Розділ «I. ТЕОЛОГІЧНІ МІФИ»

Взяти, наприклад, чудову притчу про опір гніту та звільнення, розказану в книзі Виходу.

Неважливо, що "перехід через Червоне море не можна вважати історичною подією", як пише Мірча Еліаде ("Історія релігійних вірувань і ідей", т. I, с. 190), і що мова йшла не про всіх жидів, а про окремі групи біженців. Важливо, що вихід з Єгипту в цьому грандіозному варіанті був пов'язаний із святкуванням Великодня… що отримав нову цінність і включений у священну історію яхвізму (там же, с. 191).

З 621 року до н.е. свято Великдень замінило собою ханаанський весняний аграрний обряд: свято воскресіння Адоніса. Вихід став, таким чином, основним актом відродження народу, вирваного з рабства своїм богом.

Божественний досвід такого звільнення людини від стародавнього рабства ми зустрічаємо у всіляких народів. Взяти хоча б довгі поневіряння в XIII столітті ацтекського племені "Мексика", що після цілого століття випробувань прийшло в долину під водійством свого бога, що відкрив йому шлях там, де раніше не було ніякої дороги. Такі ж шляхи до волі увійшли до обряду ініціації в африканського племені кайдара. Закріплення землі за кочовими племенами пов'язане у всіх народів — особливо на Середньому Сході — з даруванням обітованої землі богом.

Ці міфи відкривають шлях до гуманізації і до обожнювання людини. Міф про потоп, яким Бог карає людей за гріхи і починає творіння заново, зустрічається у всіх цивілізаціях — від месопотамського Гільгамеша до книги майя Пополь Ву (частина I, розділ 3).

Хвалебні гімни богові зароджуються у всіх релігіях як псалми на честь Пачамами, богині-матері, або бога інків:

"Віракоча, корінь буття, бог, завжди близький, котрий творів, говорячи: Нехай буде чоловік! Нехай буде жінка! Віракоча, світлий Господь, Бог, що дарує життя та смерть… Ти, хто відновляє творіння, храми твої створюються довгі дні, щоб вони могли вдосконалюватися, слідуючи праведним шляхом".

Якщо етноцентрічні забобони не ставали перешкодою, то чому із цих священних текстів, які для кожного народу були їх "Старим завітом", не могли розвитися теологічні міркування про моменти відкриття сенсу життя?

Лише тоді місія життя та проповіді Ісуса досягли б справжньої універсальності: вони вкоренилися б у пережитому всіма народами досвіді пізнання Божества, а не були б стиснуті та навіть задушені однобічною традицією. Саме життя Ісуса, його радикально нове бачення Царства Божого, що досягається не могутністю сильних миру цього, а сподіванням бідних, не було б прив'язане до історичної схеми, що виходить лише з обіцянки перемоги даної народу до того, як вона була здобута.

Ми розглянули тут тільки найбільш ранні культури Близького Сходу, у надрах яких зародився монотеїзм і у середовищі яких формувалися жиди.

В інших, не західних культурах, шлях до монотеїзму був пройдений ще раніше. Наприклад, в Індії, у Ведах:

"Мудреці дають Єдиній Істоті одне ім'я" (Гімни Ріт-Веди, III, 7).

"Вріхаспаті — наш батько, який містить у собі всіх богів" (III, 18).

"Наш батько породив і містить у собі всі істоти. Єдиний Бог, він створив інших богів. Усе, що існує, визнає його велителем… Ви пізнаєте Того, хто все створив: він усередині вас" (СХ), II).

"У нього багато імен, але він один".

Ці священні тексти датуються періодом від XVI до VI століття до Р. X., і батько Моншанен у своїй інтуїтивній спробі проникнути в суть Вед назвав їх "сучасної літургійною поемою".

Джерело: Ж. Моншанен. Містика Індії, християнська містерія, с. 231.

3. МІФ ПРО ІСУСА НАВИНА: ЕТНІЧНЕ ЧИЩЕННЯ

"І пішов Ісус і всі Ізраїльтяни з ним з Лахіса до Еглону. і передав Яхве Лахіс у руки Ізраїлю… І взяли його в той же день, і вразили його мечем, і все дихаюче, що перебувало в ньому… І пішов Ісус і всі Ізраїльтяни з ним з Єглона до Хеврону… І нікого не залишив, хто уцілів би".

(Книга Ісуса Навина, X, 34.)