Розділ «БІЙ ПІД ПИЛЯВЦЯМИ (20-го - 23-го вересня 1648 р.)»

Арцішевський і Осінський - останні могікани - рішили рятувати, що дасться: наказали позапалювати льонти на списах і порозставляти на валах та по таборі, щоб обманути козаків; мовляв, польське військо ночує в найкращому порядку в таборі.

Зі сходом сонця прийшли в польський табір довколишні селяни продавати харчі. Там застали вже тільки рештки війська й чурів, які ще не вспіли були втекти і грабували табір.

Повідомлені про те козаки спершу подумали, що це підступ, але згодом впали в польський табір і вирізали тих, хто там ще остався. Недалеко табору відходив Осінський з гарматами й 800 людьми піхоти. Козаки покищо не гонили за ним. Тільки деякі групи зводили дрібні сутички з Осінським і залишили його в спокою. Аж біля полудня Хмельницький зорганізував погоню за поляками. Відділами погоні командував Кривоніс. Вже на переправах згинуло багато втікачів, головно ж на Случі під Костянтиновом. Там до ноги вигинула німецька піхота Ґізи й Осінського. Деякі польські частини вспіли замкнутися в місті, але 25-го вересня Кривоніс без труду здобув Костянтинів і безпощадно висік польську залогу. Ледви сотня німців добилася до Бродів.

26-ого вересня Хмельницький прибув до Костянтинова, залишивши головні сили на побойовищі. В Костянтинові відбулася нарада щодо дальших плянів походу. Рішено вирушити на захід, щоб піддержати динаміку повстання і знищити решту живої сили Польщі.

Після декількох днів, що їх зужито на поділ здобичі й на очищування околиці від недобитків, головні сили Хмельницького вирушили на захід.

Здобича, що її захватило українське військо, переходила всякі сподівання. Поляки покидали врешті все майно, щоб не обтяжувати себе і врятувати хоча б саме життя. В неволю попав мало хто, бо козаки, знаючи про дальший похід на захід, не могли обтяжувати себе полоненими. При житті залишено лиш визначних поляків, як от Сенявського, Пшиємського, Потоцького, Каліновського тощо. Найбільше ж у полон попало жінок, яких нараховують аж п'ять тисяч! При втечі з табору вигинула головно челядь, бо знатніша шляхта, маючи досвід із Корсунського бою, подбала найперше забезпечити своє життя.

Два тижні після Пилявецького бою Хмельницький, "родовитий козак, людина вчена й добрий вояк", - як характеризує його стара польська хроніка, - станув з усіми своїми силами під Львовом.

Завваження. Про перемогу українського війська над польським вирішили під Пилявцями ті самі чинники, що і в обох попередніх боях. Всі ці бої це не були пересічні тактичні операції. Під Пилявцями також зустрічаємо докази високого воєнного таланту Хмельницького; він виступає ще яскравіше, як візьмемо до уваги загальні військові методи гетьмана, а саме його стратегію знищення. Недостачі й хиби польського війська та його проводу - це справді неґативні сторінки, але тільки порівняно з українським військом і його вождем, або в порівнянні з тими уявленнями, що їх сьогодні маємо про добре військо, про його завдання та обов'язки.

Натомість у порівнянні з тогочасними европейськими збройними силами поляки не були ані гірші ані кращі від таких же військ кінця тридцятьрічної війни.

Українське військо як цілість та окремий український вояк - визначилися такими прикметами й дали такий зразок армії й вояка, що їх заледве після півтора сотні літ зрозуміли в Европі.

В бою під Пилявцями рішає, крім мужви, творча думка гетьмана. Перше, що ясно проявляється в пилявецькій акції, - це незвичайна чуйність Хмельницького. Свідомий того, що поляки зібрали не лише великі скарби Речіпосполитої, але також усеньке найкраще військо, гетьман дбайливо зберігає свої сили для вирішної розправи, - а в міжчасі займається дрібнішими боями здовж річки, а які й повинні були утруднювати полякам доступ до води.

Хмельницький не може наперід знати, де докладно отабориться польське військо, і тому козацькі застави покищо не опановують річки й її північного берега. Навпаки, захоплення переправ і греблі - наступило аж після приходу й отаборення польського війська, а це вказує на дуже вміло й незамітно проведену обсаду річки, Табір без води довго вдержатися не міг і було ясно, що поляки або схочуть запевнити собі вільний доступ до річки, або перенесуть табір куди-інде, абож - відступлять, тому всю увагу Хмельницький присвятив переправам і греблі. З ходу бою бачимо, як поляки мусіли постійно відбивати лівий (півн.) беріг з рук козацьких застав Чорноти і, очевидно, з того приводу зазнавали втрат у конях. Зате український табір не був загрожений недостачею ні води ні паші.

Сам Хмельницький, затримавшися в пилявецькому замку, недалеко від річки, - мав змогу постійно провірювати не тільки розвиток боїв за річку, але також бойовий стан і цінність польського війська. При такій підготові і вгляді в саме поле бою не дивно, що Хмельницький рішився перейти до вирішного бою без кінноти, захоплюючи в наступі всі переправи й греблю таки перед фронтом польського табору. Після цього Хмельницький наступає на самий табір. Він не стоїть безрадно, - як це трапилося було з поляками, коли переправи захопили були вони.

Гетьман має однак поважну перепону, а саме, - в силі польської кінноти, тому ліквідує її не тільки прямим боєм, але й незвичайно проворним маневром - пасткою. Деякі українські передові частини завертають назад і залишають ворогові греблю. Саме греблю! Тудою може пройти більше число війська й кіннота без перешкод. Інші українські частини, що боронять переправ-бродів, залишаються на місці. Поляки дають себе заманути в пастку. За козаками, що вдавали втечу, впадає два полки й декілька хоругов польської кінноти - в саму середину головних українських сил.

Розгром цих полків - не лише від'ємно діє на боєздатність поляків, але - що головне - ліквідує велику частину польської кінноти. Решті ж поразка власного війська відбирає моральну силу, якою в поляків була певність щодо перемоги та ще почуття високої цінности кінних хоругов. Цей цікавий маневр, - де піхота знищує кінноту, - належить до рідких випадків тогочасної бойової тактики.

Це майстерний чин гетьмана, а його ориґінальність і рішучість вказують саме на небуденний бойовий талант великого вождя.

Треба також відмітити цікаву акцію Кривоноса на польське крило - улюблений маневр Хмельницького. Без сумніву, якби орда була під Пилявцями, - то з другої сторони польського табору - була б тоді поведена також: флянкова акція татарської кінноти…

У поляків основним моментом, який вирішив про вислід Пилявецького бою на їхню некористь, було безприкладне легковаження українських сил. Таке легковаження це джерело всіх дальших невдач і істотних недоліків польського проводу. Інші як недоліки в них ще такі:

1. Млявість їх розвідки доходила до того, що поляки навіть не знали, чи при Хмельницькім є татарське військо чи ні. Єдине джерело відомостей для поляків були бранці-козаки, а з-поміж них велике число попадало в полон, мабуть, з наказу гетьмана. Ці бранці подавали дотепно вигадані й зумисне підступні відомості, - саме такі, які й були потрібні Хмельницькому, щоб приспати в поляків чуйність.

2. Зайве обтяження табору не дозволяло польському війську виконувати скорі й рішучі рухи та ще причинювалося до морального упадку війська, - а яке знову в першу чергу старалося забезпечити своє приватне майно, залишаючи істотні справи на дальшому пляні.