Розділ «Додатки»

К-12 — перший радянський надзвуковий бомбардувальник, більш відомий як «Жар-Птиця» (за яскравість кольорів). Вважається першим у світі бомбардувальником, яким започаткована надзвукова авіація

К-13 (1933–1936) — бомбардувальник, розрахований для 3 пілотів. Міг підніматися в небо до 7800 м і переносити до 1 т бомб. Озброєний 3 кулеметами. Єдиний дослідний екземпляр створено 1936 р. у Воронежі. Літак мав один суттєвий недолік: його було визнано заважким. Виправити становище К. О. Калінін не встиг.

К-14 (1933–1936) — «мирний» варіант бомбардувальника К-13, розрахований на 2 членів екіпажу та 12 пасажирів. Проект не здійснений.

У 1938 р. заарештований і страчений НКВС.

1990 р. Міжнародний планетний центр (США) затвердив для нововідкритої планети № 3347 назву «Костянтин». Як ішлося в тексті офіційного повідомлення — «На честь Костянтина Олексійовича Калініна (1889–1938) — видатного льотчика і талановитого конструктора, що розробив низку аеропланів різних типів, один з яких дістав Золоту медаль на Міжнародній авіаційній виставці у Берліні 1928 р.» (ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 154; ДГАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 7, С. 286; Ляховецкий М. Б. Все в крыле: страницы жизни и творчества авиаконструктора К. А. Калинина. — Харьков, 1986; Савин В. С. Планета «Константин». — Харьков, 1994; История авиации, библиографический указатель. — Москва, 2003. — С. 244)

Кануков Джамбулат (1.04.1887-21.05.1919), сотник, військовий льотчик. Магометанин, син Тагаурського алдара Терської області. Закінчив Владикавказьку чоловічу гімназію, Тверське кавалерійське училище за 2-м розрядом (1909). Вийшов корнетом до 7-го гусарського Білоруського полку (Володимир-Волинський). Мав важкий характер, тому під час навчання в училищі сам відраховувався до Осетинського кінного дивізіону, а згодом — 27.09.1912 — був звільнений у запас. Після початку Першої світової війни добровільно повернувся до армії. З 19.07.1914 — у розпорядженні штабу 2-ї армії, з 18.09.1914 за власним бажанням при-командирований до 22-го піхотного Нижегородського полку, з 10.10.1914 виконував обов'язки ад'ютанта цього полку. 15.05.1915 дістав контузію та евакуйований з фронту. 25.06.1915, по одужанні, за власним бажанням переведений до 17-го корпусного авіаційного загону, де служив льотчиком-дозорцем. 17.10.1915 відряджений на навчання до Військової авіаційної школи. 10.05.1916 підвищений до звання поручика. 7.08.1916 закінчив школу та дістав звання військового льотчика. З 20.10.1916 служив у 14-му авіаційному загоні, з 24.03.1917 очолював 30-й авіаційний загін. Останнє звання у російській армії — штабс-ротмістр. У 1918 р. вступив до Армії Української Держави, де очолював 2-й Подільський авіаційний дивізіон, із яким у грудні 1918 р. прибув до м. Красне — у склад Летунського відділу Галицької армії. Після прибуття до ГА вирішив здійснити «переворот»: самочинно оголосив себе полковником і спробував зайняти посаду командира Летунського відділу. Незважаючи на те, що галицьке командування не ставило під сумнів вигадане звання Канукова, йому не було дозволено обійняти посаду командира Летунського відділу. Окремим наказом Кануков був призначений помічником з муштрової частини командира Летунського відділу сотника П. Франка. З 26.03.1919 — командир Летунського відділу Галицької армії. Загинув в авіаційній катастрофі під ст. Озірною біля Тернополя.

Сотник Петро Франко згодом так характеризував свого помічника: «Полк. Кануков був чудовий знавець літання і добрий організатор. Своєю веселою, товариською вдачею скоро зумів позискати всіх. Завжди мав нові «нечувані» ідеї: вмонтовував могутні двигуни на маленькі орли, щоби дійти до великої скорості, наших пільотів, що вміли літати на повільних «авіятках» та «льйодах», посадив на скорі «нюпори» і не зражувався початковими невдачами. Полк. Кануков із самого звуку двигуна означував непомильно, який літак летить» (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. Іб-зв-17; РГВИА. — Ф. 2008. — Оп. 1. — Спр. 1398. — С. 3–3-зв; Франко А. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937, Ч. 11. —С. 9).

