Розділ «Додатки»

Торічнєв Василь Миколайович, підполковник, льотчик-дозорець. Народився у Черкасах. У 1917 р. працював доглядачем авіаційних майстерень у Київському політехнічному інституті, з 1.03.1918 (наказ від 21.07.1918) — молодший механік потягу-складу-майстерні Чернігівського авіаційного дивізіону. 31.07.1918 призначений льотчиком-дозорцем розвідувального загону Волинського авіаційного дивізіону. З 9.09.1918 — механік потягу-складу-майстерні 4-го авіаційного дивізіону; з 13.06.1919 — помічник інспектора авіації УНР з технічної частини, з 1.12.1920 — т. в. о. старшини для доручень (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 46).

Тоцький Микола Васильович (18.05.1894 — після 1948 р.), сотник, льотчик-дозорець. Народився у с. Старий Олексинець Кременецького повіту Волинської губернії. Закінчив Рівненську реальну школу. З 15.12.1893 служив однорічником 2-го розряду у 42-му піхотному Якутському полку, в складі якого брав участь у Першій світовій війні. Навчався у школі прапорщиків у Києві (15.05.1915), потому — прапорщик 247-го запасного батальйону (Новоузенськ). Після Оранієнбаумської кулеметної школи 15.03.1916 направлений на службу до 2-го запасного кулеметного полку (Стрільна під Петроградом). 20.04.1916 отримав звання підпоручика та незабаром був відправлений на фронт — до 3-го стрілецького полку.

З 21.09.1916 — поручик, з 17.05.1917 — штабс-капітан. 5.06.1917 за власним бажанням відкомандирований на посаду гарматного дозорця у 10-й корпусний повітроплавний загін, який перебував на Румунському фронті.

17.12.1917 цей підрозділ було офіційно українізовано. 10.03.1918 рештки його прибули до Києва, де були використані Військовим міністерством УНР як кадри для формування українських повітроплавних частин. З 15.06.1918 служив у Чернігово-Волинському повітроплавному дивізіоні Армії Української Держави. 1.09–30.12.1918 навчався на інженерному відділенні Інструкторської школи старшин, потім повернувся до складу дивізіону. 25.01.1919 за наказом командування Дієвої армії УНР дивізіон приєднався до складу Галицької армії, де невдовзі (1.03.1919) був розділений на два. До одного з них — 1-го бойового загону, що ввійшов до складу II Галицького корпусу, гарматним дозорцем було зараховано й М. В. Тоцького. Згодом у його складі Микола Тоцький брав участь у всіх бойових діях II Галицького корпусу на території Галичини та Наддніпрянщини. У листопаді 1919 р. потрапив у радянський полон, але в грудні звільнений і відправлений до лав РСЧА. Відмовився служити у радянських військах і переховувався в Києві. На початку травня 1920 р. після звільнення Києва польськими та українськими військами, вступив до 6-ї Стрілецької дивізії Армії УНР. 20.05.1920 від'їхав до Варшави, де почала формуватись 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья Армії УНР. 1.06-1.07.1920 перебував на курсах льотчиків-дозорців, потому за фахом був зарахований до ескадрильї. У листопаді 1920 р. як льотчик-дозорець брав участь у повітряних операціях проти червоних у складі 1-го авіаційного загону 1-го Запорізької авіаційної ескадрильї Армії УНР. Після відступу Армії УНР на територію Польщі разом з особовим складом ескадрильї був відправлений до Бидгощі, де працював у 1-й летунській польсько-французькій школі. 21.02.1923 звільнений з інтернування; приватно мешкав у Польщі. Під час Другої світової війни виїхав до Німеччини. Станом на 2.09.1948 перебував в українському таборі для переміщених осіб у м. Людвігсбург. Подальша доля невідома (ЦДАВОВУ. — Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1599. — С. 85–89).

