РОЗДІЛ VІ

Євреї, що переходили в іншу віру, ставали католиками або православними, одружувалися на представниках інших націй і, здавалося, назавжди втрачали зв’язок з рідним народом, ніколи, проте, не забували свого походження (і в цьому немає доконечної потреби). Або їм про це “нагадували”, або ж вони самі пам’ятали, пишаючись своїми талановитими представниками.

Хаїм Вейцман, продовжувач Герцля, в бесіді з англійським лордом Бальфуром торкнувся скарги вдови композитора Вагнера на те, що “в Німеччині євреї захопили сцену, пресу, торгівлю і вищі навчальні заклади”. Згадуючи цю бесіду, Вейцман писав:

“Я міг би і погодитись з фрау Вагнер з приводу самого факту, але я дотримувався протилежної думки з приводу висновків… Суть єврейської трагедії полягала в тому, що євреї, які віддавали свої сили й розум німцям, збагачували таким чином тих самих німців, а не євреїв”.424

До речі, Вагнер, якого Гітлер проголосив втіленням чистоти арійського духу, виявився напівєвреєм.

Треба бути дуже наївним, щоб думати, ніби освічені євреї не пам’ятають справжнього походження німців Генріха Гейне й Альберта Ейнштейна, американця Норберта Вінера, датчанина Нільса Бора, росіянина Левітана та багатьох інших великих людей, які принесли славу не стільки тим країнам, де вони жили і працювали, скільки, безперечно, єврейству.

Адже ми пам’ятаємо українське походження Гоголя, Чайковського, Ціолковського, Маяковського або напівукраїнське — Чернишевського, Некрасова, Достоєвського, Чехова, Фадеева, Шолохова та ін. До речі, вони самі цього не забували. А Ціолковський усе життя пишався, що він нащадок знаменитого роду Наливайків. “Правда” якось з гордістю писала, що Міклухо-Маклай подарував папуасам Нової Гвінеї сокиру: “Именно Маклай первым вручил им железный топор — до него у папуасов были только каменные”.425 Якщо предметом гордості може бути звичайна сокира, то чому не може живити почуття етнічної єдності усвідомлення того, що не хто інший, а саме євреї дали світові кібернетику або теорію відносності!

Теорія “єврейської нації” доповнюється концепцією про “подвійне громадянство”, “дуалістичний патріотизм” євреїв. Суть цих понять зводиться до того, що кожний єврей, хоч би де він не жив, насамперед є громадянином Ізраїлю, а вже потім — громадянином “країни вигнання”. Ізраїль — центр єврейства, “країни вигнання” — так звана єврейська “периферія”, моральне керівництво якою має здійснювати сіоністський центр.

Наведемо статистику єврейського населення в сучасному світі.

За даними на 1959 р., у різних країнах світу проживало 12,8 млн. чоловік єврейської національності. З них у США — 5,8 млн., в СРСР — 2,3 млн., Ізраїлі — 1,8 млн., Великобританії — 450 тис., Аргентині — 380 тис., Франції — 300 тис., Канаді — 260 тис., Марокко — 255 тис., Алжирі — 140 тис., Бразилії — 130 тис., Румунії — 100 тисяч.426

У 1970 р. кількість євреїв становила вже 14 мільйонів. Безпосередньо в Ізраїлі їх було 2,5 млн. чол. Отже, “периферію” становили 11,5 млн. євреїв. З них 6 млн. у США, а 5 млн. у Європі.427 Зокрема в СРСР налічується 2,151 тис. З них у Російській федерації проживає 808 тис., на Україні — 777 тис., у Білорусії — 148 тис., Узбецькій РСР — 103 тис… Молдавській — 98 тис., Грузинській — 55 тис., Литовській — 24 тис., Латвійській — 37 тис., в Естонській республіці — 5 тисяч.428

Ми далекі від думки зараховувати усіх євреїв так званої “периферії” до активу сіонізму. Але немає сумніву, що саме з їхньою допомогою сіоністи розраховують захопити ключові позиції в економіці, політиці і культурі провідних країн і таким чином здійснити давні плани світового панування “Богом обраного народу”. Різні теоретизування про особливу долю євреїв, їхню богообраність і месіанізм для того й покликані, щоб нав’язати євреїв у духовні пастирі і правителі всього людства.

