РОЗДІЛ ІІ

Золото, влада завжди були джерелом жорстокості, злочинів, невситимої пристрасті і пекельної жадоби людей. Але для єврея в грошах — весь його світ земний і небесний. Немає такого злочину, такого самоприниження, на які б не пішов іудей заради огидного металу. У поемі І.Франка “По-людськи” один єврей із числа “навернених грішників” розповідає, як він у надії на винагороду догоджав графові. Бачить, що пан любить бити селян і смакувати їхніми стражданнями, і єврей робив так, що в селі протягом тижня не було жодного небитого, тільки стояв ненастанний плач жертв садистської сваволі. І так в усьому:

Бачу, що пан любить гроші —

Бачу: любить пан дівчата,

Я данини все нові

Хоч мав жінку й дочок п’ять, —

Винаходжу: празникові,

Вже я духом все обладжу…

Хмелеві та грибові.

Тьфу, аж гидко се казать!

Про своїх одновірців на Україні він говорить:

Плем’я наше в сьому краю.

Сотні літ чуже йому…

Ссучи з нього кров саму, —

Ми — мов п’явка, що не має

Сотні літ живучи в ньому,

Свої крові — з других ссе.88

Маючи певні переваги над місцевим населенням, євреї, як правило, легко досягали бажаної мети. З допомогою безчесно нажитих багатств вони швидко зростали на силі, здобували владу і ласку сильних. Стосовно України ця перевага полягала в тому, що євреї, будучи особисто вільними людьми, мали право вільного пересування, могли виїздити за кордон, мандрувати по різних країнах, встановлювати і підтримувати різні ділові зв’язки тощо. Всього цього польське право позбавляло українців. Не дивно, що євреї володіли більшою мірою економічного розвитку, ніж українці, краще них розуміли значення капіталу і примножували його шляхом асоціації і кредиту.

В.Антонович звертав, крім того, особливу увагу ще на одну обставину. “Евреи, — відзначав він, — сознают себя постоянно племенем пришлым, чуждым местному населению и его интересам; они не считают себя обязанными к соблюдению в отношении к туземцам тех нравственных правил, которые они соблюдают в отношениях между собой. Они считают себя в неприятельской земле, но, как слабейшие, избегают открытой борьбы, и, пользуясь единственным оружием, в котором они сознают свое превосходство, — экономическим своим развитием, — они изучают все слабые стороны развития и общественного строя туземцев, эксплуатируют их в свою пользу и таким образом подавляют на его собственной территории гораздо более многочисленное и более полноправное туземное население”.89

Слова про те, що євреї “не вважають себе зобов’язаними виконувати щодо туземців ті моральні правила, яких вони дотримуються у стосунках між собою”, заслуговують того, аби на них зупинитися докладніше.

Для віруючого єврея Біблія і Талмуд становлять ворота його вченості, першоджерело іудаїзму, заповіт і наказ предків. (За визначенням Талмуда, суть іудаїзму, що міститься у Ветхому завіті, зводиться до 613 заповідей, з яких 248 повелінь і 365 заборон). Чому ж навчають ці “святі” книжки? Насамперед вони прищеплюють іудею дух гендлярства і здирства, в ім’я яких виправдуються найогидніші вчинки, якщо вони стосуються “гоїв”, іновірців.