Розділ «БІЙ ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ (28-го червня - 10-го липня 1651 р.)»

Литовський великий гетьман Януш Радзівіл (з ґравюри в "Theatrum Europaeum" VII, 1663)

Багато уваги присвятив гетьман теж Волині, Підляшшю і Смоленщині, де треба було забезпечитися перед литовськими збройними силами та зв'язувати загонами війська Радзівіла.

Смоленські заслонні відділи були слабі; вони складалися головно з тамошніх селян-повстанців, незорганізованих, недостатньо озброєних і через те й невеликої бойової вартости. Реґулярне козацьке військо було нечисленне, всього около 4.000 козацької кінноти, 3.000 обозних людей, сім гармат і 6.000 татар. Проводив тим відділом полковник Тарасенко. Та не зважаючи на таку свою числову слабість, полк оперував з незвичайним успіхом, займаючи в бою Рославль, місцевість дуже важливу із стратегічного погляду.

Розставлені вздовж литовської границі козацькі полки в основному мали лише берегти визначених для себе районів і спостерігати, згідно з наказом, за можливими рухами литовського війська. Однак насправді то з обох сторін відбувалися часті наїзди. Козацькі полки були розділені так, що частина полку Ніжинського й Чернігівського охороняла кордон горішнього Дніпра й Лівобережжя. Виділені частини Київського полка під полковником Гаркушею стояли біля Бабич, а поліського полковника Павша в Норинську біля Овруча. Зрештою то ще організувалися різні льокальні районові повстання, як, напр., в Чорнобилі під проводом монаха, що звався Булавка Мозирянин. Повстанська група Булавки заходилася була навіть здобувати Мозир. Головно повстання поширювалося в доріччі Прип'яті. Повстанці організувалися під проводом "городових отаманів". Вони мали теж і інші завдання, як, напр., збирати "податок" на орду, по 12 золотих від хати. Люди давали "з великою охотою". Та самовільні акції повстанців по литовській стороні загострювали і так не дуже то приязні взаємини поміж Радзівілом і Хмельницьким. Врешті Радзівіл рішив таки зірвати свою сповидну збройну невтральність і отверто виступив проти України. Сіверський район ослонював Полтавським і Переяславським полком полковник Небаба, що мав чи не найважче завдання: в разі потреби зв'язати боями Радзівіла й недопустити до співдіяння литовських сил із коронними.

Оце коротко зазначене розташування заслонних сил і операції охоронних пограничних полків - із стратегічного погляду незвичайно цікаві й повчальні. Заслонювальна акція Хмельницького - це своєрідна ділянка його воєнного таланту. Студії над нею конечні, щоб мати повний образ метод воєнної техніки великого гетьмана. Та вони входять уже в обсяг воєнно-історичних студій над кампаніями Хмельницького і тут заторкнені лише в такій мірі, як це потрібне для зрозуміння цілости берестецького бою.

В березні, після декількох тижнів постою під Білою Церквою, де збиралися частково змобілізовані українські сили, Хмельницький звільна вирушив на захід.

Українське військо. Сили Хмельницького згідно із Зборівською умовою мали налічувати 40.000 реєстрових козаків з тим, що кожний з них мав ще одного кінного, приділеного до возів, і одного пішого козака. Отже разом було около 100.000 війська, переважно піхоти. Та бойову вартість представляли собою лише 40.000 козаків, бо джури не мали відповідного озброєння й вишколу. Були це головно селяни, що ставилися на поклик мобілізаційних універсалів гетьмана, озброєні сокирами, ціпами, косами й шаблями.

Як ми бачили вже з попереднього, то велика частина армії була розташована на північному й північно-західньому пограниччі, а ще поважне число війська гетьман залишив залогами на Україні по містах і оборонних замках. Насправді то докладного числа українського війська не знаємо, бо пливкого й незорганізованого повстанчого елементу ніяк не можна числово схопити.

Взагалі до всіх документарних даних про числовий стан військ XVII сторіччя треба підходити дуже критично. Усі мільйонові числа це фантазія, штучно створена, щоб звеличити переможця, чи теж з якихось інших тогочасних мотивів. Тому й числовий стан українських і польських військ вимагає ще глибоких студій на зразок таких же західніх студій над 30-річною війною, де теж сильно зредуковано всі тогочасні подавані цифри армій.