На Брюссельській конференції сіоністів відомий уже нам Мандельштам говорив: “Еврейский гений является доминирующим при создании общечеловеческой культуры. Все этические нормы, ставшие общим достоянием человечества, даны миру евреями. Еврейский народ еще не сказал миру последнего слова, и при нормальном развитии ему еще предстоит создать новые мировые ценности”.429

Сіоністи розуміють, що в сучасних умовах уже неможливо здобути, а тим більше утримувати владу над світом з допомогою зброї, навіть ядерної. Тому, на відміну від усіх інших претендентів на світове панування, всесвітній сіоністський центр дбає про “моральне” завоювання права на керівне становище між народами. Хоч про це поки що більше дбають, ніж говорять, але часом і прохоплюються словом. Німецький психолог і філософ М.Лацарус, один із захисників моральних приписів Талмуда, ще на початку цього століття твердив: “Народ Израиля должен относиться к другим народам, как священник относится к светским людям, он должен быть учителем…”.430

А щоб бути вчителем інших, треба самому стояти вище своїх учнів. Звідси теорія “вищої раси”, або, в термінології сіоністів, — “раса євреїв-борців”, балачки про “особливу обдарованість” євреїв, “ранню зрілість” їхнього розвитку, “незвичайність” долі, історії і т. п.

Розмови про винятковий “інтелектуалізм” і “талановитість” євреїв мають релігійну основу і розраховані на честолюбство. Іудаїзм віками прищеплював віру в богообраність і зверхність євреїв над не євреями. У молитві до Єгови є такі слова: “Ти, Господи, обрав нас над усіма язиками і підніс нас над усіх, не забувай же нас і тепер”. У Біблії на адресу Ізраїля сказано: “Вороги твої раболіпствують тобі, і ти топчеш виї їх”.431 Ці слова також витлумачують як заповіт предків панувати над іншими народами.

Звичайно, сучасний цивілізований єврей не вірить у подібні байки, він навіть іронічно посміхається над ними, хоч глибоко в душі, на самому дні своєї свідомості, не без гордості відзначає про себе: а все-таки ми не те, що інші. Завдяки своїм здібностям, ми всюди посідаємо верхні щаблі соціальної драбини, своїм розумом освітлюємо дорогу для менш здібних. І якось само собою в пам’яті зринають імена Ісуса Христа, Карла Маркса…

Що й казати, цих двох постатей досить, щоб навіки прославити єврейське ім’я. Не випадково Біблію (теж витвір єврейського генія)432 образно називають вічною книгою. Християнство, уособленням якого є Ісус Христос, безумовно відіграло прогресивну роль в історії цивілізації. Про значення наукового комунізму, творцями якого є К.Маркс і Ф.Енгельс, не доводиться й говорити. Євреї можуть пишатися, і це їхнє законне право. Але й наше право застерегти їх від небезпечного самообману.

Між появою міфічного Христа і реального Маркса лежить пустеля творчого безпліддя євреїв довжиною у дві тисячі років. За цей час ні в галузі духовної, ні тим більше матеріальної культури ними не створено будь-чого, вартого уваги. Обмежившись однією гендлярською діяльністю, замкнувшись у вузькому колі старовірства і схоластичної вченості, позбавлені можливості стати в безпосередній зв’язок з живою європейською наукою і життям, євреї не дали жодного знаменитого імені в будь-якій з галузей світової культури чи загальнолюдських знань. Ті ж справжні таланти, які з’явилися в останні сто-двісті років (в тому числі й геній Маркса), зросли на національному грунті культури країн проживання й ніколи не віддаляли себе від рідного грунту.433 Ці таланти тільки й могли тому з’явитися, що вони виступали від імені і в ім’я націй, інтереси яких покликали до життя цих людей, давали їм не тільки хліб-сіль, а й смисл їхній творчій праці.

Але це не найголовніше з того, що треба нагадати деяким надміру самозакоханим євреям. Загальновідомо, що народи сучасного світу, всі разом і кожен зокрема, від світанкової зорі свого існування і до сьогодні, посівши певний терен на землі, є ніби “матеріально відповідальними” за нього перед історією. Як законні його володарі, вони працюють на ньому, добувають засоби до існування, розвивають і вдосконалюють продуктивні сили, а коли треба, то вмирають, захищаючи рідний край. Одне слово, рухають у міру своїх сил людське суспільство вперед.

А в якій ролі єврей виступає на тому самому терені? Ми вже бачили, що головним чином у ролі визискувача і дармоїда, де більшою, де меншою мірою. Забравшись у щілини чужого йому суспільства, він чекає на той момент, коли трудівник ловитиме гави, щоб вискочити з засідки і вхопити собі кращий кусень. Мов та п’явка, тільки запримітить незахищене місце, зразу ж ввіп’ється в тіло і буде смоктати доти, поки не висмокче з жертви усю кров. Адже не таємниця, що євреї всього світу, від Лондона до Кейптауна, від Каліфорнії до України, зайняті головним чином не у сфері виробництва матеріальних благ, а у сфері розподілу і споживання. Протягом віків єврей почував себе гостем, чужаком, тимчасовою людиною в країні проживання. За неї він не клав “живота свого”. А коли йому було невигідно, бо він вичерпував свою прибуткову жилу, або його проганяли як шахрая, він тікав в іншу землю, туди, де бачив змогу знову взятися за старе.