РОЗДІЛ ІІІ

У сучасній радянській Литві, як і в багатьох інших “скотарських” країнах, існує такий метод літнього випасу худоби (його називають прогресивним): лугові угіддя або певний масив, спеціально відведений для того, розгороджують на окремі ділянки, в яких по черзі і утримують стадо. З’їли тварини траву на одній ділянці, їх переводять на інші. Поки вони випасаються там, попередні тим часом “відпочивають”, на них наростає молода, свіжа паша. Так у національних заповідниках Індії, Африки утримують слонів та інших рідкісних тварин, аби вони раціонально харчувалися і не завдавали зайвої шкоди господарству.

Може, це порівняння видасться декому й грубим, але російський царизм зробив саме так: Україну й Білорусію він полишив євреям “на пашу”, і цілком свідомо, з урахуванням принаймні двох моментів. По-перше, він позбавляв російське населення від єврейського збиткування і в першу чергу звільняв од єврейської конкуренції російське панство. По-друге, царські політики розраховували, що тотальне “об’їдання” євреями української “ділянки” знесилить місцеву людність, зробить її не здатною до боротьби за свою національну незалежність і тим швидше приведе до покори. Це загальновідомий прийом імперіалістичних хижаків: коли жертва не дає себе проковтнути, її спершу придушують, аби не могла пручатись. Для цієї мети всі засоби добрі. Треба визнати, що цілі, яких добивався царизм, були ним значною мірою осягнуті.

Євреї мають право висловлювати своє невдоволення смугою осілості: вона прив’язувала їх до України, де легко можна було нарватися на козацьку піку чи гайдамацького ножа. Але в українців тим більше підстав бути невдоволеними з того, шо їхня земля впродовж багатьох століть була місцем прикладання єврейських інтересів. Про наслідки єврейського тирлування на Україні, власне, і йдеться в цій праці.

У відомого українського соціаліста, особистого друга К.Маркса і Ф.Енгельса, Сергія Подолинського є брошура під досить виразною назвою “Про те, як наша земля стала не наша”. В ній він наводить дуже повчальні обрахунки.

“За всіх приходиться розплачуватися з жидами нам, українцям, — пише він, — бо в нашій землі найбільш жидів і найменш між ними справжніх робітників, а найбільше шахраїв…

У Київській, Волинській і Подільській губерніях проживало більш ніж 740 тисяч, а з них робочих людей: ремісників, та балагул, та водовозів — найбільш як 160 тисяч… Ніяк не вменшимо, як скажемо, що робочих жидів в тих трьох губерніях не буде й 200 тисяч, значить, не буде й третьої частини, а хіба четверта, а три четверті жидів живуть і багатіють з гандлю та з шахрайства. Подумайте тільки, що одних шинкарів з сім’ями там більше, ніж 110 тисяч, та лавушників більш ніж 120 тисяч. Так ми не помилимось, коли порахуємо, що з усіх жидів, що живуть на нашій землі, більш 1.000.000 тільки тим живуть і багатіють, що з нас кров ссуть”.167

М.П.Драгоманов, полум’яний борець проти царського самодержавства, “український Герцен”, як називали його сучасники, так само засвідчує, що євреї на Україні — “элемент, не производящий ценностей. Более или менее все они могут быть подведены под категорию купцов… Этих купцов слишком много, а потому содержание их слишком дорого обходится рабочим классам”.168 “Самый многочисленный класс русских евреев бесспорно составляют купцы”169 — читаємо в “Колоколе”. “Евреи — торговцы главным образом”170 — зауважує В.І.Ленін.

Для ілюстрації сказаного можна взяти Київську губернію, і ми побачимо, що основна маса тутешнього купецтва були євреї. За даними Й.Фундуклея, на Київщині в 1845 р. було 7493 купці. З них християн 1.110, або 17 відсотків, а євреїв — 6.383 або 83 відсотки.

