Розділ «Частина друга Документи»

5) Якщо через певний час німецько-українські відносини почали псуватись, то не треба забувати, що однією з важливих причин було розчарування, що німці, не дозволили українцям розправитися з поляками так, як би вони цього хотіли. Тому надії, які виникали тут і там, що українці, як друзі німців, а можливо, і «друзі союзників» стануть друзями поляків, провалились повністю. Десь у середині 1942 р. німці перехопили у Скалаті великий наклад надрукованої там (схоже, і ще десь) української листівки, яка містила щось подібне до інтегрального викладу української ідеології. Суть цієї ідеології така: якщо на українській землі не буде жодного жида, поляка, угорця, румуна, москаля та інших чужих, Україна буде. Послідовність у цій листівці була, власне, такою, як викладено. Далі вона закликала: якщо надійде відповідний момент, належить різати, різати і ще раз різати. Хоча у цій листівці через обережність німців не називали, вони побачили себе, зрештою, слушно під загальною назвою «інші чужі». І відтоді почали дивитись на українців більш критично. Пізніше надійшли відомості, що українські агітатори, вбиваючи нескладну цю програму в голови українських селян, заохочували їх ще таким аргументом: Рузвельт визнає Україну, якщо у ній не буде нікого чужого, особливо жодного поляка. Це є найновіша, як бачимо, інтерпретація «Атлантичної карти».

6) Та спрощена українська ідеологія, попри все, що сказано вище, не знайшла б такого відгуку і такої віри у можливість її реалізації, якби не факт майже цілковитого вбивства і винищення євреїв, що відбувалось на очах українських мас за їх виразної підтримки, а на території Червенської Землі й Волині переважно за допомогою українських рук. У пограбуванні єврейського майна українці були в першій шерензі. Тому значна частина єврейського майна опинилась в українській власності. Нині програму вбивства поляків підтверджує також факт існування вільних і звиклих до цієї роботи рук, які не хочуть бути бездіяльними і потребують наступної роботи, а також властива, вроджена для української маси жага грабунків.

7) Зимові радянські перемоги серед значної частини українців викликали переляк. Проте певна частина відразу притулилась до переможця, який з'явився на горизонті. Але і ті, що були налякані, бо принципово не бажають приходу радянських, також прореагували своєрідно: вони якимось чином захотіли подобатись передбачуваному переможцеві і спокутувати, таким чином, свої попередні пронімецькі гріхи. Повідомлення про оголошення СРСР претензій до польських Східних Земель підказало цим головам цей спосіб. Винищенням поляків, гадали вони, не тільки задовольнять свою ненависть до польськості, свою жагу вбивств і грабунків, але й завоюють прихильність більшовиків. У світлі цієї останньої обставини до певної міри стає зрозуміло, чому вбивства почалися на Волині, де могутність Росії оточена для української маси великим німбом. Також і дата початку вбивств — вони почалися приблизно у другій половині квітня — збігається з моментом погіршення польсько-радянських відносин.

НАСЛІДКИ:

а) Масштаби різанини поляків на Волині вже відомі. Поляків усунули з сіл, частково повбивали, а частину змусили до втечі. Тут і там ще тримаються міста і містечка, але вони ізольовані і значною мірою приречені на голод, бо українці припинили постачання продуктів харчування, а німці думають перш за все про забезпечення самих себе. б) На території Червенської Землі панує бродіння, те, що сталось на Волині, у будь-який момент може вибухнути тут. Спорадичні вбивства множаться. Але фіксуються явища більш загальні і більш показові. У Раві-Руській позначено будинки і квартири, де проживають поляки, хрестиками за допомогою незмивної фарби. У гміні Старий Мізунь Долинського повіту українські війти і старости заборонили населенню продавати полякам і фольксдойчам будь-які харчові продукти, накладаючи на неслухняних українців великі грошові штрафи від 100 злотих за продаж 1 літра молока. При цьому українська організація загрожує продавцям побиттям. Населення низки місцевостей, розташованих понад кордоном Волині (наприклад, село Нетреба у Збаразькому повіті, містечко Щуровичі у Бродівському повіті), перебралось до віддалених місць. У Чортківському повіті й околицях вбивства поляків так зросли, що крайсгауптман Куят погрожував українцям розстрілювати за одного вбитого поляка 10 українців. Така прихильність крайсгаугітмана походить нібито від того, що українці після переходу радянського десанту через околиці Чорткова поспішно приступили до пограбування маєтку Лігеншафтів і майна німців, які втекли від десанту. Ось кілька фактів, які ілюструють стан, у якому перебуває Червенська Земля. Очевидно, що порівняно з Волинню тут як чисельність польського населення більша, так і його організація набагато міцніша. Але треба пам'ятати, що українське населення тут краще організоване, і найважливіше, що українці мають набагато більше зброї, ніж поляки. Для повноти картини треба згадати, що на територіях, через які пройшов радянський десант (а він ішов від Максимівки у Тернопільському повіті через Скалат, Копичинці, Чортківський, Бучацький, Рогатинський, Станіславський, Калуський і Надвірнянський повіти, зупинившись десь у горах Надвірнянського повіту), настало тимчасове заспокоєння, бо українці були вражені принципово правильною поведінкою десанту стосовно польського населення і розстрілами певного числа українських поліцейських.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

