РОЗДІЛ ІІІ

Буря, піднята Великою Козацькою революцією, до самого дна сколихнула політичні пристрасті на Україні. Поки ці пристрасті клекотали, євреї тим часом, користаючи з довготривалої гарячки українського суспільства, потроху, мов вода через потоки, просочувалися на залишені ними позиції. І, як пише Єфименко,

“снова в старой роли посредников между паном и хлопами. Крепостные узы на усмирившемся населении Украины начинают опять затягиваться, и eврей со всей готовностью предлагают свои услуги в качестве орудия для этого затягивания… Малорус был слишком нужен eврею, и не так-то легко было от него освободиться…”116

На Лівобережжі, що входило до складу Росії, а також на півдні України євреї довгий час не згадуються. Але згодом вони з’являються й тут, прибираючи до своїх рук місцеву економіку. М.П.Драгоманов писав:

“В левобережной Малороссии, так или иначе, но освободившейся от евреев в XVІІ веке и в которой еще в начале XІX в. в таком городе, как Дубны, был только один еврей-купец, теперь eвреи “забирают в руки” всю экономическую жизнь края… То же мы видим и в Новороссии, в этом богатом крае, который был огражден от варваров энергической колонизацией малорусского мужика только затем, чтобы стать областью, где еврей господствует над этим мужиком”.117

При закритому доступі у внутрішні губернії Росії потік євреїв прослався на Південь і Лівобережну Україну, тим більше, що саме на Півдні в 2-й пол. XVІІІ ст. почали виникати нові великі центри — Одеса, Херсон, Кременчук.

На Україні знову відновився “єврейський визиск та збиткування” (слова І.Франка), так картинно змальовані Т.Г.Шевченком у його поемі “Гайдамаки”. Хто з дитинства не пам’ятає сцени знущання старого корчмаря над його робітником Яремою:

«Яремо! герш-ту, хамів сину?

Піди кобилу приведи,

Подай патинки господині

Та принеси мені води,

Вимети хату, внеси дрова,

Посип індикам, гусям дай,

Піди до льоху, до корови,

Та швидше, хаме!..

Постривай!

Упоравшись, біжи в Вільшану:

Імості треба. Не барись».

Пішов Ярема, похиливсь.

Отак уранці жид поганий