Розділ «УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА, 1918-1919»

Умотивовання чинів Начальної Команди. — Наслідки втручання Антанти в українсько-польську війну. — Остання фаза боротьби

Якими саме міркуваннями керувався я, обстоюючи тучи іншу позицію в оперативних справах? Перед тим, заки яка-небудь оперативна ситуація поступала до мене, її досконало досліджували всі наші штабові працівники, а головно вона проходила крізь призму досвіду начальника штабу. У дрібниці я не втручався і ніяких розходжень з нашими оперативними силами у мене не було. Цю систему координованої праці, зрештою пізнійше ствердив один з наших штабовців (Льонер).

Військова психіка така: соромно скривдити справу недбайливістю та нездоровим себелюбством; уступити поле сильнішому, більше щасливому щодо дипльоматичної ситуації, чи більше здібному, — це не сором. Інакше на командні місця виходилиб самі авантюристи. Є два типи діячів; один, досягнувши якоїсь позиції, намагається за всяку ціну втримати її за собою, без огляду на користь загальній справі; другий, — завжди готовий уступити своє місце здібнішому та більше відповідному. Я відношу себе до другої категорії, і тому моє уступлення було завжди у розпорядженні політичних чинників. Кожний раз, коли тільки я одержував якусь пропозицію, я відповідав: "Подивіться навколо, може найдеться хто здібніший за мене". Підчас моєї минулої діяльности я кілька разів приходив і відходив. Я робив це з легким серцем, розуміючи, що люде, які беруть на себе політичну відповідальність, мусять мати волю в підборі співробітників.

Як воякові-практикові, мені добре відомо, що там, де праця, там і помилки, там і "брудне білля", там, як кажуть німці, "Gluk" і "Ungluk". Тому я не бажаю, аби деякі факти, що їх я наводжу, загал розумів, як бажання скинути частину відповідальности на інших. Не треба ніколи забувати, що як у фронтовій, так і на інших ділянках боротьби, у нас все починалося імпровізацією, і щойно згодом наступало перемішування відповідно до наших здібностей, засобів й орґанізаційних сил.

Десять років відокремлює нас від подій. У цьому відємна й додатня сторінка. Відємна тому, що дозволяв кожному — і не покликаному — бавитися "фактами", — часто такими, які в тодішніх обставинах не мали ніякого значіння. Додатна у тому, що подробиці вже не заслонюють головних моментів, які з бігом часу стали на першім місці.

Десять років проминуло. Час вистарчаючий, щоби свої почування дати під перегляд холодного розуму. Час рівнож залишити на боці байку, мовляв "мужва була героїчна", "старшинство не дописувало", а вже "цілковито завів провід". Слід памятати слідуюче:

1. Обставини в такому ділі, як війна, змінюючись неначе "морська хвиля", є часто рішаючими.

2. Успіх, якого бажають обидві сторони, є вислідом не лише відповідного оперативного розрахунку Команди, але залежить і від чинности самих військ.

3. Тактична ініціятива є обовязковим чинником; вона може відкрити нові вигляди для стратегії.

4. Легко судити про події "роst factum". Справа виглядає інакше, коли доводиться робити висновки на основі ледви вловимих признак, як це є нормальним для військового діла.

Ціла наша військова акція, при тогочасних боєвих ресурсах, мала за мету змусити Польщу до більшої зговірливости перед тогочасним міжнароднім судом, "Найвищою Радою", та до визнання нею домагань українців на західні землі. Отже: руйнація військової сили Польщі доступними нам засобами, при обовязковій політичній (дипльоматичній) ізоляції Польщі, була шляхом до мети. Одначе це питання вирішувано ріжно. Одні бачили поліпшення нашого стратегічного положення в наступі й захопленні Львова (полк. Лєгар, Головна Команда Армії У.Н.Р.). Другі радили перенести вузол боротьби під самий Перемишль, — розуміється, вони не узгляднювали при цьому ні наших сполучних засобів, ні обставини, що найбільша маса ворожих військ була зосереджена в районі Городок — Любінь — Львів.

У повній свідомости відповідальности за вирішення цього основного питання, Начальна Команда поставила його заздалегіть на нараду, у якій взяли участь наші політичні, оперативні та організаційні сили. Ми мали велику приємність почути одобрення наших основних замірів.

Вернемо тепер до положення 15. лютого. Наш оперативний проект брав на увагу, що обложений Львів міг ще триматися місяць. Отже тому ми намічали скріплення фронту свіжими доповненнями в кількости десяти тисяч. Ходило про це, щоби відділи на цьому напрямку були здібні до використання тактичних здобутків, на які

вони спромоглися, та були здібні до опору новим ворожим відділам, звідкіляб вони не появилися.

Беручи на увагу положення 9. березня, Н.К. рішила в бік Львова лишити "заслону", а ударну ґрупу повернути на захід у бік Судової Вишні, щоби цим витворити добре вихідне положення для майбутньої "rencontre".

Пошкодження на залізничій лінії Судова Вишня — Городок було настільки значне, що як чуємо від польських авторів, цілих два тиждні не було нормального руху. Всі автомобілі Польщі мусіли бути зігнані, щоб обслуговувати доставу.

Щодо загальних вислідів наших зусиль на ділянці Городок — Львів, то про це пише І. Сопотніцкі (стр. 117) слідуюче: "Війська польські, оточені на ділянці Львів — Городок Ягайлонський — Любінь Вел., стратили цілковито волю ділання. Брак довозу військового матеріялу та поживи ставив залогу й мешканців Львова, з дня на день, у щораз тяжче положення, яке створювало дійсно грізну небезпеку виголодження та страти столиці з усіма наслідками її: політичними, оперативними й моральними". Отже бачимо, що як не сильний був ворог (відділи ген. Зелінского та Ромера), всеж Н.К. мала підстави в бік Львова лишити тільки "заслону", а свою увагу звернути, на боєві події, які мали незабаром розгорнутися у районі Мостиська — Судова Вишня — Яворів — Рудки.

Нема сумніву, що в подібних обставинах, Н.К. мала підстави очікувати кращих вислідів від чинів нашої ударної ґрупи. І Городок і Судова Вишня мусіли перейти в наші руки. Саме з цих причин і звільнено полк. Косака.

Зогляду на те, що Н.К. все не тратила надії на одержання скріплень із запілля, вона, як ми бачимо зі звітів, зробила спробу направити ситуацію (поновні наступи С. Вишня — Мостиська — Городок), але не здобувшися на кращі досягнення, 14. березня вона задовольняється здобутими вислідами і для майбутньої зустрічі гуртує свої сили в два угруповання: фронтове, що сідляє залізничий шлях на схід від Судової Вишні та далі на північ в районі Яворова, і крилове, на напрямку Самбір — Судова Вишня — Самбір — Мостиська. Із звітів видно, що осередок подій перейшов у район від Городка Ягайлонського аж до Мостиск, щоби витворити вихідну ситуацію для майбутнього "rencontre" зі свіжими скріпленнями польських військ. Залізнична лінія Стрий — Рудки — Комарно мала тут відігравати свою немаловажну ролю.

Ми вважали себе, завдяки зазначеному вище розташованню сил, у впливовім стані на бої, що мали знов розпочатися на напрямкові Львів — Бібрка та Львів — Судова Вишня. Чи мало місце побоювання активізму ворога, що був нами бльокований? — Безумовно. У тодішніх обставинах військові частини дуже швидко відроджували свою здібність до активізму.