Розділ «Додатки»

1920 р., під час знищення 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА, залишився у Козятині, був полонений поляками. Згодом перейшов на службу до Армії УНР: зарахований льотчиком-дозорцем до складу 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї. У листопаді 1920 р. разом із льотчиком П. Золотовим здійснював бойові вилети проти червоних військ. Після інтернування Армії УНР на польській території повернувся до Тернополя. Навчався у медичних інститутах у Тернополі, Відні та Празі. З 1923 р. — член Комуністичної партії Західної України. У 1925 р. здійснив подорож до УСРР, де був завербований розвідувальним управлінням РСЧА. 1926 р. через причетність до терористичних актів Української військової організації мусив тікати з Польщі та виїхати до СРСР. Оселився у Києві, працював завідувачем аптеки ім. К. Маркса на вулиці Воровського, 17 (нині — Хрещатик), згодом — завідувачем відділу постачання аптечного управління УСРР. Мешкав на вулиці Короленка, 47, кв. 9 (нині — Володимирська). 9.03.1933 заарештований за справою Української військової організації, засуджений 1.10.1933 до 10 років ув’язнення. Загинув у концтаборі в Каргополі. Брат Л. А. Міхенка Богдан (1906 р. н.), член КПЗУ, також виїхав до СРСР і мешкав у Києві. Був заарештований у 1935 р. і засуджений у 1936 р. до 5 років позбавлення волі. Дружина А. А. Міхенка Катерина Нечипорівна (1904 р. н.) у 1936 р. засуджена до 5 років позбавлення волі (ДГАСБУ. — Фп. — Спр. 55190. — Т. 1, архівно-слідча справа Міхенка А. А; ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 55192, архівно-слідча справа Міхенка Б. А. та Міхенко-Гусакової К. Н.).

Мовчук Михайло (11.10.1894-?), чотар, льотчик-дозорець. Народився у с. Мамаїв Зборівського повіту, Галичина; закінчив гімназію. З початком Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії, навчався у військовій авіаційній школі. 7.11.1918 у званні хорунжого вступив до Галицької армії, у грудні 1918 р. перевівся до Летунського відділу. 31.07.1919 підвищений до звання чотаря Галицької армії. У складі Летунського відділу, а згодом — 1-го Галицького авіаційного загону ЧУГА залишався до її загибелі 27.04.1920. Потому певний час перебував у резерві управління Повітряного флоту УНР. Влітку 1920 р. повернувся на батьківщину (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16).

Молоко Іван (11.11.1889-10.10.1968), військовий урядовець. Народився у с. Борисівка Харківської губернії. Під час Першої світової війни служив військовим урядовцем у складі російської армії, у 1917 р. — на тій самій посаді в 3-му Київському авіаційному парку. З 1918 р. — незмінний завідувач господарства 1-го Українського (Запорізького) авіаційного загону. У 1922 р., після остаточного розформування 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, виїхав до Чехословаччини. Закінчив Вищу господарчу школу в Чехословаччині (1926). Емігрував до Парагваю, згодом — до Аргентини, працював агрономом. Похований на англійському цвинтарі у Буенос-Айресі. Зберіг колекцію фотографій з життя 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, яка публікується у цій книзі (Інформацію надано Арсенієм Созоником та Ігорем Василиком, Буенос-Айрес).

Молоко І, фото 1921 р.

З приватної колекції

Мурашко Василь Опанасович (6.03.1894-після 1957 р.), полковник, військовий льотчик (?). Народився у с. Вересоч на Чернігівщині. Закінчив Чернігівську класичну гімназію, юридичний факультет Київського університету, 1-ше Київське військове училище (1.05.1915), Севастопольську військову авіаційну школу (10.07.1917; за іншими даними — у цьому закладі не навчався). Під час Першої світової війни — офіцер 70-го піхотного Ряжського полку, нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня (18.09.1916) та Георгіївською зброєю (8.03.1917, за бій 14.07.1916), останнє звання в російській армії — штабс-капітан. З 13.09.1918 — старшина 4-го Сердюцького полку Армії Української Держави, з 1.01.1919 помічник інспектора авіації Київського району, з 9.04.1919 — командир Київського авіаційного загону, згодом відлетів до Берліна. 20.08.1919 призначений експертом уряду УНР у справі закупівлі авіаційного майна у Німеччині, Чехословаччині та Австрії. З 13.08.1920 — т. в. о. начальника управління Повітряного флоту УНР. У 1921–1922 рр. — начальник управління Повітряного флоту УНР. З 1922 р. мешкав на еміграції у Чехословаччині, Здобув освіту на лісовому відділі Української господарської академії у Подєбрадах (1927), потому працював лісничим на Закарпатській Україні. З 1938 р. — активний член Союзу гетьманців-державників, був начальником організаційного відділу та заступником керівника союзу в Чехословаччині. 1942 р. за сприяння П. П. Скоропадського відвідав Київ і Лохвицю, за кілька днів був відкликаний німцями з України, бо зіткнувся там з нацистським терором стосовно мирного населення. По поверненні до Чехословаччини відмовився від подальшої діяльності в СГД, оскільки організація продовжувала підтримувати тісні стосунки з Німеччиною. Переїхав до Судет, де наприкінці 1944-го — у 1945 р. підтримував чеський антифашистський партизанський рух. Улітку 1945 р. заарештований СМЕР11І, провів 9 місяців під слідством, але був звільнений завдяки наполяганням чеських партизанів. У подальшому мешкав під м. Підмокле у Чехословаччині (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 46–47; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. — С. 48; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм, 1972. — Кн. 2. — С. 34, 62–64; Київ, 1996. — Кн. 3. — С. 197–198).

