Розділ «Частина друга Документи»

КОНВЕНТ НЕЗАЛЕЖНИЦЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ визначає СВОЮ ПОЗИЦІЮ в ідейній декларації так: «Також і ставлення держави до національних меншостей регулюється Квітневою Конституцією». Із цього випливає, що це угруповання, дотримуючись нашої принципової конституційної засади «рівність усіх громадян щодо права незалежно від національності й віровизнання», — цілком стоїть на демократичній платформі.

ПОЛЬЩА БОРЕТЬСЯ визначила своє ставлення у спеціальній декларації в березні 1943 р. таким чином: Польща зацікавлена в утворенні Української держави з центром у Києві. Кордони ризького договору встановлені з урахуванням інтересів обох народів. Це угруповання підтримує організаційно-державну єдність Польської Держави, єдині форми устрою на всій території Речі Посполитої без огляду на регіональні особливості. Ті форми забезпечать умови національного і культурного розвитку громадян Речі Посполитої української національності. Цього вдасться досягти шляхом повної розбудови всіх наявних нині форм самоврядування, а особливо територіального самоврядування на воєводському рівні. Законодавство повинно забезпечити громадянам Речі Посполитої української національності повне рівноправ'я у всіх галузях політичного, економічного і культурного життя. У шкільництві традиції утраквізму треба забути. У Львові треба відкрити український університет. У програмних висловлюваннях «Польща бореться» підкреслює необхідність нашої самостійної ініціативи і вирішення при розв'язанні українського питання. Якщо польський народ з власної ініціативи не почне вирішувати завдання активізації та організації на лінії Вісла — Дніпро, якщо не вирішить узяти в свої руки справи економічної і політичної консолідації земель і народів Чорноморсько-Балтійського міжмор'я, сьогодні або завтра стане перед вибором і буде змушений іти відкинутою самим собою дорогою і то приневолений до цього народом, який сьогодні може і повинен бути співучасником Польщі в обговорюваній справі, бо є володарем другої складової частини обговорюваного географічного простору, тобто українським народом. Але якби виникла така ситуація, воля Польщі і її участь у цій справі були б другорядними, бо місце справжнього прийняття рішень було б у Києві, а не у Варшаві. Польща повинна реалізувати свою роль ініціатора у справі економічної і політичної активізації земель між Балтикою і Чорним морем без українців і навіть всупереч їм. «Польща бореться» визначає потребу взаємного поєднання і порозуміння двох зацікавлених народів, що є попередньою умовою тривалого польсько-українського порозуміння. Поляки повинні зрозуміти попередню еволюцію української думки, особливо з періоду нинішньої війни, і виправдати тих, хто «хотів будувати Україну, якщо вони не виступали проти Польщі і польськості». Українці ж повинні зрозуміти, що існування Польщі є умовою існування України, що, тільки спираючись на Польщу, український визвольний рух може розраховувати на реальні перспективи, що для Польщі існування Української держави є умовою, «sine qua non», можливості розвитку Речі Посполитої і що, врешті, справа України є тільки справою Наддніпрянської України зі столицею в Києві, бо Східні Землі Речі Посполитої не є Україною, а змішаною українсько-польською територією, і тому побудова України на цих теренах є нонсенсом. «Польща бореться», виходячи з народженої у Польщі ідеї демократизму, підкреслює: згідно з цією провідною нашою історичною ідеєю вирішення проблеми української, білоруської і литовської національних меншин повинно відбуватись на засадах толерантності й поваги творчих цінностей окремих народів. Співіснування, а не взаємне винищення, на основі рівних прав усіх громадян незалежно від віросповідання і національності.

СТРОННІЦТВО ЛЮДОВЕ (ЛЮДОВА ПАРТІЯ. — Ред.) визначає СВОЄ ставлення до української справи у декларації від квітня 1943 р.: «Визнаючи повне право українського народу до всебічного розвитку нарівні з іншими народами Європи, прагнемо якнайсильніше наголосити, що український народ є близький нам як братнє слов'янське і майже виключно селянське суспільство. Визнаючи за основу відносин між Польщею і Радянською Україною кордони, встановлені Ризьким договором, вважаємо, що при збереженні вільного розвитку польського населення, яке осіло на цих землях багато віків тому, українському населенню належить забезпечити повний і вільний національний, культурний і економічний розвиток. З цією метою на землях, де українці становлять більшість, слід запровадити самоврядування і утворити українські загальну, середню і вищу школи. У напівофіційних висловлюваннях («Через боротьбу до перемога») СЛ підкреслює, що спільна громадянська селянська позиція С Л і українського народу полегшить взаємне порозуміння, особливо через загрозливу для обох народів німецьку небезпеку. У справі переслідування нелояльних стосовно держави українців СЛ закликає: «Те, що не містить у собі низьких елементів, в основі своїй злочинних, — пробачити і забути». Це відрізняється від погляду, представленого у часописі «Орка», де проголошено: «Винні повинні бути згідно з законом нашої держави покарані, але цим не вичерпується польсько-українська проблематика».

