Розділ «УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА, 1918-1919»

Знаючи вражливість війська до подій на крилах (флянках), ми звернули увагу командантів на потребу відповідного поучування підлеглих частин. Поза цим слабість наших огневих засобів вимагала ще й великої ощадности.

Належний склад командантів бригад на нашім лівім крилі давав нам запевнення тривкости початкової фази плянованої операції.

Бої в першій половині травня 1919. р.

Великдень використали поляки для своєї першої акції. Ґрупа літаків — підтримана далекострільними гарматами — зробила на наш 2. Корпус вогневий напад такої сили, що частини з Оброшина, Басіївки й Наварії кинули свої позиції й колиб не подиву гідне застосовання командантів бригад й окремих частин, то ворогові відкрилисяб широкі можливости. До цього, "Довудство" не використало відповідно цього частинного успіху, й цим дало нам змогу легко направити положення на фронті.

Щойно в середині місяця розпочало воно рішучі операції силами значно переважаючими наші сили й з такими технічними засобами, які вперше побачили поля Галичини: на нашім лівім крилі 4. дивізія ґен. Олександровича розпочала наступ з Мостиськ на Південь, а 3. дивізія на напрямку Хирів — Ст. Самбір. Наш центр покоштував поновно доброго гарматнього вогню, а на правім крилі розпочав свій марш-маневр на наших задах Корпус ґен. Галера.

13. травня на луцькім напрямку отаман Оскілко із своїм штабом перейшов "під опіку" польських військ (офіційне звідомлення "Довудства").

16. травня під натиском військ Галера ліквідувалася Група ґен. Осецького (взято в полон 2000 вояків і 18 гармат).

Наше ліве крило не втрималося. Вже на 16. травня 3. Корпус, вичерпавши всі свої й армійські резерви, почав непляновий відступ.

Відомости із запілля не були кращими. Румуни без усякого попередження перейшли в наступ і зайняли задністрянські обшари аж по самий Станиславів, а розгром Волинської Ґрупи привів на наші зади большевицькі війська. Галичина опинилася у стані політичної бльокади збоку світової коаліції при співучасти… 3. Інтернаціоналу.

У звідомленнях "Довудства" за той час є два місця, що повинні бути підкреслені. 17 травня: "Українці від довшого часу атаковали наші позиції в Східній Галичині, намагаючись одночасно відвернути нашу увагу затягуючими пропозиціями завішення зброї. Для прикорочення такого двозначного становища, наказало Н.Д. запевнити наше положення шляхом наступу". 20. травня: "Українська армія (наддніпрянська — О.-П.), що вже давно носила в собі зародок большевизму, розпадається й збольшевичується зовсім. Українські стрільці (галицькі — О.П.) поспішають з метою загородити шляхи українсько-радянським відділам, що вже місцями перейшли галицькі кордони". Це вже є признанням нашого невідрадного оперативного положення. Проте це ще далеко не змальовує тодішньої ситуації. Дійсність була куди більш для нас несприяючою. Ні "Довудство", ні польські автори не згадують про Корпус Галера й про виступ Румунії… Ці факти сильно зменшують цінність оперативної зручности польського командування.

Всеж, на превеликий жаль, доводиться ствердити, що витревалість 3. Корпусу зовсім не відповідала тим засобам, які передала в його розпорядження Н.К. Лише день-два боєвої стрілянини й на фронті Корпусу відкрився прохід…

Проте загальний стан казав, що зміна на нашім лівім крилі не викликала ще зміни сути справи. Армію треба було лише відірвати від ворога й перевести на цілком нові позиції. Усі попередні міркування, після виступу румунів, вже тратили свою вартість. Я рішив відтягнути армію на Покуття, але технічний бік маневрування вимагав часу. Ось тому власне бодай короткотревалий, тактичний успіх на лівім крилі був конечним. 17. травня наказав я стягнути до Стрия 8 курінів і 8 батерій, зорґанізував оперативний штаб з полк. Какуріним на чолі й рішив 18. травня перейти в протинаступ на напрямку Стрий — Дрогобич. Одночасно наказано бригаді Бізанца тримати за всяку ціну Миколаїв.