Федорів Сергій Олександрович, підполковник, військовий льотчик. Станом на 1.01.1910 поручик 93-го піхотного Іркутського полку (Псков). Згодом закінчив Офіцерську повітроплавну школу в Гатчині та перейшов на службу до повітроплавних частин. Останнє звання у російській армії — підполковник. У 1918 р. був помічником командира, а потім — командиром Києво-Полтавського науково-кадрового повітроплавного загону. Напевно, 1918 р. або навесні 1919 р. опанував фах військового льотчика. Навесні-влітку 1919 р. очолював 3-й бойовий авіаційний загін Повітряного флоту УНР. З січня 1920 р. служив у 1-му Галицькому авіаційному загоні ЧУГА. Під час знищення загону в Козятині 26–27.04.1920 відлетів на вцілілому літаку в напрямку Києва, де залишався й 3.05.1920, а після заняття міста польськими військами дезертирував із Червоної армії. Подальша доля невідома.

Федченко Венедикт Михайлович (1894-5-6.08.1927), поручик, військовий льотчик. Народився у с. Негринці Хотинського повіту Бессарабської губернії. Навчався у Кишинівському реальному училищі (1911), потому працював лісничим, заочно здобував фах агронома. Під час Першої світової війни мобілізований до російської армії, закінчив артилерійське училище. У 1917 р. — підпоручик Севастопольської фортечної артилерії, відвідує курси Севастопольської військової авіаційної школи (вересень 1917 р.). Навесні 1918 р. прибув до Києва, де брав активну участь у створенні Повітряного флоту УНР, у 1919 р. служив в авіації Директорії та Дієвої армії УНР. 20.08.1919 відлетів із В. Мурашком до Берліна, а потім — до Відня й Праги, де працював експертом у справі закупівлі авіаційного та військового майна для Армії УНР. У травні 1920 р. прибув до Кам’янця-Подільського і отримав призначення командиром резерву Повітряного флоту УНР. Наприкінці червня — на початку липня 1920 р. через хворобу полковника В. Павленка був т. в. о. начальника управління Повітряного флоту УНР. У липні 1920 р., після того, як радянські війська здобули Кам’янець-Подільський, залишився у місті та легалізувався під власним прізвищем, але з фальшивими документами, за якими з листопада 1916 р. до червня 1920 р. начебто перебував в австро-угорському полоні. Працював у радянських лісових господарствах на території Кам’янецького, Проскурівського, Могилів-Подільського округів, а також Молдавської АССР. У 1927 був упізнаний і викритий сексотом «Мєтєльським» (колишнім сотником АУНР Г. І. Козловським). Заарештований 14.06.1927 у Могилеві-Подільському. Категорично заперечував, що був колись офіцером, військовим льотчиком і служив в Армії УНР. Повісився в камері у ніч на 6 серпня 1927 р. (ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 52795, архівно-слідча справа Федченка В. М.; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 471).

Фостаківський Іван (1.01.1890-26.12. 1964), сотник, льотчик-дозорець. Народився у с. Товстім, повіт Скалат, Галичина. Закінчив гімназію у Тернополі (1909), Торговельно-експортну академію у Відні (1911). У 1912–1913 рр. відбував строкову військову службу у фортечній артилерії фортеці Катаро (Південна Далмація). Напередодні Першої світової війни працював у банківський сфері, був люстратором крайового патронату фінансової спілки «Райфайзен». Під час війни служив у гірській та польовій артилерії.

Фостаківський І., фото 1919 (?) р. З книги: Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1958. — Т. 1

12.12.1918 у званні поручика вступив до Летунського відділу Галицької армії, був льотчиком-дозорцем. 5.02.1919 важко поранений від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Тривалий час перебував на лікуванні. У травні 1919 р. повернувся до Летунського відділу ГА. 31.07.1919 отримав звання сотника Галицької армії. Навесні 1920 р. демобілізувався й повернувся на батьківщину. Згодом емігрував до Сполучених Штатів Америки. Автор спогадів. Помер у м. Готдейл, штат Массачусетс, США (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 7-зв-8; Фостаківський І. Летунство//Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1958. — Т. 1. — С. 217–240, 657; Матеріяли до історії Української Галицької Армії. — Вінніпег, 1966. — Т. 3. — С. 7).

