Розділ без назви (3)

Як не прикро, історія це підтверджує. Узяти того ж Леніна: скільки цей нелюд приніс горя, страждань, скільки крові пролив, скільки мільйонів замучив, але ті, які залишилися жити, величезними юрбами валили до його трупа, виставленого в Будинку Рад, у люті морозні ночі безперервно мерзнули біля багать, аби дочекатися своєї черги глянути на нього, пролити сльозу за так рано померлим, за тим, хто не встиг їх замучити. А в наступні десятиліття черга в Мавзолей завжди була довшою, ніж за дефіцитними товарами в сусідній ЦУМ.

Таких прикладів в історії повно. Так уже повелося, що люди обожнюють своїх катів. Правда, буває і навпаки, коли вони перемагають це своє обожнення, то в божевіллі страчують, рвуть їх на шматки.

Відродження ізраїльської держави дало надію євреям усього світу повернутися нарешті на свою історичну батьківщину, у свою землю обітовану, про що вони мріяли, скитаючись чужими країнами впродовж тисячоліть.

Та це б порушило плани сіоністів через їхнє прагнення до світового панування: адже в США, Росії, Україні, інших великих і малих країнах світу сьогодні не було б жодного сіоніста, а отже, і тієї величезної влади, яку вони мають. Коли б вони усі зібралися в одному лише Ізраїлі, сіонізм втратив би свій вплив, могутність.

Після розвалу СРСР і самоліквідації соціалістичного Варшавського військового блоку капіталістичний військовий блок НАТО залишився цілим і неушкодженим, позбавленим рівноцінної за військовою міццю противаги. І в який миротворчий одяг він би не виряджався, у своїй неприборканості він є основною загрозою сучасному світу.

Обидва військові блоки були створені за межами ООН, вони не підзвітні ні їй, ні Раді Безпеки. Сьогодні в такому незалежному від ООН статусі залишився один з них — НАТО, яким заправляють США. Це викликає обґрунтовану тривогу багатьох країн, включно із великими ядерними державами, що не входять у НАТО, і позбавлені будь-якого впливу на його дії, що може спровокувати формування аналогічних військових блоків у різних регіонах світу і поставити його на межу військової катастрофи.

Вагомою причиною для такої загальносвітової тривоги, недовіри до мировотворчих намірів, планів НАТО є дедалі агресивніша, нахабна поведінка США.

Досить назвати лише останню американсько-сіоністську війну проти Іраку. Якщо першу таку війну «Бурю в пустелі» Буш-батько здійснив із мандатом ООН, то Буш-син другу війну проти іракського народу почав і продовжує не тільки проти волі ООН, а й не зважаючи на протести деяких країн — членів НАТО. У першій війні Ірак втратив 300000 своїх громадян. І хоча іракська армія була розгромлена, а Хусейн виявився зовсім беззахисним перед американською армією, його не заарештували і не притягнули до суду за вчинену агресію спочатку проти Ірану (ірако-іранська війна тривала кілька років, її жертвами стали сотні тисяч громадян обох країн), потім проти Кувейту.

Якщо війну Буша-батька провадили за виправданими мотивами звільнення, захисту Кувейту, то Буш-син почав свою війну під брехливим приводом про нібито наявність в Іраку ядерної зброї, якої, звичайно, не знайшли. Проте, країна зруйнована, залита кров'ю, охоплена громадянською війною і збройним опором американських окупантів. Чотири роки поспіль щодня гинуть і гинуть араби й американці, ллється кров, і кінця цьому не видно.

Ще більш агресивно, нахабно поводиться на Близькому Сході Ізраїль, який США опікують, немов рідна мати.

Утворений 14.05.1948 р. за рішенням ООН від 29.11.1947 р., Ізраїль того ж 1948 року напав на Палестину, захопив 6,6 тис. км2 її земель, Єрусалим і провадить свою війну з нею й іншими арабськими країнами безупинно вже 60 років. Такої тривалої війни світ не знав, починаючи від ХVІІІ століття. Скільки в ній уже загинуло і скільки ще загине арабів і євреїв, ніхто не знає. Коли один ізраїльський прем'єр-міністр домовився з палестинцями про закінчення війни і мир в обмін за повернення захоплених палестинських земель, він був відразу убитий сіоністським терористом. Коли в 1956 р. Ізраїль почав війну з Єгиптом, то на захист останнього виступив СРСР, а агресора підтримали Англія, Франція і США і справа ледь не закінчилася Третьою світовою війною. Ізраїльсько-сіоністські агресори не виконали резолюції Ради Безпеки ООН від 22.11.1067 р. про політичне врегулювання близькосхідної кризи.

Сьогодні Ізраїль погрожує завдати ядерних ударів по деяких об'єктах Ірану, тобто почати термоядерну війну.

Увесь світ свідок того, як ООН, МАГАТЕ, США, інші великі держави настійно тиснуть на Північну Корею, Іран з метою не допустити створення ними ядерної зброї, а США, нібито, з тією ж метою розпочали війну з Іраком.

Ніхто з них жодного разу навіть не поцікавився, коли, як ядерна зброя опинилася в Ізраїлі: чи сам він розробив і налагодив її виробництво, чи хто і коли йому її подарували?! Ніхто цим не цікавиться навіть тепер, коли цей знахабнілий сіоністський агресор відкрито погрожує, бряжчить цією зброєю.

Отже, на історичній, святій для усіх віруючих землі, де народився Син Божий Христос, де його розіпнули, замучили давні юдейські сіоністи — фарисеї, сучасні сіоністи Ізраїлю і США за підтримки сіоністів усього світу впродовж десятиліть розпинають арабські народи, проливають кров людську, чинять свої злодіяння. Вони перетворили Близький Схід на небезпечну порохову бочку, що може вибухнути в будь-яку мить і поховати увесь світ.

І ні ООН, ні Рада Безпеки, ні НАТО, ні великі ядерні і малі держави, усе міжнародне співтовариство не в змозі їх зупинити, притягти до відповідальності.

— Що ж усе це означає?

— Означає не що інше, як те, про що так довго говорили більшовики — пардон, протягом тисячоліть говорили сіоністи: світове панування уже виявилося в руках пролетаріату — пардон, у руках сіоністів!

І відбулося це настільки непомітно, що світ цього ще не усвідомив або боїться усвідомити. Однак факт залишається фактом. Повернемося до цього питання трохи пізніше.

А поки розглянемо, хоча б коротко, боротьбу міжнародного співтовариства проти сіонізму.