Розділ «Частина друга Документи»

Більшість суспільства живе з переконанням вчинити стійкий опір і налаштована на рукопашну боротьбу. Твердий опір, непоступливість, неперебірливість у засобах боротьби — це перемога!

Ось гасло більшості суспільства, яке не піддається жодним погрозам і залякуванню українських орд.

Суспільство вірить в силу виступів Армії Крайової і всіма силами підтримає кожну акцію самоооборони проти українського насилля. Всі стануть в одній згуртованій шерензі захисників прав і суверенності цієї землі в ім'я найшляхетніших гасел свободи і традиції нашого завжди вірного міста Львова.

Українці повинні бути до цього готові, і суспільство прагне їм це відверто сказати. Демаскувати їхні наміри твердим, ясним, солдатським поясненням, що кожний рух повстанців, кожний напад зустрінеться з енергійною реакцією і буде придушений в зародку, що оголошена полякам боротьба з польського боку буде проведена якнайрішучішим способом, аж~до повного знищення найменших осередків українсько-бандитської діяльності.

С А КС PZPR, zesp. 2400/3, sygn. 203/ХY-14, s. 5 (103).

27. V.1943 р.

ПОЗИЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ УГРУПОВАНЬ У КРАЇ СТОСОВНО УКРАЇНСЬКОЇ СПРАВИ

[Звіт Бюро інформації та пропаганди для Головного командування АК]

СТРОННІЦТВО НАРОДОВЕ (НАРОДОВА ПАРТІЯ. — Ред.) у СВОЇХ програмних викладах окреслило такі напрямні польської політики щодо української меншості: СН не веде ні західної, ні східної політики, а єдину — польську, а вона наказує для забезпечення існування польського народу українську справу вирішити так, щоб це не загрожувало його існуванню. Усі наміри утворення буферних чи федеративних організмів СН рішуче відкидає. СН застерігає польське суспільство від ілюзії співпраці і допомоги з боку українців. Українська сторона не допоможе нам у жодному разі в реалізації територіальної безпеки Речі Посполитої. Мусимо розраховувати на наші власні сили і на внесок Польщі у загальні союзницькі зусилля. Загалом СН не тільки цілком підтримує свою екстермінаційну передвоєнну політику в цій сфері, але й дуже її радикалізує. Отже, СН вимагає, щоб на території південно-східних воєводств використовувалась практика масового переселення населення з метою усунення з території даної держави чужого або ворожого населення. «Наш досвід щодо українського руху говорить, що потрібно раз і назавжди позбутись ворожого нам середовища». СН рішуче виступає проти проектів незалежної України, бо:

1) необхідною умовою для існування великодержавності Польщі є спирання на два моря;

2) русини на цей час показали цілковиту політичну незрілість.

Підсумовуючи: Народова Партія

1) відкидає і рішуче бореться з концепцією окремої, самостійно діючої з нами України, відповідно, зрештою, до своєї старої політичної лінії, репрезентованої вперше в момент, коли маршал Пілсудський прийняв ідею незалежної України у 1919–1920 рр.;

2) щодо українців пропонується винищувальна політика переселення, на зразок переселенської акції гітлерівського і фашистського режимів;

3) взагалі заперечується існування українського питання як такого.

ШАНЕЦЬ не присвячує цій проблемі більшої уваги, стверджуючи тільки, що «українське питання як було, так і повинно бути внутрішньою справою польського народу і держави».

КОНФЕДЕРАЦІЯ НАРОДУ висловила лише загальний погляд, що «польська політика щодо українців не повинна керуватись бажанням помсти, але тільки і виключно нашим державним інтересом, який велить співпрацювати з українцями проти Росії».

МЕЧ І ПЛУГ хоч і репрезентує націоналістично-імперіалістичний напрямок, у своїй ідейній декларації проголошує щодо слов'янських меншостей (за винятком німців і євреїв), а потім і стосовно українців принципи громадянської свободи на основі «рівних прав і обов'язків».

СТРОННІЦТВО ПРАЦІ (Партія Праці) визнає найкращим для Польщі вирішенням проголошення великої Української держави (Київ, Харків, Донбас). Належить робити все, щоб вона зберегла якнайтісніші відносини з Польщею. Виникнення незалежної України за Збручем мусить спричинитись до послаблення національної проблеми Східної Малопольщі через відплив значної кількості української інтелігенції та значної кількості селян. Політика стосовно українців у кордонах Речі Посполитої повинна бути централізована в одній установі. Львівський воєвода ієрархічно повинен бути керівником Тернопільського і Волинського воєвод. Мовні права українців повинні бути забезпечені, вироблена стосовно української меншості політика повинна реалізовуватись без жодних відхилень, із залізною послідовністю. Навчання повинно бути українським (не утраквістичним). Український університет повинен бути поза Львовом (наприклад, у Галичі). Шкільні програми повинні забезпечувати вихованцям достатні знання польської мови і культури.

ТАБІР ПОЛЬЩІ, ЩО БОРЕТЬСЯ, визначив СВОЮ ПОЗИЦІЮ в ідейній декларації, в якій, підтримуючи принцип тісного співіснування в рамках однієї державності з українським, білоруським і литовським елементом, вважає, що «іншим лояльним національним меншостям (під яким ТПБ розуміє в цьому випадку всіх, за винятком німців і євреїв) будуть забезпечені умови культурного і релігійного розвитку в рамках держави на засаді рівних прав і обов'язків». У програмних деклараціях ТПБ уточнюються напрямки польської політики стосовно українців. Вони такі. Наше ставлення до цих земель ґрунтується віками не на загарбництві, денаціоналізації та утисках, а на співпраці і співіснуванні вільних з вільними, рівних з рівними. Таким повинне залишатись і надалі. Ці землі й тамтешній народ мусять становити з Польщею державну цілісність, яку Польща завжди буде захищати. Польський народ має на ці землі безперечне право, здобуте ціною не тільки спільно з народами цих земель пролитої крові, але і віками праці на основі свободи й безкорисливості. Це не перешкоджає визнанню закономірностей розвитку процесу визрівання національної свідомості народів, які проживають спільно з нами на цих землях. Але добре розуміючи інтерес Польської Держави та інтерес інших національностей цих земель, Польща мусить протистояти всім відцентровим діям певних політичних діячів. Демократична Польща дає гарантії утримання провідної лінії, яка зв'язує її прекрасну моральну і політичну поставу з ідеалами великих демократій світу, які нині ведуть людство до щасливішого після війни співіснування народів. ТПБ підтримує концепцію самостійної України як буферної держави між Росією і Польщею. Російська небезпека є і буде для нас завжди більша від німецької, бо Росія набагато більша від Німеччини, у боротьбі з якою ще можна чекати на співпрацю із Західною Європою, а в боротьбі з Росією можемо розраховувати тільки на себе. Отже, нашим принциповим державним інтересом є створення між Польщею і Росією бар'єра через утворення на територіях, що межують з цими двома державами, окремих нових, незалежних від Росії, утворень.