СТРОННІЦТВО ДЕМОКРАТИЧНЕ (ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ. — Ред.) висуває проблему територіальної автономії змішаних ук~ раїнсько-польських територій в кордонах ризького договору, які охоплюють Львівське воєводство до Сяну, Станіславське, Волинське і південну частину Поліського воєводства. На цій території обов'язковими мають бути дві державні мови. Польська меншість перед майоризацією мала б забезпечити поділ території на кантони з польською і українською адміністрацією згідно з принципом «стільки українців під польською адміністрацією, скільки поляків під українською адміністрацією». Українська освіта — всіх рівнів, причому програми забезпечать належне знання польської мови і культури; український університет у Львові, який є столицею всієї території і кантону з польською адміністрацією. Польща підтримала б українські прагнення до об'єднання у межах цієї території всіх західноукраїнських земель, тобто включно із Закарпатською Руссю і Північною Буковиною. У разі утворення незалежної Української держави на уламках СРСР допускається можливість поділити з ним змішану територію за ціну приєднання України до центральноєвропейської федерації.

ВРН стоїть на позиції незалежності України. Оскільки одночасно вважає східні кордони Речі Посполитої непорушними, належить зробити висновок, що незалежна Україна має, згідно з концепцією ВРН, утворитись на території, яка нині належить Росії. Польський народ повинен співіснувати з українцями — громадянами Речі Посполитої на засадах повної рівності прав і особистих свобод. Усі лояльні громадяни, незалежно від віросповідання і національності, тобто і українці, повинні мати рівні права. Оголошена ВРН Програма Народної Польщі передбачає, що український народ, який проживає на території Польської Держави, отримає всі можливості вільного національного, суспільного, економічного і культурного розвитку на засадах співіснування «вільних з вільними, рівних з рівними».

ПОЛЬСЬКІ СОЦІАЛІСТИ обговорюють загальну українську проблему в своєму органі «Роботнік». У статті «Українське питання» вони підтримують національну автономію для української меншості. Польща, керована демократично, може стати батьківщиною не тільки для поляків, а й для українців. У спільній вітчизні українським селянам і робітникам будуть гарантовані всі національні права. ПС декларують: «Проголошуємо наше гасло автономії у кордонах польської державності».

Українська проблема посідає серйозне місце в ідейних деклараціях і програмних викладах майже всіх політичних угруповань. Аналізуючи викладену вище позицію Краю з цього питання серед політичних угруповань, можемо виділити три засадничих напрямки, які в принципі відповідають проголошеним ними ідейним і політичним програмам, зокрема:

1. Націоналістичний напрямок — заперечення української проблеми, екстермінаційна політика включно з концепцією переселення українського населення — репрезентований національними угрупованнями: Партія Народова, Шанець і Конфедерація Народу

2. Другий напрямок, який вирішує українську проблему в рамках польської державності, прагне забезпечити українській меншості повне громадянське рівноправ'я відповідно до принципу «рівні обов'язки — рівні права». Цього напрямку дотримуються: Партія Людова, Партія Праці і ВРН, а також ОПВ, КОН й ПВ, і навіть націоналістично-імперіалістична група «Меч і Плуг».

3. Напрямок «національної автономії» для українців представлений Демократичною Партією і ПС. Якщо ПС висуває тільки тезу, то Демократична Партія концепцію автономії викладає детально, виступаючи з пропозицією утворення окремих польських і українських кантонів.

Майже жодне з угруповань не виходить у даний момент за межі загальних формулювань. Остаточна кристалізація громадської думки Краю, безумовно, буде залежати від таких елементів:

1) від сили державного ладу й становища нової Польщі в Європі та в Балтійсько-Чорноморському міжмор'ї;

2) від кінцевого формування майбутньої долі Радянської Росії та пов'язаної з цим відповіді на кардинальне для нас питання, чи виникне незалежна Україна;

3) від державотворчої здатності й громадсько-політичної культури українців у переломний період.

Слід наголосити, що серед багатьох угруповань, навіть дуже далеких одне від одного програмно й ідейно, з'являється і сильно кристалізується концепція самостійної Української держави, яка існуватиме, щільно спираючись на Польщу. Ця концепція за очевидно змінених політичних умов є поверненням до ідеї «незалежної України».

252-А/6— Ковальський при співпраці з Хроботом [Адам Добровольський, псевдо «Ковальський».

Станіслав Гербст, псевдо «Хробот»]

CA КС PZPR, zesp. 2266/3, sygn. 202/111-10.

[НАПРЯМНІ В УКРАЇНСЬКОМУ ПИТАННІ]

Із входженням війни в кінцеву фазу увага польського суспільства Східної Малопольщі зосереджується в першу чергу на проблемі південно-східного кордону Речі Посполитої та необхідності визначення перед закінченням війни напрямків політики стосовно цих земель у відбудованій Польській Державі відповідно до польського державного інтересу