Кануков Хазбулат (?—5.02.1919), хорунжий. Рідний брат Джамбулата Канукова. У грудні 1918 р. з 2-м Подільським авіаційним дивізіоном прибув до складу Летунського відділу Галицької армії. Загинув від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Похований у м. Красне (Українська Галицька Армія, матеріали до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).

Козловський Георгій (Юрій) Іванович (1895-?), сотник (?), військовий льотчик (?). Серед списків військових льотчиків та льотчиків-дозор-ців російської армії відсутній. Ймовірно, закінчив Українську авіаційну школу в Києві навесні 1918 р., але дані щодо цього неточні. У 1918 р. служив льотчиком винищувального загону 2-го Подільського авіаційного дивізіону Армії Української Держави. Вступив до Армії УНР у травні 1920 р. у Вінниці. З 19.09.1920 очолював 1-й бойовий авіаційний загін 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, на чолі якого пізніше відбув на фронт. У листопаді 1920 р. усунений з посади через інтриги проти командира 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї сотника О. Жаховського та відкомандирований до запасних військ. У 1921 р. певний час служив в управлінні інспектора технічних військ Армії УНР, але звідти також звільнений за інтриги проти головного інспектора полковника О. Козьми. Крім того, у серпні 1921 р. вища атестаційна комісія при Військовому міністерстві УНР виявила, що насправді Г. Козловський не є сотником і, до того ж, самочинно присвоїв собі орден Святого Георгія 4-го ступеня, що носив на мундирі. На початку 1923 р. разом зі старшим братом, сотником Армії УНР, вирішив повернутися до СРСР. 13.04.1923 відбув із Варшави на батьківщину. Мешкав у Камянці-Подільському, намагався заробляти кооперацією, але більшість часу був безробітним. Фактично забезпечував прожиття роботою в ДПУ, куди був завербований як таємний агент: мав прізвисько «Мєтєльський» і виказував радянським каральним органам ветеранів АУНР, що залишились мешкати в СРСР. Зокрема, видав ДПУ льотчиків В. Федченка та А. Скурського. Доля після 1930 р. невідома (ЦДАГОУ. -Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 52795. — С. 55–56; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 4. — Спр. 29. — С. 7, 13; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 55. — С. 109).

Костів Василь (5.2.1889-?), поручик, технічний старшина. Народився у с. Буднів Тернопільського повіту, Галичина. Закінчив гімназію, кілька курсів політехнічного інституту. Під час Першої світової війни був мобілізований до австро-угорської армії. З грудня 1918 р. служив у Летунському відділі Галицької армії. Влітку 1919 р. як технічний експерт відправлений до Берліна для закупівлі літаків на замовлення Повітряного флоту УНР та Галицької армії. У 1920 р. з рештками Галицької армії дістався до Чехословаччини, де й оселився. Подальша доля невідома. Сотник Петро Франко згадував про нього: «Одним із кращих технічних старшин був Костів, завжди спокійний, здержливий із червоним відмороженим обличчям. У всіх труднощах знаходив щасливий вихід і я мав із нього направду поміч» (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 10)

