Розділ «Додатки»

П. Золотов, фото 1921 р. З приватної колекції автора

На запрошення поляків працював там інструктором до 1926 р. 1924 р. придбав два списаних літаки типу «Альбатрос» ВИ, на яких почав перевозити пасажирів, виступав як льотчик-спортсмен і займався рекламою різних підприємств, малюючи їх товарові знаки на своїх літаках. Крім того, протягом 1926–1932 рр. працював інструктором авіації в аероклубах Вільно та Лодзі. З 1932 р. працював інструктором і випробувачем літаків в авіаційному клубі Любліна. У 1944-му заарештований нацистською владою та як заручник вивезений до Німеччини. 1945 р. повернувся до Любліна, де обійняв посаду керівника цивільного авіаційного клубу. 1949 р. від польської комуністичної влади отримав заборону літати; поновив польоти на спортивних літаках лише 1960 р. Протягом 1950-1970-х років займався реставрацією старих літаків, які зберігалися у колекціях Музею авіації й аеронавтики у Кракові та Музею техніки у Варшаві. Помер і похований у Любліні (Біографія на польських інтернет-ресурсах: www.tnn.pl/slownik_biograficzny.php?ids=390; www.samoloty.pl).

Іванов Михайло (3.11.1893-?), чотар. Народився у Санкт-Петербурзі. Під час Першої світової війни мобілізований до російської армії. У 1917 р. — прапорщик. 1918 р. вступив до складу 2-го Подільського авіаційного дивізіону, де виконував обов’язки завідувача гарматною частиною; звання — хорунжий Армії Української Держави. У грудні 1918 р. із дивізіоном відбув до складу Летунського відділу Галицької армії, в якому обіймав таку ж посаду. 31.07.1919 дістав військове звання чотаря Галицької армії. Доля після осені 1919 р. невідома (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16).

Кавута Василь (24.09.1891-березень 1919 р.), старший десятник, військовий льотчик. Народився у с. Дубляни Львівського повіту, Галичина. Напередодні Першої світової війни працював гірником на шахті, згодом — слюсарем з ремонту машинного устаткування. У 1914 р. мобілізований до австро-угорської армії: служив у будівельних частинах і авіації, де здобув звання військового пілота. 26.11.1918 вступив до Галицької армії, 7.12.1918 зарахований до запасної летунської сотні. Літав разом із командиром Летунського відділу сотником Петром Франком. 4.01.1919 збитий і разом з П. Франком потрапив у польський полон. Невдовзі втік і дістався до Красного. У березні 1919 р. направлений до штабу авіації УНР з метою відібрати для Летунського відділу найліпші літаки. Загинув під час авіакатастрофи у Проскурові. Похований на цвинтарі у Красному (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 4-зв-5; Земик Р. Дещо про літунство УГА//Український Скиталець. — 1922. — Ч. 14. — С. 3; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 11).

Калінін Костянтин Олексійович (17(29). 12.1889-12.09.1938) — командир авіадивізіону Дієвої армії УНР. Видатний авіаконструктор, на честь якого було названо планету «Костянтин».

К. О. Калінін, фото 1920-х років.

З музею Харківського авіаційного заводу

Народився у Варшаві, походив з селян м. Валуйки на Вороніжчині (колишніх слобідських козаків). Закінчив Одеське військове училище (1912), Гатчинську авіаційну школу (1916). Служив у 3-ій Сибірській стрілецькій гарматній бригаді, з 1913 р. — у 2-му Владивостоцькому фортечному артилерійському полкові. Від жовтня 1916 р. — військовий льотчик 26-го корпусного авіаційного загону. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У1918 р. служив в авіації Армії Української Держави. З 03.12.1918 р. — командир 1-го Волинського авіаційного дивізіону. Від березня 1919 р. обійняв посаду інспектор авіації Київського району, з травня — інспектор авіації Галицької армії. Влітку-восени

1919 р. — завідувач авіаційного складу Повітряного флоту УНР, в управі якого служила канцеляристкою і дружина Костянтина Калініна Софія.

1920 р. у Козятині потрапив до червоних і як авіаційний фахівець був відправлений до Москви. У 1920–1922 рр. навчався у Московському інституті Червоного повітряного флоту, звідки в лютому 1922 р. відрахований як колишній петлюрівець. Прибуває до Києва, де вступає на механічний факультет Київського політехнічного інституту. У березні 1923 р. призначений завідувачем конструкторського бюро на Київському авіаційному заводі № 6 (Ремвоздух-6). 1925 р. закінчив механічний факультет КПІ, а наступного року очолив авіаційне конструкторське бюро у Харкові (згодом — власного імені) на авіазаводі ім. Раднаркому УРСР. Працював над конструюванням і спорудженням літаків цивільної та військової авіації. Фактичний засновник радянської цивільної авіації. Під його керівництвом було створено понад 20 типів літаків, зокрема:

К-1 (1923–1925) — перший радянський пасажирський літак, розрахований на 1–2 членів екіпажу та 3–4 пасажирів. Розроблений К. О. Калініним у Києві під час роботи на підприємстві Ремвоздух-6. Уперше піднявся в небо над Києвом 26.07.1925. Рекомендований до серійного виробництва, але жоден із серійних екземплярів не був добудований.

К-2 (1925–1927) — пасажирський літак, схожий на К-1, створений авіаконструктором уже в Харкові на Авіазаводі ім. Раднаркому УРСР. Перший політ — 12.05.1927. Було збудовано кілька екземплярів К-2, які використовувалися в СРСР для аерофотозйомки та картографічних робіт.

КЗ (1927) — санітарний літак, розроблений на основі К-2. Його салон облаштований під перевезення трьох носилок з постраждалими.

К-4 (1928) — пасажирський літак, розрахований на 6 пасажирів; усього збудовано 22 таких апарати.

К-5 (1926–1929) — найбільш успішний пасажирський літак Костянтина Калініна, розрахований на 2 пілотів та 8 пасажирів. Уперше здійснив політ у Харкові 18.10.1929. Серійне виробництво цього типу літаків почалося 1930 р.; створено близько 260 екземплярів. До 1940 р. був найбільш використовуваним пасажирським літаком Аерофлоту СРСР; в експлуатації до 1943 р.

К-6 (1930) — поштовий літак, який міг переобладнуватися для бомбардування.

К-7 (1929–1935) — багатоцільовий військовий літак-гігант: використовувався як бомбардувальник, десантний та транспортний засіб. Екіпаж — 12 пілотів. Озброєний 8 гарматами, 8 кулеметами; міг переносити до 16 600 кг. авіаційних бомб, вояків-десантників чи військових вантажів. У свій час був найбільшим радянським літаком. Перший політ на ньому здійснено у Харкові 21.08.1933. Під час випробувань виявилися технічні вади, які призвели до загибелі літака та всього екіпажу. Апарат було відправлено на доробку. 1935 р., у зв’язку зі зміною державної концепції військового літакобудування, подальша робота над К-7 була припинена.

К-9 — літак-моноплан (крило розташовано над фюзеляжем та кріпиться до нього кількома стійками).

К-10 — спортивний низькоплан.