18. травня рано з ріжних кінців підходили до Стрия потяги. Частини були добрі, зокрема артилерія. Моїм завданням було зясувати частинам важливість хвилини й суть операції. Після перегляду цих частин зродилась в мені надія направити положення.

Коло 10. години рушив на Дрогобич наш перший транспорт, а за ним я з полк. Какуріним і ґрупою штабовців. За годину ми були на дрогобицькім двірці. Пізніше, коло другої години, навколо стола з мапою я змальовував ґен. Гембачеву, підполк. Долєжальові, полк. Какурінові й ґен. Кравсові мій плян протинаступу.

Ґен. Кравс був командантом ділянки, на якій мали розгорнутися події. Війська тої ділянки охарактеризовував він як вже нездібні до середнього опору. Він сильно побоювався, щоб за годину-дві не прийшлося залишити й самий Дрогобич. Він думав, що лише моя особиста поява перед військами могла би врятувати ситуацію. Я не відмовлявся, але зазначив, що перше мушу покінчити з розпорядженнями в справі майбутньої операції. Нашу розмову перервав штабовий телефон. З Миколаєва командант відділу повідомляв, що під натиском ворота він залишав місто… Далі телефон замовк…

Нарада однодумно рішила перенести лінію спротиву до Стрия. Евакуація Дрогобича щойно починалася. Лише о 4. годині могли бути в місці головні куріні. Я сів разом з ґен. Кравсом в авто й поїхав впрост до стрілецьких лав, які вже наблизилися на 7–8 кільометрів до передмістя Дрогобича. За містом змушені ми були залишити авто, бо боєвий лад був перед нашими очима. Лави стрільців — рідкі — насувалися аж на самі гармати… На фронті павза. Десь недалеко в лісі поодинокі рушничні стріли й короткі "черги" з кулеметів. При відділі було два бронеавта. Одному з них я наказав війти в стик з ворогом, а сам пішов здовж стрілецьких лав, розмовляв із старшинами, інформував і казав, що надходять скріплення…

Години через дві був я знову в Дрогобичі. Здалека доносилася пісня. Це були скріплення. Вже темніло — треба було поспішати до Начальної Команди. За порадою начальника стації я використав дрезину, щоби доїхати до Ходорова раніше, ніж польська кіннота пересіче мені шлях.

Яких три години пізніше я війшов у кабінет начальника штабу. Полк. Курманович і — здається — майори Льонер та Ерле, були збентежені моєю очайдушною мандрівкою. Приглядаючись до облич моїх співробітників, помітив я, що перевтома виказувалася в усіх їх рухах і коротких висловах… Ми все зважили, намітили першу перемежну паралєль… Штабовці пішли опрацьовувати наказ.

У. Г. А. в загальній дефензиві.

18. травня: Начальна Команда рішила відірвати від ворога головні свої сили й поставити їх кількома кольонами для маршу в нових операційних напрямках — до трикутника Дністер — Збруч — Золота Липа.

Природні межі, що творили притоки Дністра на шляхах армії до намічених обшарів, давали змогу внормувати й дисциплінувати рух окремих кольон та виграти час для евакуації армійського запілля. Як і треба було чекати, відступ підніс потребу кращих технічних засобів. Війська вимагали набоїв, — а в нас був повний брак їх. Хтось пригадав, що в світовій війні російські війська вживали також й австрійських рушничних набоїв. Зробили спробу. На двіста кроків з десятків стрілів ледве один чи два попадали в квадратовий метр, решта не долітала… А поляки про це добре знали. Мені оповідав один старшина, що, під Рогатином, у відповідь на вогонь сотні, поляки відповідали, сміючись: "Не стріляй, к — е, все одно не долетить!"…

Почув про нашу біду посол Старух і сам зголосився закликати селян до розшукування набоїв по старих російських окопах. Це було зворушуючим, але положення не міняло…