Розділ «І. СІЧНЕВА ЗАМЕТІЛЬ»

У кінці лютого В.Ленін зустрічався з В.Межлауком, а на початку березня з Ф.Сергєєвим (Артемом) і переконав їх у помилковості виділення Донецько-Криворізької області зі складу України, у необхідності в нових умовах, які були створені наступом німецько-австрійських військ, забезпечити єдиний бойовий фронт проти зовнішнього ворога. Зазначимо, до речі, що саме цей аргумент був вирішальним, а не потреба національної української держави в її радянському варіанті. 14 березня 1918 р. в листі до Г.Орджонікідзе він просив переконати в цьому також С.Васильченка, М.Жакова та інших членів РНК Донецько-Криворізької Республіки, які займали непримиренні позиції щодо об'єднання республіки з Українською радянською Республікою[232].

На прохання членів Українського радянського уряду 15 березня 1918 р. під головуванням В.Леніна відбулося засідання ЦК РКП(б), яке обговорило питання про взаємовідносини між Українським радянським урядом і Донецько-Криворізькою Республікою. В засіданні взяли участь члени Народного секретаріату В.Затонський і В.Шахрай та голова РНК Донецько-Криворізької Республіки Ф.Сергєєв (Артем). Після обміну думками ЦК постановив: "Донецький басейн розглядається як частина України"[233]. ЦК зобов'язав усіх партійних працівників "працювати спільно по створенню єдиного фронту оборони", забезпечити участь рад з усієї України, в тому числі з Донецького басейну, в II Всеукраїнському з'їзді рад. "На з'їзді, — наголошувалося в постанові, — необхідно створити один уряд для всієї України"[234].

Рішення ЦК РКП(б) означали, що вся попередня діяльність Донецько-Криворізького обкому РСДРП(б) щодо розчленування Української радянської республіки і створенню на частині її території обласної республіки була помилковою і шкідливою. Вони також підтвердили неприйнятність економічного підходу, нехтування національними чинниками і схвалили саме національний принцип радянського будівництва.

Постанова ЦК партії в Донецько-Криворізькій обласній партійній організації виконувалася не без внутрішньої боротьби. Ф.Сергєєв (Артем) особисто і частина представників рад цієї області взяли участь у II Всеукраїнському з'їді рад (Катеринослав, 17–19 березня 1918 р), чим сприяли об'єднанню України, утворенню єдиного фронту проти ворога. Але Ф.Сергєєв (Артем) вів себе на форумі досить пасивно. Привітавши з'їзд, він, проте, не взяв участі в обговоренні питань порядку денного. Ні Ф.Сергєєв (Артем), ні інші його прихильники не ввійшли до складу оновленого після з'їзду Народного Секретаріату, щоб особисто взяти участь в об'єднанні України.

Задумуючись над причинами утворення Донецько-Криворізької Республіки і її прагненням до виділення з України, не можна не дійти висновку, що вони криються в нігілістичному ставленні частини керівництва більшовиків до українського національного руху, української державності, в тому числі в національному складі керівних органів більшовицьких організацій цього району, якому не були близькими і важливими національні інтереси українського народу. Серед названого вище персонального складу ініціаторів утворення Донецько-Криворізької Республіки, її наркомів, як відзначалося уже, відсутні більшовики-українці. В.Ленін міг мати на увазі і цей факт, коли, узагальнюючи історичний досвід 1917–1919 рр., підкреслював ігнорування значення національного питання і прояви великодержавності на Україні, "чим дуже часто, — писав він, — грішать великороси (і, мабуть, не набагато менш часто, ніж великороси, грішать цим євреї)"[235].

При утворенні Донецько-Криворізької Республіки ініціатори порушили важливу умову, яка вимагає погоджувати такі дії з точно вираженою волею всього населення даної території. В листопаді 1917 р. Ф.Сергєєв (Артем) та інші працівники області пропонували провести з цього приводу референдум. Але в наступному ця пропозиція була забута, і воля населення, серед якого переважало українське селянство, була проігнорована. Під час підготовки до IV обласного з'їзду рад проблема виділення Донецько-Криворізької області з України на місцях не обговорювалася. Повідомлений на місця його порядок дня також не включав цього питання. Тому обрані на з'їзд делегати не одержали від місцевих рад ніяких директив і при вирішенні питання про Донецько-Криворізьку Республіку висловили власну думку, а не позицію своїх рад. Не випадково пізніше деякі учасники форуму згадували, що утворення республіки було справою керівників харківських, катеринославських і частини донецьких більшовиків, а для більшості партійних організацій області воно було зовсім несподіваним. У той час, коли готувалося виділення Донецько-Криворізької області з України, і пізніше трудящі цього району активно підтримували уряд Української радянської республіки. Про це заявили І Всеукраїнська конференція рад селянських депутатів (20–22 січня), Харківський, Катеринославський губернські з'їзди Рад селянських депутатів (21–23 і 28–30 січня), VII делегатський з'їзд Катерининської залізниці (26 січня), Бахмутська, Дружківська, Кам'янська, Нікопольська, Олександрійська, Павлоградська, Ізюмська, Чугуївська та інші Ради (січень-лютий 1918 р.)[236]

Саме рішення цих з'їздів і конференцій слід було розглядати як вираження волі всього населення області. Однак, незважаючи на це, на постанову II Всеукраїнського з'їзду рад про злиття всіх радянських утворень на території України в одну Українську радянську республіку, на формальне визнання цих рішень ініціаторами створення Донецько-Криворізької Республіки вони все ж залишилися на старих позиціях. "Ліві комуністи" С.Васильченко, М.Жаков і В.Філов стали в опозицію до рішення ЦК РКП(б) від 15 березня, наполягали на збереженні Донецько-Криворізької республіки. В статтях, опублікованих в газетах "Донецький пролетарий" та "Известия Юга" в березні і квітні 1918 р., вони різко нападали на Народний секретаріат, всіляко прагнули його дискредитувати. Дісталося й Ф.Сергєєву (Артему), якого картали за зраду інтересів Донецько-Криворізької Республіки, включення її до складу радянської України. Ф.А.Сергєєв (Артем) змушений був відмежуватися від крайнощів цих діячів. Донецько-Криворізький обком РКП(б) за антипартійну статтю "Кого судити?"[237] виключив В.Філова з лав партії.

Втім, обласницькі настрої колишніх працівників Донецько-Криворізької Республіки зникли не одразу й не безслідно. Вони жевріли ще довго, вихоплюючись ще не раз вогняними язиками, коли ситуація в Україні доходила до нових серйозних ускладнень.