Розділ «РЕВОЛЮЦІЙНА СТИХІЯ»

Найкритичніший момент був, коли з'їзд довідався, що командуючий київською військовою округою полк. Оберучев вживав заходів для оборони органів російської влади на Україні, боячись атаки на них з боку українців у зв'язку з мнимою постановою з'їзду. То була несвідома провокація.

Які не були б великі запаси революційної енергії в масах і якого би напруження не досягли настрої юрби, без зовнішнього подразнення ніколи не дійде до вибуху. Таким подразненням і були заходи Оберучева.

Для людини, яка не переживала і не відчувала на собі масового психозу, яким і є психоз революції, мабуть буде смішним обурення півтретя тисячі членів з'їзду, представників півторамільйонної озброєної маси, на якогось там Оберучева, що завдяки своєму кретинізмові, з переляку збирався обороняти від української нації контору державної скарбниці та почту і телеграф у Києві. Але в Києві тоді ніхто не сміявся. Всі тіпалися: одні з обурення і бажання кров'ю змити образу, другі тіпалися з переляку, треті й самі не знали, чого вони тіпалися.

Авторитет Грушевського, Винниченка, Петлюри та інших довго боровся з безмежним інстинктивним поривом маси з'їзду, що рвалася оборонити честь нації. І невідомо, чим кінчився би цей двобій революційної маси з купкою людей, що виступали в невластивій їм ролі вождів революції. Та неждано ця купка людей одержала підтримку. їй допоміг Оберучев.

Само собою, що штаб військової округи мав не погані інформації про те, що діється на з'їзді. В критичну хвилину в штабі округи вирішили підтримати тих, що боролися проти української революції. Оберучев надіслав повідомлення, що його спровокували і що він уже відкликав своє зарядження.

Ще й по тім з'їзд вимагав арешту і покарання Оберучева і заміни його та інших представників російської влади українцями, які підлягали би Центральній Раді. Але безпосередні наслідки зовнішнього подразнення минали. Потрохи провідники опановують ситуацію. З'їзд переходить до праці відповідно до прийнятої програми.

Звіти з місць. З-поза найрізнорідніших фактів і фарб, якими ілюструють свої звіти делегати, досить яскраво видно все те ж нестримно- могутнє: «Я хочу жити і так буде!» Нема інтелігентних сил до організаційної праці, мало старшин, ніяких інструкцій з центру; перешкоди з боку російського командування, боротьба проти нас пануючої російської демократії — все усувається перед непереможним бажанням самим творити своє життя. І маси дійсно його творять. Свідчать про це кількість делегатів на з'їзд і півторамільйонна маса на місцях, що зі зброєю в руках чекає наказів з Києва, та чи не найкращий свідок те, що росіяни заборонили з'їзд, а тепер бояться про те згадувати і ставлять охорону біля своїх інституцій.

Звіт Військового Генерального Комітету. Працювали, аж пріли. Працювали в якійсь маленькій кімнатці, що відступила «із велікодушія» російська революційна демократія. Прохання, проекти, попередження, передбачення — все пішло до Петербурга, а наслідки раптом зводяться до нулі. «Глух і нєм» Петербург до розпучливих криків і жестів з Києва. Треба інших заходів, щоби розрушити петербурзьке «правительство».

З'їзд обурюється. Не на петербурзьких панів, розуміється. В головах делегатів не знаходиться місця для мотивів поведінки Військового Генерального Комітету, що понижує гідність нації.

Знову контратака провідників. Каяття Генерального Комітету. Обіцянки робити так, як накаже з'їзд. Скарги на брак уповноважень.

З'їзд надає Військовому Генеральному Комітетові права головної команди військ і вимагає від нього практичної роботи, а не листування з Петербургом.

Підчас праці з'їзду військовий лікар Кекало робить цікаву заяву від групи «самостійників». «Самостійники» вирікаються опозиції до «автономістів-федералістів», при умові, що «так постановить весь народ». В цій заяві ховалося наше рідне «постольку-поскольку». Треба було тільки сили і хисту, щоби його послідовно перевести в практиці.

Як звичайно, висліди праці — постанови з'їзду є продуктом компромісу. То був компроміс, на який раз у раз погодиться душа неофіта під впливом своїх провідників, що в його уяві є заступниками Бога на землі.

Та все ж таки в постановах з'їзду є речі, яких однаково лякалися і російська демократія і наші ідеологи «єдінаго революціоннаго фронта» з Росією. Поміж іншим з'їзд постановляє:

— Пропонувати Українській Центральній Раді до уряду (російського) більше не звертатися й негайно приступити до твердої організації краю. Дальше з'їзд забезпечує найактивнішу підтримку Центральній Раді в усіх її заходах і кличе весь зорганізований український народ одностайно і неухильно виконувати всі її постанови.

Ще дальше говориться про військо:

— Доручає Українському Військовому Генеральному Комітетові, якнайскоріше розробити детальний план українізації війська й ужити всіх заходів для негайного переведення його в життя. Щоб усі звертання Українського Військового Генерального Комітету до вищої російської військової влади визнавалися і виповнювалися нею обов'язково.

— Прикази Українського Військового Генерального Комітету для всіх вояків-українців і українських військових організацій від сьогодні обов'язкові.

У своєму наказі Генеральному Комітетові не забув з'їзд і про Вільне Козацтво, якого представники були на з'їзді. Він доручив Генеральному Комітетові організацію і кермування нашою національною гвардією.

Перед кінцем з'їзду всі задоволені зі своєї праці. Задоволені з того, що довелося переживати великі хвилини пориву нації до нового, вільного життя. У такі моменти людська душа м'якшає. Масами опановує великодній настрій, вони прощають гріхи своїм братам і з'їзд. «висловлює Генеральному Комітетові щиру подяку».