Щодо українських і польських збройних сил у берестецькій битві, то в тогочасних джерелах маємо дуже розбіжні дані.

Theatrum Europaeum (VII) подає число українських сил на близько 48.000 піхоти і трохи кінноти. Ці цифри дуже правдоподібні тим більше, що справді Хмельницький мав мало кінноти. До того всього ще й коні були слабі і в бою кінне військо воювало спішено. Навіть татарські коні були неособливі через пошесті, які в Україні й на Криму лютували саме минулого року, при чому багато коней вигинуло.

Перед самим боєм Хмельницький зробив перегляд війська; польські джерела подають його силу на: 90.000 піхоти, 12.000 кінноти, 100.000 неузброєної "черні", 100.000 татар із челяддю. Ці числа, очевидно, сильно перебільшені й виходять далеко поза мобілізаційну спроможність тодішньої України. Те саме стосується й числа татар, яких могло бути щонайбільше 20-30.000.

Крім бойових відділів і таборів, ішло ще з військом українське жіноцтво, оці "чарівниці", як їх називають польські тогочасні джерела. Воно сповняло обов'язки розвідувальниць, лікувальниць, займалося ладженням для війська страви тощо.

Недостача власної кінноти змусила Хмельницького найняти татарські відділи. Тогочасна тактика недозволяла йти в бій без кінноти. Тому не диво, що Хмельницький зволікав із боєм аж до приходу хана з цілою ордою, тогочасна воєнна тактика вимагала від кінноти вирішальних ударів в бою. Хоч до того легка татарська кіннота й не дуже то надавалася, то все ж таки її чинність, як рухливих малих відділів, була незаступна й неоціненна.

У війську Хмельницького був збір найкращих українських старшинських сил, вишколених і загартованих у давніших боях, постійних товаришів гетьмана від самих початків його воєнної діяльности.

Тheatrum Europaeum (VII, стор. 76) подає, що Хмельницький мав 16 полків, кожний в силі понад 3.000 люда, під проводом таких полковників: полки: чигиринський - Федір Якубович черкаський - Яцько Воронченко, канівський - Семен Савич, корсунський - Лукіян Мозиря, білоцерківський - Михайло Громик, уманський - Осип Глух, брацлавський - Іван Богун (Федорович), кальницький - Іван Хведоренко, київський - Антін Жданович, переяславський - Федір Лобода, кропивенський - Филон Джеджалий, прилуцький - Тиміш Носач, миргородський - Матвій Гладкий, полтавський - Мартин Пушкаренко, ніжинський - Прокіп Шумейко, чернігівський - Мартин Небаба.

Крім того маємо відомості ще про таких полковників: Маркевич, Грунька, Губ'яло, Дик, Хвацько, Стасенко, Криса і Виговський.

Козацький полк, подібно як зрештою в усіх тогочасних військах, був числово неозначеною одиницею й залежно від припливу повстанчих сил нараховував від кількох до кільканадцяти тисяч люда. Козацька піхота - це ядро тогочасної української армії. Вона, на диво тодішній воєнній тактиці, часто вирішувала бій і не уступала з поля нікому, за вийнятком сильного зосередженого удару важкої кінноти. Знамениті стрільці, витривалі на холод і голод, нестримні в наступі, непоборні в оборонному таборі, викликали подив сучасного їм світу.

В бою наступали лавами, змінюючи їх глибину залежно від бойових і місцевостевих обставин. В наступі на укріпленого ворога стосували зразково виконану своєрідну методу наступу, висипаючи довкола доосередні вали й "апроші". Ця практика, що нею козаки воювали здавна, завелася в Европі заледве під кінець 30-річної війни і звідси вона й прийшла опісля до Польщі під назвою "нідерляндської" тактики.

Українська кіннота, хоча з числового погляду все була слаба, виконувала свої завдання бездоганно. Нападала і вдаряла нагло, застосовувала скорі маневри й вела успішну розвідкову службу. Та саме через невелике число українського кінного війська Хмельницький, щоб перебороти труднощі розвідки й тактичних маневрів, мусів послуговуватися татарами.