Розділ «БІЙ ПІД ПИЛЯВЦЯМИ (20-го - 23-го вересня 1648 р.)»

Корзон - 36 000 люда, 200 000 служби, 12 000 возів і 80 гармат;

Каменський - 30 000 люда;

Радзівіл - 40 000 люда;

Ґолінський - 30 000 люда, понад 30 000 служби та понад 50 000 возів;

Твардовський - понад 30 000 люда і понад 90 000 служби;

Жечицький - 36 000 добірного бойового стану;

Машкевич - 40 000 люда;

Рудавський - 40 000 бойового стану, 200 000 челяді, 150 000 возів;

Гановер - 80 000 люда і 150 000 возів.

Справді, поза самими вождями, яких Хмельницький з презирством прозвав "Перина" (Заславський), "Латина" (Остророґ) і "Дитина" (Конєцпольський), - в польському війську були зібрані найкращі бойові сили, що ще були залишилися після розгрому під Жовтими Водами й Корсунем. Всі вони прибули із своїми хоругвами і, без сумніву, представляли добре вишколене військо, в додатку доповнене ще й знаменитою німецькою піхотою.

"Кінний люд добрий, - пише тогочасний мемуарист, - але пішло мало і той абиякий. Вибрались панята не так із залізом, як із сріблом і золотом. Щоб хоч і останнє добро продати, але розкішно вбратися". Ґолінський з'ясовує коротко: "Цо панек, хцял биць гетманек", а Жечицький стверджує: "disciplina ordo nullus". Назагал серед шляхти панували постійна незгода, непослух і роздори, - а все воно мало свою причину в лихому проводі, що не був спосібний удержати твердо в руках розгуляну шляхту. У війську запанували погані відносини через недостачу грошей на виплату жолдів: ті гроші оставали в кишенях польських старшин. З тієї ж причини, але теж ще й з доброї привички - польські вояки грабували населення. Рудавський каже, що "всі жили з невиплачених жолдів, а поспільство з плачем тягне за панами. Околицю грабували наче вороги. Обманули Річпосполиту! Комісарів багато, а поради мало".

Розгнузданість доходила до того, що з військом тяглося багато жінок, - хоч це й було строго заборонено. Найвищі військові достойники везли з собою в колясках жіноцтво, часто переодягнене в чоловічий одяг: вони після бою здебільша попали в козацькі руки.

З визначніших військових в джерелах занотовано такі відомі історичні ймення: Заславський з 2 000 кінноти, Конєцпольський з 4 000 кінноти, Остророґ з 2 000 кінноти, Фірлєй з 12 хоругвами кінноти, Кисіль з 12 хоругвами кінноти, Тишкевич з 1 200 кінноти, Вишневецький з 12 000 добірного війська, Потоцький з 1 500 кінноти, Любомірський з 1 500 піхоти, Денгоф з 12 компаніями німецької піхоти, Осінський з 1 реґіментом німецької піхоти, Роздражевський з 1 реґіментом драгунів, Пшиємський з артилерією (80-100 гармат).

З того бачимо, що Польща зібрала все, що лише мала найкраще, і приготовилася до головної розправи з Україною. Переконана про свою велич, засліплена маґнатськими матеріяльними багатствами, не бачила й не хотіла бачити, що проти неї став народ під новим провідником, який почав велику гру і мав до цього достатні моральні сили та неменше багатство, - бо багатство духа й міць з'єдиненого народу.

Вступні операції. Ще під час початкового зосереджування обох військ Хмельницький провадив військові диверсії сільськими повстанцями щоб опізнити скупчування польського війська.

З диверсійними діями розправлявся Вишневецький, і хоч поміж гетьманом і польським урядом велися мирові переговори, то такі взаємні сутички були криваві. Згодом ослонні операції прибирають на силі. Кривоніс і Ганджа оперують поважнішими кількатисячними загонами на Поділлі й на Волині та займають Полонне, Бар, Остріг, а врешті й Костянтинів. Захвачення цього міста для поляків було особливо неприємне. Воно лежало на шляху," кудою йшла підготовка польських збройних сил, та ще спиняло їх у дальшому поході на схід проти Хмельницького. Врешті, коли українські відділи почали; оперувати на тилах польського війська, - в околицях Львова, Снятина й Збаража, мобілізація польських сил зовсім заламалася. Бачимо отже, що Хмельницький переводить свої операції офензивно, і то далеко на польських тилах, а поляки лише "відгризаються" силами Вишневецького та не виходять далі на схід - поза свої головні сили.

Виділивши велику частину своїх військ для переведення цих операцій, Хмельницький вирушає з кількатисячним військом 6-го липня з-під Білої Церкви на Паволоч і Гончариху. 18-го липня доходить до Гончарихи і затримується там до 29-го липня. Гончариха в тому часі стає військовим центром гетьмана. Там довершується зосередження військ, збираються вістки про ворога, туди надходять звідомлення з далеких бойових дій Кривоноса, Ганджі та інших. Туди теж на декілька днів повернулися були Кривоніс і Ганджа та після військової наради перейшли на Поділля під Кам'янець Подільський.

30-го липня Хмельницький вирушив у напрямі Пилявців. Ішов помалу і стежив за діями поляків. Під Пилявцями зайняв кращі бойові позиції, а полякам оставив лісистий горбкуватий терен.

Звідсіля зробив випад на Костянтинів, зайняв місто 5-го серпня, але після декількох днів завернув назад під Пилявці, залишивши в Костянтинові залогу. Цей маневр мав на меті спинити похід польського війська, якщо б такий похід загрозив ще неприготованим позиціям козаків, а далі - перетворити Костянтинів в оборонний форт, який до слушного часу спинював би головні польські сили.

До поляків тимчасом доходили різні неймовірні вістки. 22-го серпня Кисіль довідується, що в Хмельницького є 180 000 кінноти і 30 000 татар, а 3-го вересня Остророґ доносить знову, що татари ще не перейшли Дніпра. 5-го вересня польський табір хвилюється, що татари оперують біля Львова (це були диверсійні українські загони), а Хмельницький стоїть п'ять до шість миль від передових польських застав. 10-го вересня польська розвідка донесла, що Хмельницький узяв Костянтинів і з головними силами стоїть під Красиловом, а менші козацькі відділи зайняли Сатанів. Один з-поміж багатьох розвідувальних під'їздів вернувся 12-го вересня з вісткою, що Хмельницький переконаний, нібито польські сили не переходять 2 000 людей.