Драгоманов вважав євреїв-торгашів “вредноэксплуататорским элементом”.171 Задовго до Драгоманова цю точку зору поділяв російський поет Державін, який пропонував ввести проти євреїв обмежувальне законодавство, мотивуючи це “зксплоататорской деятельностью”172 останніх…

Справді, що таке купець і яка його соціальна природа?

Купець — це капіталіст, який займається не виробництвом, а лише обміном продуктів (торгівлею). Купецтво як клас виникло внаслідок третього поділу праці, коли торгівля відокремилась від виробництва. (За першим поділом відбулося відокремлення скотарства від землеробства, а за другим — ремесла від землеробства, що привело до утворення міст). Цей клас, тобто купецтво, каже Енгельс,

“не беручи ніякої участі у виробництві, захоплює загалом і в цілому керівництво виробництвом і економічно підпорядковує собі виробників, стає неминучим посередником між кожними двома виробниками і експлуатує їх обох. Під приводом звільнення робітників від труда і ризику, зв’язаних з обміном, розширення збуту їх продуктів аж до найдальших ринків і створення тим самим нібито найбільш корисного класу населення виникає клас паразитів, клас справжніх суспільних дармоїдів, який у винагороду за свої в дійсності дуже незначні послуги знімає вершки як з вітчизняного, так і з іноземного виробництва, швидко здобуває величезні багатства і відповідний їм вплив у суспільстві…”173

У тотожних висловах характеризував роль купця єврейський літератор М.Вінчевський у своїх політичних сатирах “Видіння божевільного”. Торгівців або посередників він зараховував до найшкідливішого типу грабіжників.

“Являясь простыми посредниками между производителями продуктов и потребителями последних, они, эти посредники, которых следует вознаградить только за транспорт товаров с места на место, забирают в свою пользу значительную долю заработка труженика и сильно поднимают цены товаров; себе они, люди ничего не делающие и ничего не производящие, забирают и жир, и мясо, а трудовому народу оставляют только кости. Хитростью они отнимают плоды трудов у работников…”174

Ця тирада дуже характерна для з’ясування ставлення євреїв-народників 70-х років до свого народу — народу “торговцев по преимуществу”.

Хто були за національністю купці на Україні? У переважній своїй масі — євреї та росіяни. Енгельс відзначав “майже безприкладні здібності росіян до торгівлі в її нижчих формах, до використання сприятливих обставин і до нерозривно зв’язаного з цим ошуканства: адже недарма ще Петро І говорив, що один росіянин упорається з трьома євреями”.175

Незважаючи на таку високу кваліфікацію у справах ошуканства, російський торговий капітал у ряді випадків поступався перед єврейським. За твердженням Енгельса, у всіх слов’янських народів обмін промислових товарів на сільськогосподарські став “винятково монополією євреїв”. “…Лихвар, трактирник, рознощик — надзвичайно поважна персона в цих країнах з рідким населенням — майже завжди єврей…”176

В одному з перших нарисів історії КП(б)У автор нарису М.М.Попов, колишній секретар ЦК КП(б)У, аналізуючи соціально-політичну обстановку на Україні перед революцією 1917 року, відзначав:

“В губерниях Киевской, Волынской, Подольской торговля почти целиком находилась в руках евреев. В Киевской губернии процент евреев, занимавшихся торговлей, вообще составлял 75,8 всех торговцев, в Подольской — 90,6”. Єврейська буржуазія “безусловно доминировала над украинской, а часто даже и над русской”.177

Останні слова не слід розуміти, як полемічне перебільшення. Єврейська буржуазія й справді часто-густо домінувала над російською. Для прикладу пошлемося на Харків. Це місто і вся Харківська губернія лишалися поза смугою єврейської осілості, через що відсоток єврейського населення тут був порівняно невисокий. Зате кількість євреїв-купців у ньому була нечувано велика. Так, з усіх 248 купців першої гільдії, що проживали в Харкові напередодні революції, євреїв було 208 чол., або 84 відсотки. Решту 40 купців становили “усі інші”, в тому числі й 7 українців.178