Розділ «Частина друга Документи»

CA КС PZPR, zesp. 2271/3, sygn. 202/III/195.

АНТИУКРАЇНСЬКІ РЕПРЕСІЇ НА ГАЛИЧИНІ

Витяг з перекладу звіту, знайденого у застреленого українця 25.111.1944 р. в Нежухові, повіт Стрий, під час оборони польської родини Козаків від нападу. СЛАВА УКРАЇНІ

Друже провіднику, надаю звіт про акції у Більшівцях, Слобідці Більшівцівській і Бовшові.

Друже провіднику, на нашій території (а перш за все у підрегіоні № 2) панують великий страх, деморалізація і знеохочення до всякого національного руху, а перш за все до УПА. «Чому УПА не захищає населення?» — питають по селах, які потерпіли. «Керівництво стягнуло зброю з села, збирає харчі і спокійно сидить у лісі». Покривджені поширюють байки, що ми є сильними тільки на словах. Але не вміємо діяти. Кажуть: «Хто їм у лісі дасть їсти, якщо ляхи попалять села і збіжжя, а людей повибивають, не буде кому їх годувати». Все населення настрашене, ночує у полі й говорить, що УПА підкуплена і підпорядкована німцям, бо німці видали наказ, щоб німецька армія не зачіпала УПА, тому УПА не хоче починати з ляхами, які переодягнені у німців, нищать села і українське населення.

Надрайонний провідник Мороз повідомляє, що населення не вірить українському керівництву, а тільки нарікає: «Ми їх годуємо, а вони нас зрадили».

У Більшівцях усе згоріло, тільки частково де-не-де залишилась якась хата, вціліла одна вулиця під горою. 16.111.1944 р. поховано 79 трупів, продовжують витягати трупи, які знаходять у підвалах. Є такі підвали, в яких знаходять 40 трупів. У підвали, де сховались люди, нападники кидали гранати.

Хто з українців не втік, того заганяли до церкви, поляків — до костелу. Потім на основі списків судили людей, окремо членів нашого руху, розстрілювали їх і їхні родини. Всіх людей мали у списку.

Випустили одну старшу жінку, за походженням чешку. Вона розказує, що це ляхи говорили, що треба так знищити Бовшів, Кінашів, Гебуртів і Скоморохи. Так говорили між собою ці посіпаки.

У Бовшові спалили 30 господарств, згорів один юнак, погоріло також багато коней, худоби і свиней. 14.111.1944 р. приходили до Бовшова, де вбили одну людину, все населення села втекло у поле. Між собою говорили, що цілий Бовшів мусять знищити. Слобідка Більшівцівська згоріла вся. Було 30 жертв. Багато людей згоріло. Чимало чоловіків кидались у колодязі, щоб не потрапити живими у руки. З Бовшова і Слобідки Більшівцівської забрали 90 осіб для транспортування у напрямку Станіслава. До Бовшова і Слобідки Більшівцівської приїжджають майже щоденно і, кого живого зустрічають, того стріляють. Багато людей було порізано і порубано. Поляки кричали: «Хочете України — буде вам Україна в землі». Для цієї території дуже потрібна допомога.

Німецькі війська зосереджуються. На цей момент німецькі сили перебувають у Галичі, Бурштині, Рогатині, Городенці.

Друже провіднику, я б вас просив, щоб нарешті приїхали до цього підрайону. Бо так чи сяк, але ще не були у цьому районі. Героям Слава! Місце стоянки 17.111.44 р., 11 година ранку. — Степовий.

CA КС PZPR, zesp. 2400/3, sygn. 203/XV-16, s. 256.

[ВИТЯГ З ДОНЕСЕННЯ ЗА ГРУДЕНЬ 1942 р.]

III. Політична поведінка польського населення.

Наближення четвертої зими пройняло кожного страхом. Повсюди говорили, що цю зиму витримає мало хто з нас, що будемо знищені голодом і холодом. Восени настрої були найгіршими, але події в Африці, перехід союзників до наступу підняли настрої на 100 %. І хоча розвиток подій на африканських фронтах сповільнився, суспільство живе глибокою надією, що це вже остання зима. Аби тільки витримати, аби тільки дійти до перемоги — це гасло нинішнього дня широких верств населення.

Люди підняли голови, якось зосередились у собі, в суспільстві існує якась неорганізована оборона від окупанта. У важких умовах люди якось дають собі раду. Всі квапливо чекають на повідомлення англійського радіо. І хоча у суспільстві ходить багато перебільшених і викривлених відомостей на тему військових дій, усе-таки загалом суспільство добре поінформоване про те, що відбувається на фронтах. Пересічна людина не дуже цікавиться проблемами майбутнього соціального і державного устрою, бо сьогодні має лише одне прагнення — бути вільною і жити у своїй державі.

Цікавою є реакція суспільної маси на вбивства євреїв і на українську справу. Тут є велике зацікавлення, а громадська думка майже одностайна.

Усі засуджують жорстокість і безжалісність, з якими мордовано євреїв, але в цілому говориться, що «це історична кара прийшла на жидів». У душах населення нема стихійного протесту проти того, що сталось, нема гарячого співчуття, а є тільки холодне розумове засудження вбивства слабкого на цей момент противника. Люди мають відразу до виконавців та холодне ставлення до євреїв і поспішають їм допомогти, наражаючи власне життя на небезпеку. Однак у ставленні до єврейського загалу існує підсвідоме задоволення, що у польському організмі не буде євреїв.

До українців повсюдно вороже ставлення. Тут нема жодної дискусії на тему політичного лібералізму у ставленні до українців. Кожна програма, що проголошує потребу принципового вирішення української справи, маючи на увазі, що єдиними господарями на цій землі можуть бути тільки поляки, знаходить у суспільстві найширшу підтримку. Будь-яка спроба тієї чи іншої політичної автономії цих земель заздалегідь приречена на невдачу. Із союзниками німців ніхто тепер і пізніше не захоче мати щось спільне. Якщо хтось захоче зайняти іншу позицію, то програє у нинішньому суспільстві, хоча б і був якнайпопулярнішою особою.