Кривенко Микола Кіндратович (1894-1.03.1938), хорунжий, військовий льотчик. Народився у с. Тиниця Бахмацького повіту Чернігівської губернії. Закінчив 2-класне училище, склав іспит за 6 класів реального училища. У грудні 1914 р. мобілізований до російської армії, служив у солдатській команді Гатчинської військової авіаційної школи, пізніше закінчив солдатське відділення цієї школи, став льотчиком. З літа 1916 р. воював у складі 3-го армійського авіаційного загону. У березні 1917 р. за 50 годин бойових польотів дістав звання прапорщика, наприкінці року демобілізований. 1918 р. приєднався до Національного союзу, був одним з організаторів повстання проти влади гетьмана П. П. Скоропадського на Чернігівщині. У грудні перебував у складі 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії, згодом — помічник житомирського губернського коменданта, співробітник військово-наукового відділу Генштабу УНР. З серпня 1919 р. перебував у Німеччині, де як військовий експерт належав до складу посольства УНР у Берліні. У 1923 р. повернувся на батьківщину. Працював референтом ВСНХ УРСР і був таємним співробітником ДПУ. Заарештований у Харкові за справою «Українського Національного Центру» 6.11.1930. Засуджений 7.02.1932 до 3 років позбавлення волі. Термін відбував у ДмитровЛАГу. Під час перебування в таборах перейшов на адміністративні посади у системі ГУЛАГ. Працював начальником фінансової частини ВязємЛАГу. Знов заарештований 15.08.1937, засуджений 5.01.1938 до страти (ДГАСБУ — Фп. — Спр. 59881. — Т. 72, архівно-слідча справа Кривенка М. К.).

Крицький Павло Митрофанович (3.11.1868-після 1924), полковник, повітроплавець. Уродженець с. Мала Дівиця Прилуцького повіту Полтавської губернії. Закінчив Прилуцьку гімназію (1888), Московські військово-училищні курси (1893), Офіцерську військово-електротехнічну школу (1896), Офіцерську повітроплавну школу (1901). У складі 7-го саперного батальйону брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр., у складі 1-го Східносибірського саперного батальйону — у Російсько-японській війні 1904–1905, з 1.10.1909 — підполковник.

20.04.1914 призначений командиром 4-ї авіаційної роти, 20.03.1915 — командиром фортечної Новогеоргіївської повітроплавної роти. 7.08.1915 у складі залоги Новогеоргіївської фортеці потрапив у німецький полон, звідки повернувся 12.10.1918. З 20.10.1918 — помічник командира Херсонсько-Миколаївського науково-повітро-плавного загону, з 12.11.1918 — начальник відділу повітроплавного управління Повітряного флоту Української Держави. Від 15.12.1918 — т. в. о. інспектора повітроплавства УНР, від 15.01.1919 — інспектор повітроплавства УНР. З 16.11.1919, по розформуванні інспекції, працював у закордонному відділі Генерального штабу; інтернований поляками. Від 10.01.1920 — булавний старшина для доручень при командирі 4-ї стрілецької бригади Армії УНР, від 24.04.1920 перебував у резерві старшин 2-ї запасної бригади Армії УНР, був співробітником Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. З 9.11.1920 — начальник штабу Технічних військ Армії УНР. Навесні 1924 р. переїхав до Львова, де працював інженером. Помер у Львові (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 165. — С. 51–52; Спр. 653. — С. 34–55; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. — С. 40, 47–48; Єрмолаєв Л. Спомин//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 7–9)

Крицький П. М., фото 1920-х років. З книги: Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. —Ч. 1