Мурашко В. О., фото 1930-х років. Наріжний С. Українська еміграція. — Прага, 1942

Найгавзер, десятник, військовий льотчик. Учасник Першої світової війни, ветеран австро-угорської армії. Наприкінці лютого 1919 р. на запрошения уряду ЗУНР із групою австрійських фахівців вступив до складу Летунського відділу Галицької армії. Наприкінці травня 1919 р. із поручиком Степаном Слєзаком відлетів до Відня. Потому до Галицької армії не повертався (Фостаковський І. Летунство//Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії). — Вінніпег, 1958. — С. 229).

Наконечний Олександр Омелянович (23.04.1887-?), сотник, військовий льотчик. Закінчив Одеське міське училище, Школу авіації військового часу Імператорського Московського товариства повітроплавства (1914), навчався у Севастопольській військовій авіаційній школі (1916, 1917). Під час Першої світової війни служив у 13-му корпусному авіаційному загоні, брав участь у повітряних боях, був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня (29.05.1917, за здійснення бомбардування ст. Єловка 26.11.1916).

О. О. Наконечний (другий зліва), фото 1916 р.

З фондів Центрального державного архіву кінофотофонодокументів у м. Санкт-Петербург

З 16.12.1917 — командир 1-го Українського авіаційного загону військ Центральної Ради, за кілька днів перейшов на роботу до Центральної Ради. З 16.04.1918 — начальник авіації УНР, згодом — авіації Української Держави (до 27.08.1918). Від 25.12.1918 — інспектор авіації УНР, від червня 1919 р. — начальник Військово-авіаційної школи УНР. У липні 1919 р. призначений командиром 4-го бойового авіаційного загону, з 16.08.1919 — інспектор авіації Дієвої армії УНР та Галицької армії. 1.11.1919 звільнений з посади інспектора через профнепридатність, повернувся на посаду командира 4-го авіаційного загону. У виданні «Офіцерський корпус Армії УНР (1917–1921)», Київ, 2007, кн. 1, помилково зазначено, що Олександр Наконечний у 1920 р. мешкав у Києві та очолював антирадянську організацію. Останнім часом за матерілами ДГАСБУ вдалося перевірити цю інформацію, і вона виявилася неправдивою. Насправді, антирадянську організцію у Києві у 1920–1921 рр. очолював однофамилець видатного льотчика. Відтак, інформації про його долю після 1919 р. ми не маємо (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 1–4; Авиаторы — кавалеры ордена Св. Георгия и Георгиевского оружия периода Первой мировой войны 1914–1918 годов. — Москва, 2006. — С. 201; Голинков Д. Л. Крушение антисоветского подполья в СССР. — Москва, 1978. — Кн. 2. — С. 139).

Новак Фердинанд (?), сотник. Навесні 1919 р. недовго служив у Летунському відділі, потому повернувся додому (Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 9).

Нестор Михайло (?-5.02.1919), хорунжий. З кінця 1918 р. служив у Летунському відділі Галицької армії. Загинув від вибуху авіабомби під час проведення практичних занять. Похований у м. Красне (Українська Галицька Армія, матеріали до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).

