РОЗДІЛ ІІ

З попереднього розділу можна бачити, що торгівля й лихварство були основним і традиційним заняттям євреїв. Правда, щоб займатися комерцією, пускати в оборот капітал, давати гроші під заставу або в ріст, треба ті гроші мати, тобто якось їх добувати. Тут ми впритул підходимо до корінного питання нашої розмови: про те, яким чином українські євреї добували собі засоби до існування. Отже, про роль і місце єврейської людності у процесі суспільного виробництва, у розвитку продуктивних сил і виробничих відносин українського суспільства.

Для початку з’ясуємо питання про характер єврейських поселень на Україні.

Як і скрізь у країнах діаспори (районах проживання євреїв, крім Ізраїлю), євреї Польського королівства, а отже й на українських землях Речі Посполитої, селилися переважно в містах, компактними масами й ізольовано від корінного населення.

Традиція євреїв селитися по містах має свої причини.

Т.Кичко, автор відомої книжки “Іудаїзм без прикрас”, пояснює її так. В епоху раннього феодалізму, на яку припадає розселення євреїв, останні не могли нібито осідати в селах, бо там уже склалися певні відносини феодальної експлуатації поміщиками місцевих селян даної народності. Не могли вони приєднатися і до основних ремісничих цехів, які були тоді замкненими корпораціями.

“Тому вони розселились переважно в містах, займаючись менш регламентованими видами ремесла, а заможні віддались торгівлі і лихварству”.31

Tвердження про те, що євреї “не могли осідати в селах”, бо їх мало не гнав у міста феодалізм, який, бачте, так “укомплектувався” місцевим селянством, що не потребував уже нових рабів, звучить непереконливо і наївно. Це твердження підкинуте науці сіоністами в розрахунку на те, щоб хоч таким чином виправдати непродуктивний спосіб життя тогочасного єврейства.

Відчувши всю фальш такого пояснення, Т.Кичко в іншому місці своєї книжки змушений визнати, що вирішальним фактором, який зумовив міський характер поселень євреїв, була одвічна зневага їх до землеробства, до фізичної праці взагалі. З цією зневагою пов’язана відома з Біблії легенда про вбивство Каїном свого брата Авеля. У Торі, продиктованій нібито самим Богом пророку Моисею, розповідається: Адам і Єва мали двох синів — Авеля і Каїна. Авель займався скотарством. Каїн — землеробством. Побачивши, що праця біля землі не дає того, що має Авель від скотарства, Каїн зненавидів брата і вбив його, за що був проклятий Богом і вигнаний на землю.

Іудаїзм взагалі заперечує потребу в праці, про що свідчить Талмуд, цей кодекс релігійних, побутових і правових приписів іудейства. За Талмудом, “ам-хаарець” (буквально: “народ землі”), тобто єврей, що займається сільським господарством, — істота низька і жалюгідна.32 “Принижуючи людей праці, - читаємо і в Кичка, — Талмуд разом з тим звеличує багатіїв, засуджуючи землеробство, вихваляє торгівлю, лихварство. За вченням укладачів Талмуда, навіть пророк Моисей нажився саме на торговельних махінаціях, які він практикував, спекулюючи громадськими коштовностями…”33

Торгівля і лихварство, які вихваляє Талмуд, найбільше могли розквітати саме в містах. Економічно досвідчені, бувалі євреї розуміли це краще від будь-якого феодала, тому й селилися там, де перед ними відкривався найбільший простір для комерційної діяльності. Багато істориків вважають, що єврейські общини, які розселилися по різних країнах світу, з самого початку являли собою комерційні об’єднання. Уже в XІ ст. слова “єврей” і “купець” часто ставали взаємозамінними.34 Не випадково й К.Маркс вживав слова “єврей”, “іудей” у розумінні “лихвар”, а слово “єврейство” у значенні гендлярства, крамарства.35

Інша річ, що корпоративний лад середньовіччя з притаманним йому високим ступенем розмежування й замкненості різних груп населення зумовив сувору ізоляцію єврейських общин. Але то вже було причиною іншого явища, а саме причиною виникнення гетто.

Слову “гетто” приписують не властиве йому значення. З легкої руки сіоністських демагогів цьому слову надають відтінок трагічності, виставляють його як символ горя й страждань, перенесених євреями. Гетто в устах багатьох — це мало не ганебна пляма на совісті людства, яке в своїй жорстокості тримало безневинних євреїв ізольованими, мов худобу в оборі. Словом “гетто” спекулюють і хизуються, як почесним шрамом, здобутим у боротьбі за свободу. Насправді ж легенда про “муки гетто” — не що інше, як одна з численних вигадок, якими хитрий іудей дурить легковірного гречкосія.

Звичайно, ми не маємо на увазі фашистських концтаборів типу варшавського гетто. Ідеться про гетто як район середньовічного поселення — окрему вулицю, цілий квартал чи навіть район міста. Ось що говорить на цю тему перше видання радянської енциклопедії: “Гетто — квартал, в котором eвреи жили обособленно от прочего городского населення. Явление, характерное для корпоративного строя средневековья, когда каждая профессиональная или религиозная группа жила на определенных улицах, сосредотачиваясь вокруг своих учреждений. Гетто характерно не только для быта средневекового еврейства, наряду с еврейскими улицами были армянские, татарские и др.”36

Життя в умовах самоізоляції мало багато незручностей. Але гетто придумали не антисеміти, а самі євреї. Як визнає англійський дослідник-сіоніст Х.М.Сашар у книзі “Курс історії сучасного єврейства”, правляча верхівка єврейських общин не перешкоджала встановленню економічної, соціальної чи просто фізичної ізоляції, бо ця ізоляція означала “збереження іудейської релігії й усього того, що вона охоплювала”. В іншому місці своєї праці він стверджує, що “перші іспанські та сицилійські гетто… раннього середньовіччя були споруджені на прохання самих євреїв”. Американський дослідник і публіцист А.Лілієнталь також зазначає:

“Рабини наполягали на сепаратизмі з політичних і релігійних мотивів, бо основні закони, що регулювали життя гетто, були прийняті в Португалії на прохання євреїв, які там мешкали”.

Ю.Іванов, з праці якого взято наведені вище висловлювання, додає:

“Єврейські общини Англії, Франції, Німеччини та ряду інших європейських держав користувалися протекцією царюючих родин”.37

Що й казати, коли якась група населення, в даному разі єврейська община, користувалася протекцією таких високих і можновладних осіб, то навряд чи вона потребує чийогось співчуття. Свого часу у Львові існувала Руська вулиця, її назва збереглася й досі. Вона справді свідчить про спроби польської шляхти з допомогою єврейського визиску позбавити прав і загнати в незамкнене гетто русинів, як тоді звали українців, корінне населення краю, котре годувало і зодягало своїх гнобителів. Гетто для українців було село, а в містах окремі вулиці, як у Львові, та ще передмістя. На відміну від євреїв, українці не користувалися нічиєю протекцією: навіть українське панство не могло захистити свого безправного народу, бо ганебно перебігало у табір колонізаторів.

Для того, щоб слова “гетто для українців” не зависли в повітрі порожньою фразою, проілюструємо їх кількома прикладами.