Кудря Федір Євдокимович (16.02.1894–1920), сотник, льотчик-дозо-рець. Народився у с. Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії. Навчався на механічному факультеті Київського політехнічного інституту. Під час Першої світової війни мобілізований до російської армії, закінчив артилерійське училище, служив у 33-й гарматній бригаді. Згодом навчався в Київській школі льотчиків-дозорців і за цим фахом у складі 33-го корпусного авіаційного загону брав участь у бойових діях; останнє звання у російській армії — штабс-капітан. У 1917 р. був активним членом Української партії соціалістів-революціонерів. Восени 1917 р. — комісар Центральної Ради на Південно-Західному фронті. З 16.12.1917 — льотчик-дозорець 1-го Українського авіаційного загону військ Центральної Ради, з 16.01.1918 — «революційний головнокомандувач Південно-Західного фронту», призначений на цю посаду Центральною Радою. Від початку лютого 1918 р. — голова демобілізаційної комісії фронту. Навесні 1918 р. призначений командиром 3-го авіаційного парку в Києві, але 15.06.1918 звільнений зі служби та взагалі з Армії Української Держави. У листопаді-грудні 1918 р. був активним діячем повстання проти П. П. Скоропадського, наприкінці грудня 1918 р. — у січні 1919 р. виконував обов’язки командувача авіацією військ Директорії, згодом став командиром Київського авіаційного парку. На початку грудня 1919 р. долучився до отамана О. Волоха, який із кількома частинами Армії УНР перейшов на бік червоних, і був призначений командиром сотні. Того ж місяця захворів на тиф. По одужанні повернувся в рідне село. У квітні 1920 р. приїхав до Києва, де дочекався приходу польських та українських військ. Вступив до АУНР і був зарахований до резерву управління Повітряного флоту. Виїхав у розпорядження управління до Кам’янця-Подільського, та, крім цього, вступив тут до університету. У липні 1920 р., по відході українських військ із Камянця-Подільського, залишився у місті й вирішив повернутися на батьківщину, однак дорогою — ум. Калинівка Вінницького повіту, був схоплений місцевими органами ЧК. Потому відправлений до Сквирської в’язниці, де підмовляв ув’язнених здійснити колективну втечу. 18.08.1920 був переведений до Києва, а 27.09.1920 колегією Київської губернської ЧК засуджений до страти. У Повітряному флоті УНР також служив урядовцем рідний брат Федора Д. Є. Кудря, який залишився у Радянській Росії та в 1920-ті роки був членом правління «Українбанку» в Харкові (ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 9571, архівно-слідча справа Кудрі Ф. Є.).

Кузьмович Степан (10.12.1893-?), чотар, військовий льотчик. Народився у Тернополі. До Першої світової війни навчався у ветеринарному інституті. 2.09.1914 добровольцем вступив до Легіону УСС австро-угорської армії, згодом закінчив летунську школу. Вступив 25.11.1918 до Галицької армії у ранзі хорунжого, з 5.12.1918 — у запасній летунській сотні. 10.10.1919 дістав звання чотаря Галицької армії. По закінченні Визвольної війни залишився в СРСР і в 1923 р. мешкав у Харкові. Подальшу долю з’ясувати не вдалося. Петро Франко так згадував про С. Кузьмовича: «До літання ставився із захопленням, був спокійний та відважний. Відбув 5 чи 6 летів» (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 14-зв-15; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини, Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 10).

Лупул (Люпул) Євген (Іван?) (?—11.02.1919), поручик. Походив з Буковини. На початку 1919 р. вступив до Галицької армії та зарахований у Летунський відділ. 5.02.1919 був важко поранений від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Помер від ран за тиждень у госпіталі м. Золочів. Похований у м. Красне. У спогадах П. Франка Євген (Іван?) Лупул помилково іменується підхорунжим (Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).

Ляліч Нікола (4.11.1895-?), поручик, військовий льотчик. Народився у с. Кніп, Далмація, хорват. Закінчив реальну школу, військову академію, офіцерську школу пілотів. У складі австро-угорської авіації брав участь у Першій світовій війні. 13.12.1918 добровольцем вступив до Летунського відділу Галицької армії та служив у ньому щонайменше до травня 1919 р. Подальша доля невідома (ЦДАВОУ — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16).

Масікевич Іван, військовий льотчик. Перебував у лавах Летунського відділу Галицької армії з весни 1919 р., потому — в 1-му Галицькому авіаційному загоні ЧУГА. Під час знищення загону в Козятині 26–27.04.1920 зміг уникнути полону та пробився до розташування радянських військ. Зарахований до червоної авіації; в складі 13-го Казанського розвідувального авіаційного загону воював з Російською армією генерала П. П. Врангеля. Подальша доля невідома.

Міхенко Леонід Андрійович (30.06.1898-27.02.1938), чотар, льотчик-дозорець. Народився у Тернополі. Закінчив гімназію, навчався в інституті. У серпні 1917 р. мобілізований до австро-угорської армії, закінчив старшинську авіаційну школу, став льотчиком-дозорцем. 1-го листопада 1918 р. у званні хорунжого вступив до Галицької армії, а в грудні 1918 р. перейшов у Летунський відділ. Виконував обов’язки льотчика-дозорця та фотографа. 31.07.1919 підвищений до звання чотаря Галицької армії. 27 квітня