Франко Петро Іванович (21.06.1890-28.06.1941), сотник, льотчик-дозорець. Син видатного українського письменника Івана Франка, народився у с. Нагуєвичі біля Дрогобича. Закінчив Львівську Політехніку, школу старшин піхоти у Вінер-Нойштадт, літну школу у м. Райльовац під Сараєвом (1916). Вступив на українську службу в ранзі поручика, з 1.01.1919 — сотник. З 1.01.1918 був референтом авіаційних справ Державного військового секретаріату ЗУНР та очолював Летунський відділ Галицької армії. 4.01.1919, виконуючи з льотчиком В. Кавутою бойове завдання, збитий поляками і потрапив у полон, звідки невдовзі втік та 21.01.1919 повернувся у Летунський відділ. Залишався командиром Летунського відділу до 26.03.1919, а референтом авіаційних справ — до 10.04.1919. 14.04.1919 відбув із місією Українського Червоного Хреста до Белграда. У 1922 р. повернувся на батьківщину і працював викладачем у Коломийській гімназії, у 1931 р. виїхав до СРСР, став старшим науковим співробітником Інституту прикладної хімії в Харкові. У 1936 повернувся до Східної Галичини, викладав у гімназіях Львова та Яворова. Протягом 1939–1941 рр. декан товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 р. обраний депутатом Верховної ради УРСР. Заарештований у червні 1941 р. у Львові. За одними даними, загинув під час втечі на ст. Прошова поблизу Тернополя, за іншими — страчений у в’язниці. Автор спогадів про Летунський відділ Галицької армії (ЦДІА у м. Львові. — Ф. 640. — особистий фонд П. І. Франка; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 10. — С. 3–5; Ч. 11. — С. 9–11).

Франко П. І., фото 1916 р.

З фондів ЦДІА у м. Львові

Хрущ Антін Васильович (29.10.1891-?), поручик, льотчик-дозорець. Народився у с. Рожнів, Буковина. Закінчив учительську семінарію, працював викладачем. З початком Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії, навчався в офіцерській школі льотчиків-дозорців, потому воював у складі авіації, мав 120 годин лету. 8.11.1918 вступив до Галицької армії, а в грудні 1918 р. перейшов до Летунського відділу Галицької армії. З березня 1919 р. — командир 1-ї летунської сотні Летунського відділу Галицької армії, з лютого 1920 р. — командир 1-го Галицького авіаційного загону ЧУГА, вступив до РКП(б). Під час загибелі загону в Козятині 26–27 квітня 1920 р. зумів вибратися з оточеного поляками міста разом із кількома іншими вояками і приєднався до радянських військ. Був відправлений до школи військових льотчиків у Москві, по закінченні якої 10.09.1920 служив за фахом у 23-му розвідувальному авіаційному загоні РСЧА. Станом на 20.02.1921 перебував на службі у складі загону (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; РГВА. — Ф. 11812. — Оп. 1. — Спр. 18. — С. 2, 8, 10).

Швець Осип (1895-5.02.1919), хорунжий (чотар посмертно), льотчик-дозорець. Народився у с. Пустомити Львівського повіту, Галичина. До Першої світової війни навчався в університеті. У 1914 р. мобілізований до австро-угорської армії, служив у Легіоні УСС та 15-му піхотному полку. Закінчив військову авіаційну школу, потому перебував в авіації. 8.12.1918 вступив до Галицької армії і був призначений до запасної летунської сотні. Загинув від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Похований у м. Красне. Розпорядженням Державного секретаря військових справ від 25.03.1919 отримав звання чотаря (посмертно) (Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).

