Розділ «РЕВОЛЮЦІЙНА СТИХІЯ»

Біля десятої години рано я знову в будинку педагогічного музею. Кілька осіб провіряють делегатські мандати і видають білети на засідання з'їзду. Вся процедура відбувається в першому ж коридорі внизу. Тільки невеличку частину будинку займає Центральна Рада. Решта будинку в руках пануючої «революціонной демократії», що навіть якусь військову частину розмістила в роскішних помешканнях музею, щоби «нє дать развєрнуться» українцям.

Проте український рух, не маючи навіть порядного помешкання для свого центра у своїй же столиці, розвивається на вільному повітрі. Повітря революції куди краще впливало на розвиток національного руху, аніж штучне повітря помешкань. Виплекана соками місцевого населення паразитна культура чужинців мусіла ховатися в оранжереях, не зносячи вітрів революції.

Над вечір того ж таки дня (4 червня ст. ст.) перше побачення представників демосу з своїми провідниками. Всі делегати зібралися в будинку Троїцького Народного Дому і біля нього, бо в помешканню не всі вміщаються. 3 технічних причин відкриття з'їзду відкладається до завтра — треба більшого помешкання. З'їхалося біля 2.500 делегатів, як представники півторамільйонної озброєної маси українців, що розкидані по різних частинах на фронті і в запіллі. Послали своїх представників на з'їзд виключно ті, що не зважаючи на всі перешкоди, вспіли зорганізуватися і хоч сяк-так сформулювати свої вимоги.

На сцені з'являється товариш голови Центральної Ради, він же голова Українського Військового Генерального Комітету Володимир Винниченко.

На хвилину все стихає. Потім, немов раптовий вихор, зривається буря оплесків і крики з тисяч грудей:

— Слава!! Слава Винниченкові!!.

Так хвилин п'ять. Знову стихає. Винниченко оголошує, що відкриття з'їзду відбудеться завтра у великому міському театрі, а сьогодні можна скористатися з нагоди і влаштувати віче. Загальна згода. На вічу бажаючі мають оповідати про те, як стрінули на місцях наказ Керенського про заборону з'їзду. Знову всі згоджуються.

Відчиняє віче Винниченко промовою, в якій з'ясовує погляд Центральної Ради і Військового Генерального Комітету на заборону. Факт заборони вважає невідповідаючим офіціальним заявам і деклараціям про свободу зборів, проголошеним і петербурзьким урядом і радами депутатів. По промові — оплески. Потім розлягаються вигуки:

— Міхновського! Пана Міхновського! Нехай він скаже свій погляд.

Але Міхновський не говорить. Більшість Генерального Комітету і

Центральна Рада доручили диригентську паличку Винниченкові, що був якраз найбільшим ідеологічним ворогом Міхновського. Винниченко — ідеолог і провідник прихильників «єдінаго революціоннаго фронта» з москалями, а Міхновський тримався цілком протилежної позиції. Міхновський гадав, що український революційний рух мусить розвиватися цілком самостійно, як рух протиросійський. Але про погляди Міхновського маси довідалися пізніше. Його маси не знали, а Винниченка вже перед революцією знали ширші маси, як письменника.

Один по одному виходять делегати з місць. Наказ Керенського скрізь ігнорували. Заборона з'їзду немовби викликала ще більше зацікавлення з'їздом. Маси йшли на пролом, не вважаючи на заборони з Петербурга. Промови короткі, лаконічні, повні завзяття і віри в силу нації. То відбивається настрій мас, що стихійно, нестримано пруть в бік незалежності від Росії.

Говорить, наприклад, делегат з північного фронту, поручник П. П-ко. Він оповідає про вражіння від заборони з'їзду.

— Про заборону, — говорить він, — довідалися вже в дорозі. Тут же склали телеграму такого змісту: «Наказ про заборону з'їзду читаємо і до Києва від'їжджаємо». Телеграму послали на дві адреси: нашій організації і. панові Керенському!.

В залі оплески, сміх і вигуки:

— Читатиме суботами!

Гумор, дотепи, іронія, неначе коштовне каміння, виблискують у промовах.

На сцені з'являється старшина і повідомляє делегатів, що Перший Український Полк імені гетьмана Богдана Хмельницького підходить до Троїцького Народного Дому, щоби привітати представників українського війська.

Знову могутнє «Слава!!» ворушить будинком. Через хвилину-другу всі делегати на дворі. Мені повелося примоститися на балконі, звідкіля видно цілу улицю.

З-за рогу улиці показується голова колони. Повіває розкішний прапор з образом великого гетьмана. Чудова оркестр.