РОЗДІЛ VІ

Через лондонських Ротшільдів ця династія тісно пов’язана з нафтовим трестом “Ройял датч шелл”, з компанією морського страхування “Ллойд”. У Південній Африці вона контролює золоті рудники і два величезних трести кольорових металів. Велика була її роль у компанії Суецького каналу. Вона підтримує зв’язки з групою Моргана у США, з концернами “Віккерс” та “Імперіал кемікл індастріз” в Англії, “Метальгезельшафт” у Західній Німеччині і т. д. На золотому ринку банк Ротшільда виступає від імені Англійського банку. Уся торгівля золотом на лондонській біржі проходить через руки цієї фірми. Один зарубіжний автор писав: “Что может быть более убедительной иллюстрацией фантастической концепции всемирного еврейского правительства, чем семья Ротшильдов, объединяющая в своем составе граждан пяти государств и оказывающая решающее влияние на экономическую жизнь многих стран далеко за пределами Европы?”403

Родина Ліменів входить до перших двох десятків 60 родин, які правлять Америкою. Банк “Брати Лімени” фінансує авіаційну компанію “Дженерал дайнемікс”, яка стала одним із головних постачальників зброї для армії США. Вона випускає міжконтинентальні ракети “Атлас”, їй було передане замовлення на створення атомного підводного човна “Наутилус”, що буквально озолотило компанію. Банк братів Ліменів займає перше місце в США щодо розміщення цінних паперів промислових фірм. Партнери або співробітники Ліменів є директорами 120 промислових компаній. Лімени перебувають у досить близьких стосунках з газетою “Нью-Йорк таймс”.

У всіх трьох світових центрах (Париж, Лондон, Нью-Йорк) у числі провідних згадуються банки, що належать групі Лазарів. Якби всі фірми, що входять у групу Лазарів, об’єднати в одну, то в ній було б 49 компаньйонів: 21 у Нью-Йорку, 6-у Парижі, 20-у Лондоні. Оцінюючи фінансову могутність Лазарів, газета “Таймс” 19 серпня 1968 р. писала:

“Невероятно, чтобы какая-либо другая контора на Уолл-стрит имела подобную Лазарам позицию в реальном капитале”.404

Банкірський дім “Брати Лазарі” пов’язаний родинними союзами з Ліменами, а також з групою “Голдмен, Сакс енд компані”. Цей могутній фінансовий трикутник контролює активи, які дорівнюють 11,3 млрд. американських доларів.405

Вирішальне слово у виробництві кольорових металів США, Чилі, Мексики, Австралії, Болівії належить монополії, якою володіють брати Гугенхейми. Вони контролюють більше половини всієї виплавки свинцю і виробництва міді у США та близько 1/3 всієї продукції срібла капіталістичного світу.

Численна “мідна кліка” Гугенхеймів заснувала у США меморіальний фонд імені Джона Саймона Гугенхейма для заохочення письменників, учених, дослідників та інших спеціалістів.

“Награжденные лица, — пише Ф.Ландберг, — продолжают работу и совершают свой жизненный путь в ореоле славы, которую им создает гугенхеймовская премия. Таким образом имя Гугенхеймов, бесплодное в социальном и культурном отношении, ассоциируется, благодаря непрестанной рекламе, сопровождающей присуждение премий, с искусством, наукой и прогрессом”.406

Серед тих, хто систематично фінансує державу Ізраїль, колишній міністр фінансів Франції і почесний президент “Банк де Франс” Вільфрід Баумгартнер, англійський мільйонер Сков, великий комерсант з ФРН Шпіц, шведський банкір Маркує Валленберг, віце-президент італійського концерну “Фіат” Джованні Аньєллі, промисловець з Аргентини Мірельман.

Окремо треба сказати про бразильського капіталіста, власника торгових і промислових компаній і туристських фірм Орасіо Клабіна. Земельні угіддя, що належать родині Клабінів, за площею перевищують територію Ізраїлю. У колах єврейської общини твердять, що йому належить місто Сідаде-Нова, яке нерідко називають бразильським Тель-Авівом. Клабін не тільки бізнесмен, а й політик. Поширюються чутки про його намір створити на родючих землях Бразилії “другу єврейську батьківщину” — своєрідний варіант на випадок можливих ускладнень на Близькому Сході. Вже тепер на його землях у штатах Парана, Мінас-Жерайс і Рід-Гранді-ду-Сул є єврейські поселення типу ізраїльських кібуців.407