Огар Іван Дмитрович (28.08.1892-19.06.1938), чотар, льотчик-дозорець. Народився у Тернополі. Закінчив гімназію, два курси механічного факультету Віденського політехнічного інституту. 1914 р. мобілізований до австро-угорської армії, навчався у військовій школі, служив у 15-му піхотному полку. У 1918 р. закінчив курси льотчиків-дозорців, потому ніс службу в австро-угорській авіації, де, виконуючи завдання, налітав 60 годин. З початку 1919 р. служив льотчиком-дозорцем у Летунському відділі Галицької армії, з лютого 1920 р. — у 1-му Галицькому авіаційному загоні РСЧА. Під час загибелі загону в Козятині 26–27 квітня 1920 р. здійснив із льотчиком Ю. Арватовим утечу на одному з літаків і прибув у розпорядження радянського командування. З 2.05.1920 — льотчик-дозорець 21-го розвідувального авіаційного загону РСЧА, з 10.05.1920 — на тій же посаді у 23-му розвідувальному авіаційному загоні РСЧА. Станом на 21.02.1921 перебував на військовій службі у цьому загоні. У 1932 р. викладав в Оренбурзькій авіаційній школі РСЧА, згодом — начальник авіації Західно-Сибірського крайового комітету організації «Осоавіахім», майор РСЧА. 17.09.1937 заарештований за справою антирадянської військово-фашистської змови в РСЧА, 19.06.1938 засуджений до страти та того ж дня розстріляний (Сувениров О. Ф. Трагедия РККА, 1937–1938. — Москва, 1997. — С. 460; РГВА. — Ф. 11812. — Оп. 1. — Спр. 18, С. 2, 8, 9; інформація, надана дослідником М. Хайруліним).

Островідов Сергій Миколайович (1889-?), сотник, військовий льотчик. Навчався у Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті на суднобудівельному відділенні. 19.08.1914 вступив добровольцем до 1-ї авіаційної роти російської армії. Закінчив Севастопольську авіаційну школу (5.05.1915), потому воював у складі 23-го корпусного авіаційного загону. 4.12.1915 підвищений до звання прапорщика, невдовзі став підпоручиком. Під час Першої світової війни нагороджений відзнаками Святого Георгія 4-го, 3-го та 2-го ступенів, а також всіма орденами до ордена Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою. З квітня 1918 р. обіймав посаду помічника голови технічного відділу управління авіації УНР, потім — Української Держави (формально значився льотчиком винищувального загону 1-го Волинського авіаційного дивізіону, потім — льотчиком 13-го загону 3-го Одеського авіаційного дивізіону). Наказом Військової офіції Української Держави від 16.10.1918 отримав звання поручика російської служби з перейменуванням у значкові української служби.

Після приходу до влади Директоріїзалишився на старому місці. Влітку-восени 1919 р. — льотчик 1-го Запорізького авіаційного загону Дієвої армії УНР, брав активну участь у боях проти радянських військ. 1920 р. перебував у закордонних відрядженнях із закупівлі авіаційного та іншого військового майна. До листопада 1920 р. повернувся в АУНР і як військовий льотчик вступив до 2-ї бойової групи 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, дістав звання сотника. По інтернуванні Армії УНР разом із особовим складом ескадрильї відбув до 1-ї польсько-французької авіаційної школи у Бидгощі, де протягом 1921–1922 рр. працював інженером. Згодом емігрував до Франції, закінчив школу цивільного суднобудування, потому працював інженером. Подальша доля невідома (відомості надані дослідником М. Хайруліним).

Островідов С. М., фото 1916 р.

Надане для публікації М. Хайруліним

Павленко Віктор Олексійович (10.11. 1886–1932?), генерал-хорунжий Дієвої армії УНР. Походив з міщан Харківської губернії. Отримав домашню освіту, закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1906), вийшов підпоручиком до 29-го піхотного Чернігівського полку (Забалканський штаб, Польща). Напередодні Першої світової війни навчався у Севастопольській авіаційній школі, служив військовим льотчиком XVIII корпусного авіаційного загону. За повітряні бої у січні-лютому 1915 р. нагороджений Георгіївською зброєю (2.06.1915). З кінця 1916 р. — підполковник, начальник повітряної охорони ставки Верховного Головнокомандувача російськими військами у м. Могильові. На Першому Всеукраїнському військовому з’їзді 18–20.05.1917 обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня 1917 р. — представник Українського Генерального Військового Комітету при Ставці Верховного Головнокомандувача. Командувач Київської військової округи, з 13.12.1917 — завідувач авіаційною справою української армії. Від 5.12.1918 до листопада 1919 р. обіймає посаду начальника управління Повітряного флоту УНР і одночасно — начальника Тилу Дієвої армії УНР. З 19.03.1920 — т. в. о. начальника (згодом — начальник) управи Повітряного флоту УНР, з 11.07.1921 до 3.11.1921 — в. о. Військового міністра УНР. У 1928 р. повернувся до СРСР. Ймовірно, працював сторожем в одному з колгоспів на Кубані, помер від голоду під час Голодомору (РДВІА. — Ф. 409. — Оп. 1. — п/с 6553; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 91. — С. 71–73; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 223; Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а — С. 16; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ, 2002. — С. 44, 66).