Розділ «I. ТЕОЛОГІЧНІ МІФИ»

(Вихід, IV, 22).

"Населення світу можна розділити на Ізраїль і всіх інших націй, разом узяті. Ізраїль — богообраний народ: це основна догма".

Джерело: Рабин Коен. Талмуд. Париж, 1986, с. 104.

Цей міф являє собою позбавлену будь-якої історичної основи віру в те, що монотеїзм народився разом із Старим завітом. Однак із самої Біблії можна зробити висновок, що два її головних редактори, Яхвіст і Елохіст, не були монотеїстами, ні один, ні інший: вони лише проголошували верховенство жидівського бога над іншими богами і його "ревнощі" до них (Вихід, XX, 2–5). Хамос, бог Моава, визнається (Суддів, XI, 24 і II Царств, 27) одним з "інших богів» (I Царств, XXVII, 19).

Екуменічний переклад Біблії підкреслює в примітці: "Дуже давно в Ізраїлі вірили в існування і могутність чужих богів" (с. 680, примітка d).

Монотеїзм затвердиться тільки після вигнання, а саме у пророків. Буде здійснений перехід від формул книги Виходу "Хай не буде в тебе інших богів перед обличчям Моїм" (XX, 4) до таких, які вже не задовольняються вимогою покори Яхве, а не іншим богам (як повторене у Повторенні Закону: "Не наслідуєте інших богів" — IV, 14), а проголошують: "Я Бог, і немає іншого" (Ісайя, XIV, 22). Це безсумнівне твердження монотеїзму датується другою половиною VI століття (між 550-м і 539 роками) до н.е.

Монотеїзм у дійсності є результатом тривалого розвитку великих культур Близького Сходу, культур Месопотамії і Єгипту.

В XIII столітті до н.е. фараон Ехнатон наказав стерти у всіх храмах множину слова "Бог". Його "Гімн сонцю» майже буквально пересказаний у Псалмі 104. Вавилонська релігія йшла до монотеїзму; згадуючи бога Мардука, історик Олбрайт відзначає етапи цього розвитку: "Коли визнають, що різні божества не більш ніж прояви одного Бога… це крок до свого роду монотеїзму".

Джерело: Олбрайт. Релігії на Середньому Сходу, с. 159.

"Вавилонська поема про творіння" (яка датується XI століттям до н.е.) свідчить про останні кроки в цьому напрямку. "Якщо в інших людей різні боги, то в нас, під всіма іменами, які ми назвали, мається на увазі Він, наш Бог".

Ця релігія досягла такої глибини, за якої з'являється образ страждаючого праведника:

"Я хочу прославити Господа мудрості… Мий Бог мене покинув…

Я простував як Господь уздовж стін…

Всі дні я стенав, як голуб, і сльози палили мої щоки…

Проте молитва була для мене мудрістю і жертва — моїм законом.

Я вірив, що служу Богові, але хто може зрозуміти божественні накреслення на дні безодні?

Хто, крім Мардука, господь воскресіння? Ви, кого він створив з первинної глини, оспівайте славу Мардуку"

(там же, с. 329–341).

Це образ Іова, створений кількома століттями раніше. Подібний образ страждаючого праведника Данила (не того, що в жидівській Біблії), якого Бог покарав і повернув на землю, зустрічається в угарітськіх текстах з Рас Шамра, які можна назвати "Ханаанською Біблією", більше ранньою, чим жидівська, тому що Ієзекіль згадує Данила поряд з Іовом (Ієз., XIV, 14 і 20).

Це притчі, духовне значення яких ні в якій мері не залежить від їхньої відповідності історичній істині.