нас, як в інших арміях, відзначалися більшою витревалістю. Відступ їх не руйнував. Щож до кінноти, то власне тепер розпочалося її формування з досить значних кадрів жандармерії і відділів звязку запілля. Більшість кінних частин У.Г.А. в ту пору започаткувала свою історію. Також і в "Начальній" думки розбилися. Моральну єдність порушено й то не на корість збройної боротьби. Я особисто заявив себе прихильником другого розуміння завдань армії.

Трохи згодом, у Бережанах, відвідав Начальну Команду президент Петрушевич разом з ген. Грековим. Президент запросив мене й полк. Курмановича на довірочну розмову, підчас якої він заявив, що уряд признав нашу корисну службу, але стверджує нашу фізичну перевтому й тому рішає обєднати всі засоби боротьби (фронт і запілля) в руках одної свіжої особи. Цею особою був ген. Греків, який ставав "Начальним Вождом", а я залишався "Командармом".

Я тільки вітав це призначення і висловив жаль, що ця зміна наступила запізно. Одночасно зазначив я, що в дальнішому відповідальність за справу переходить на ген. Грекова.

Я радо співпрацював з ґен. Грековим в його планах наступу, щоби цим підняти

настрій армії. Проте я вважав, що всякий наступ був ще завчасним. Спробою ширшого характеру була наша тернопільська операція, що скінчилася дуже й дуже сумно. Ми загубили силу майна, а темпо відступу ще більше зросло.

Чим далі котилася армія, тим все більше згущувалася атмосфера довколо "Начальної". Трохи прояснилося щойно в Бучачі підчас наради в монастирі, о.о. Василіянів.

Хоч вже пройшло десять років, я добре собі пригадую перебіг цієї памятної наради. В одній з кімнат зайняли місця: ґен. Греків, я, полк. Курманович, президент Петрушевич і кілька Державних Секретарів. Основуючись на звітах "Довудства", през. Петрушевич різко критикував діяльність Н.К. Дехто висловлював здивовання щодо несподіваного звороту кампанії. Питали також, чому ґен. Гембачев ще не під судом. Ми зясовували, що зовсім не взвязку з невідповідним керуванням операціями так сталося, а зайшли великі зміни морального порядку. Я заявив, що ґен. Гембачев не був звільнений на моє домагання, бо колиб так поступати супроти командантів, то на Великій Україні прийшлосяб усунути всіх генералів[15].

Відповідали ми й на запити, чому до цього часу не вжито заходів для перевезення набоїв із двох вагонів, які стоять десь у Карпатах на стації… Полк. Курманович не витримав і почав відповідати острими репліками; тоді я попросив його уступити мені слово. Я коротко пригадав зібраним фактичний бік справи включно до рапорту Начальної Команди про уступлення, оскільки її розуміння ведення боротьби не відповідає інтересам справи… Наш словесний двобій перебив голова Ради Державних Секретарів: "Та що й казати, панове, пан генерал прав, — не маємо що закидувати. Обставини нас перемогли"… Ґен. Греків займав позицію "третьої сторони": він сказав кілька фраз, немов змагаючись виправдати кожного…

Нараду, на загальне здивовання, перервала візита єпископа Антонія й вікарія подільської єпархії. Вони тихо війшли в нашу кімнату й тихо спитали, хто мав потурбуватися про їх долю. Коли їх попросили заспокоїтися, бо настоятелеві дадуть належні вказівки, вони також тихо вийшли… Цей дрібний факт власне й утворив атмосферу, гідну закінчення наради.

Я не знаю, хто був ініціятором наради. Мабуть це була данина певним нападам на Д.С. збоку осіб, що військовою розрухою були виведені з рівноваги. Таких осіб не бракує в жадній організації; для них війна — лише "жахлива й страшна драма". Інша річ, що поки обставини складаються щасливо, це для них добра тема для розмов по кавярнях. Виведеніж невдачами з рівноваги, вони з неймовірною енергією кидаються на тих, "кому вони вірили"…

Нарада в Бучачі була знаменною й повчаючою. Вона вплинула врешті й на те, що політичні провідники Галичини та Великої України задумалися, як бути, де знайти нову політичну базу для продовження боротьби за українську державність. Обі сторони погодилися на вислання до Варшави політичної делегації на чолі з ген. Дельвігом для переговорів у справі налагодження взаємовідносин поміж Києвом і Варшавою та поміж Києвом і Станиславовом. Золота Липа мала би бути демаркаційною лінією поміж нашими й польськими військами.

Таким чином обі частини України погодилися ліквідувати польський фронт, щоби скупчити свої сили для боротьби в однім напрямі, — проти Москви.

Вістка про надіслання делегації до Варшави поширилася в армії й внесла заколот. Використовуючи порівнюючий спокій на фронті, я звернувся до Державного Секретаріяту, та підніс дві можливости: 1) ліквідувати фронт на терені Галичини й віддати долю У.Г.А. в руки Антанти; 2) після використання всіх можливостей захисту Галичини, перевести У.Г.А. за Збруч для дальшої боротьби на Великій Україні.

Уряд відгукнувся на мої пропозиції. На Засідання Ради Д.С. запрошено ґен. Грекова, мене й полк. Курмановича. Без довгих дискусій, майже однозгідно, Рада ухвалила другий варіант. Оскільки не помиляюсь, це було 1. або 2. червня.

Переговори з поляками. — Початок Нашої офензиви. — Чортів.

Міжтим звідомлення з фронту подавали Н.К., що в армії стався певний корисний перелім, і військові частини, хоч і в значно послабленім складі (коло 25.000 боєвиків), морально відпочили та знову мають певну боєву витревалість. Разом з тим розвідка повідомляла, що натиск поляків на наш фронт зменшився. Були навіть відомости, що деякі польські дивізії знято з галицького фронту.

Зогляду на це все, в команді піднесено плян нашого протинаступу на цілім фронті 8. червня, при чім першим обєктом мавби бути Чортків. Ґен. Греків погоджувався з цим, але пропонував не обмежувати наступу Золотою Липою (цеж була запропонована нами демаркаційна лінія! — О. П.), а йти аж на Львів. Я звернув його увагу, що ми маємо ледви по кілька десятків набоїв на стрільця. На це він відповів, що "будемо битися каміннями". Я попросив дозволу виконати перше мій плян, а після того перебрати від мене командування, бо, я не вірив в успіх пропонованої ген. Грековим, акції. Так ми й умовилися.