Шевченко Леонтій Андрійович (1891–1919), хорунжий, військовий льотчик. Напередодні Першої світової війни працював електромеханіком у казармах 132-го піхотного Бендерського полку в Києві. У вересні 1915 р. вступив добровольцем до 1-ї авіаційної роти, із якою брав участь у Першій світовій війні. Закінчив Севастопольську військову авіаційну школу (10.08.1916), згодом як військовий льотчик воював у складі 7-го армійського та 1-го Гвардійського корпусного авіаційних загонів. З 7.03.1917 служив на Центральній аеронавігаційній станції, 30.06.1917 дістав звання прапорщика. З жовтня 1917 р. — у складі бази 13-го авіаційного дивізіону. З грудня 1917 р. обіймав посаду помічника командувача українською авіацією підполковника В. Баранова. Навесні-влітку 1918 р. — Звенигородський повітовий комендант. У середині червня 1918 р. заарештований німцями разом зі своїм перекладачем Ярославом Телішевським і вивезений у невідомому напрямку. Загинув у 1919 р. (ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 35. — С. 318; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. — Ч. 1. — С. 29–30; відомості, надані дослідником М. Хайруліним).

Шепарович Фелікс (?-6.01.1920), чотар, військовий льотчик. Народився у Відні, австрійський німець. Рідний брат сотника Едмунда Шепаровича — командира 1-ї кінної бригади Галицької армії. Під час Першої світової війни закінчив старшинську авіаційну школу і як військовий льотчик воював на Західному фронті. На початку 1919 р. вступив до Летунського відділу Галицької армії. Помер від тифу в потязі на залізниці між Вапняркою та Крижополем. Похований у м. Крижопіль (Шкруменяк Ю. Поїзд мерців. — Львів, 1922. — С. 60; Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 120).

Шеремецинський Микола Валеріанович, поручик, військовий льотчик. У складі 220-го піхотного Скопинського полку брав участь у Першій світовій війні; нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня (наказ від 27.09.1916). З 7.07.1915 до 19.04.1917 — льотчик-дозорець 11-го корпусного авіаційного загону. Закінчив Севастопольську військову авіаційну школу (1917). З січня 1918 р. — військовий льотчик 1-го Українського армійського авіаційного загону. Влітку 1919 р. — командир 5-го бойового авіаційного загону Повітряного флоту УНР. У мемуарах галицьких авіаторів згадується хорунжий Аркадій Шеремецинський, який у квітні 1919 року покінчив життя самогубством і був похований на цвинтарі у м. Красне. Можливо, вони помиляються, і насправді писали саме про М. В. Шеремецинського (РГВА. — Ф. ЗО. — Оп. 1. — Спр. 62. — С. 409, матеріали надано дослідником Маратом Хайруліним).

Шестаков Іван (31.01.1893-?), сотник, льотчик-дозорець. Народився у м. Бендери (Бессарабія). Закінчив Миколаївське інженерне училище, служив у саперних частинах, згодом перевівся до авіації та в складі 30-го корпусного авіаційного загону брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан. 22.05.1918 вступив на українську військову службу та був зарахований льотчиком-дозорцем до 1-го гарматного загону 2-го Подільського дивізіону Армії Української Держави, із яким у грудні 1918 р. відбув до складу Летунського відділу Галицької армії, де також ніс службу як льотчик-дозорець. Доля після осені 1919 р. невідома (ЦДАВОУ — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв 16).

Польські супротивники українських льотчиків

Бастир Стефан (17.08.1890-6.08.1920), капітан, військовий льотчик. Народився у м. Уланов. У складі австро-угорської авіації брав участь у Першій світовій війні. З 4.11.1918 очолював польський авіаційний загін у Львові, у 1920 — заступник начальника авіації 6-ї польської армії. Загинув в авіаційній катастрофі у Львові (ЦДІА у м. Львові. — Ф. 659. — Оп. 1. — Спр. 15. — течка № 5).