I. Треба уникати стосовно німців таких дій, внаслідок яких відбувалось би зміцнення українців. Тому тактика боротьби з окупацією на Червенській Землі повинна бути іншою, ніж у решті Польщі.

II. Цивільна боротьба повинна мати за мету перш за все консолідацію польського суспільства, переслідування донощиків та інших шкідників, головним чином переконання суспільства, що воно кероване. Виступи проти німців мають бути заборонені в принципі, виступи проти українців розглянуті з точки зору доцільності у кожному окремому випадку.

III. У можливих відозвах чи зверненнях до українців з метою змусити їх одуматись чи настрашити треба уникати зворотів, які можуть дратувати німців, бо такі звернення, як правило, українці відносять у гестапо з метою отримати для українців чи української міліції більшу свободу дій. Особливо треба уникати закликів до спільного фронту проти німців чи до спільного союзницького фронту, бо українці, навіть найбільше антинімецькі, розглядають такі звернення як товар для німців для обміну на певні переваги для них.

IV. Червенська Земля не повинна розглядатись як територія можливого повстання проти німців, бо німці, надавши зброю українцям, придушать це повстання їхніми руками.

V. Проблема постачання зброї для цього регіону повинна бути найважливішою проблемою. Тому не треба відкидати думку про отримання зброї з німецьких рук. Відповідно до цього повинна бути розвинута кампанія звернень до німецької влади, що польське населення не відчуває себе у безпеці, що вимагає захисту, навіть готове саме себе захищати, але для цього потрібна зброя.

VI. Про стан справ на Волині і Червенській Землі реально повинен бути проінформований Польський Уряд у Лондоні. Нині Уряд міг би прийти на допомогу населенню, якому загрожує винищення, якби авіацією поширив відповідні звернення і листівки на цій території. У листівках не треба говорити про права Польської Держави і нічого не обіцяти українському населенню. Воно не визнає обов'язків, а обіцянки на нього не вплинуть. Натомість абсолютно реальною справою є Польська Армія. Про цю Польську Армію треба подати якнайбільше подробиць, про її озброєння і оснащення, а особливо про авіацію та повітряно-десантні війська. Потім відозва повинна містити показники зростаючої могутності союзників. Це дуже впливає на свідомість українців. Нарешті, належить підкреслити, що Польський Народ ніколи не погодиться з убивствами поляків на Червенській Землі і ніколи цього не забуде. Розкидання таких листівок слід розглядати як дуже нагальну справу, бо це дасть гарантований результат.

VII. Місцеві керівні діячі повинні продумати план концентрації польського населення на місцевості, де польське населення розпорошене, до місць, в яких воно зможе здійснювати ефективний опір. Поляки у більших містах повинні бути так організовані, щоб не тільки гарантувати цілковиту безпеку собі, а й прийти на допомогу меншим містечкам і селам.

Зауваження 42 до праці «Загроза винищення».

У своїх висновках автор, крім емоційного чинника — ненависті, не бере до уваги інших чинників загального і політичного характеру.

Ця праця давала б серйозні підстави для ставлення до принципових чинників, якби загальні тези були сильніше підтримані доказами.

Відносно розділу «Рекомендації»:

— ad 1) думка правильна, — ad 2) автор забуває, що ми у стані війни з німцями, можна лише змінити характер цих виступів, — ad 3) доносів у тій чи іншій формі не уникнемо; редагуючи зміст відозви чи листівки, треба враховувати, що потрапить у руки окупанта, але це не може впливати на зміст листівки, — ad 4) суто оперативне питання, яке виходить за межі компетенції автора і не може дискутуватись, — ad 5) реально не можна здійснити. Німців не можна підозрювати у мрійництві, а така позиція веде до співпраці, що дорівнює втраті всього нашого доробку, — ad 6) думка слушна і придатна до реалізації, зрештою, як і пункт 7, керівні діячі давно її розглядають і реалізовують.

У цілому праця однобічна, але не можна відмовити у багатьох випадках слушності викладених думок, лише моменти акцентованої співпраці кричуще суперечать нашим попереднім постулатам і провідній лінії. 10. VIII [1943 р.]

/-/42