Одним із центрів міжнародного сіонізму стала Голландія. Зумовлено це тим, що важливі позиції в економіці цієї країни перебувають у руках великої єврейської буржуазії. Так, родина Філіпсів володіє одним із найбільших радіоелектронних концернів світу (концерн “Філіпс”), який є важливим постачальником НАТО і бере активну участь у реалізації спільного англо-голландського і західнонімецького проекту виробництва збагаченого урану методом газової центрифуги. З родиною Філіпсів тісно пов’язаний нафтопромисловець ван Леєр, засновник електронно-оптичної промисловості в Ізраїлі. Єврейська буржуазія стоїть біля керма правління великими банками, такими, як приватний банк “Пірсон, Хелдрінг енд Пірсон” та інші, відіграє значну роль також в управлінні одного з найбільших у світі хімічних концернів “Юнілевер”. Активними пропагандистами сіоністських ідей є чимало відомих політичних і державних діячів. Серед них — колишні прем’єр-міністри Нідерландів Касл і Дрейс, лідери правлячих партій Тіланус, Бісхойвел, керівник провідної опозиційної партії Фонделінгден Ойл та багато інших.408

Використовуючи свій колосальний вплив і зв’язки в діловому світі, сіоністський “Інтернаціонал мільйонерів” задає тон у політичному й “ідеологічному житті багатьох країн Європи та Америки. Неабияким є той факт, що самі євреї-бізнесмени виступають у ролі міністрів і прем’єр-міністрів, послів, губернаторів, сенаторів, дипломатів, військових і т. д.

У США, наприклад, тільки серед близького оточення президента можна назвати чимало діячів єврейського походження, представників великого капіталу. Це насамперед керівник групи досліджень національних цілей при Білому домі Леонард Гармент, спеціальний помічник з питань внутрішнього планування Уїльям Сефайр, член економічної ради при президенті Герберт Стейн, помічник по зв’язку з конгресом Юджін Коуен, радник у питаннях національної безпеки Генрі Кіссінджер та ін.

Обплутавши урядовий апарат, сіоністи не можуть не впливати на проведення у бажаному для них напрямі зовнішньополітичного курсу Вашингтона. У 1970 р. вони зуміли зібрати під “заявою від імені радянських євреїв” підписи губернаторів 30 штатів. “Занепокоєння” становищем євреїв в СРСР висловив державний департамент. Представники США в ООН одержали спеціальні інструкції, які зобов’язують американських дипломатів “добиватися обговорення питання про становище радянських євреїв на форумах ООН”.409

Ще Г.Трумен, будучи президентом, визнавав у своїх мемуарах: “Настойчивость некоторых крайних сионистских лидеров, побуждаемых политическими мотивами и доходящих до политических угроз, раздражала и беспокоила меня”.410

Факти показують, що сіоністський капітал США уже на початку нинішнього століття справив на американський уряд такий вплив, який можна назвати вирішальним. Доказом цього може бути відома історія з розривом американсько-російського торгового договору. Вказаний договір був укладений 1832 р. У ньому є пункт, згідно з яким усі американці можуть вільно приїздити в Росію. Тим часом американцям єврейського походження в’їзд був заборонений. Цей анахронізм особливо гостро відчувався на початку XX ст. У 1905 р. під тиском американських євреїв президент США Теодор Рузвельт передав Миколі ІІ лист, у якому просив привести свою політику у відповідність з умовами договору. Царський уряд шість років зволікав розгляд справи. Нарешті на вимогу єврейської громадськості США у грудні 1911 р. договір був денонсований президентом Рузвельтом.

Не дивно, що сьогодні Ізраїль, як заявив американський сенатор У.Фулбрайт, вважає, що він може розпоряджатися Сполученими Штатами “на власний розсуд”.411

У ході виборчих та інших політичних кампаній євреї своїми внесками багато в чому визначають наслідки цих кампаній. “Взносы, которые делают евреи во время предвыборных кампаний, — писала “Нью-Йорк таймс”, - имеют жизненно важное значение для кандидата в конгресс, в органы власти штатов и в местные органы власти, даже для кандидатов в президенты”.412 Природно, що ці внески доводиться потім “відробляти”.

США — єдина країна, де євреї не вважають себе на вигнанні. Один із теоретиків сіонізму Хаїм Яхіл, що проживає у США, виступаючи на симпозіумі у Єврейському університеті, заявив: “Історія показала, що, незважаючи на всі незгоди і злигодні, американські євреї досягли такого становища, багатства, могутності і свободи, якого не знали євреї, розкидані в інших частинах світу. І це дає змогу зробити висновок, що для Америки термін “галут” (вигнання) неприйнятний”.413

У першу чергу сіоністський капітал дбає про своєчасні фінансові ін’єкції в економіку Ізраїлю. За 1949–1966 роки загальна сума всіх іноземних позик, кредитів, пожертвувань, дарунків для Ізраїлю становила, за різними оцінками, 7–9 млрд. доларів, тобто п’ять з лишком річних державних бюджетів цієї країни. Все це яскраво свідчить про те, що