Розділ «IV В колі інтриг»

Союз Яковлева з Петлюрою, як звичайно у Петлюри, скінчився скандалом — Петлюра не виплатив належних по договору Яковлеву грошей. Поясняв Петлюра свій вчинок тим, що Яковлев „награбував у десять разів більше, ніж йому належало". Хоч в договорі не було вказано, скільки саме належить пограбувати Яковлеву, останній уважав усе награбоване за свою військову здобич, до якої ніхто не повинен мати ніяких претензій, і вимагав заплатити йому по договору.

Якось приїзджає Яковлев до Львова. Стрічаю його у дворі, де містилася експозитура ч. 5. Виявилося, що і його „політику" підтримують поляки. Стрінувши мене, Яковлев зараз же рішив використати випадок. Заговорив про невиконані договір і просив моєї допомоги в одержанні грошей від Петлюри. Його прохання не дало ніяких наслідків, бо я вважав неможливим для себе устрявати до тієї брудні історії. Тоді Яковлев запропонував, щоб я взяв його до спілки собі. Цього я вже не чекав. Та хоч несподіванкою була для мене остання пропозіція, але я зразу відмовива від „союзу" з Яковлевим.

Осаул Яковлев ще не раз приїзжав до Львова і одержував од експозитури ч. 5 гроші, зброю та инше. Він підготовлявся вирушити з Польщі цілою дивізією, і через Київ пройти до Новочеркаська. Не знаю, які в його для того засоби були, але, як відомо, він навіть і не вирушив, не то щоб пройшов.

На Волині в м. Рівному з'явився полковник російської служби Чернов. Була то середнього росту людина, зі сивиною в голові, аристократичного виховання. В П.-П. Штабі були відомості, що Черниов був уповноважений Чайковського, який перебував ніби-то в Парижі. У всякому разі невідомо де, а в Чернова була впливова рука, що його підтримувала. Він не дуже рахувався з місцевою польською владою і навіть з експозитурою ч. 5. Чернов зносився безпосередньо з польським генштабом і звідтіль одержував гроші для своєї роботи. Він видавав і редагував газету „Волинське Слово" в м. Рівному…

Чернову формально підлягав Яковлев. Опріч того, на пункті в Рівному, куди прибували польські репатріянти та полонені з України, в Чернова була своя військова частина, до трьохсот чоловіка. Ті люди мали зброю і були замасковані під виглядом. охорона пункту.

Чернов рішив увійти в контакт з П.-П. Штабом і з тією метою приїхав до Львова. Поляки в експозитурі, мабуть, мали якісь відповідні зарядження з Варшави тому, що почали досить енергійно тиснути на мене, щоб я погодився на контакт з Черновим. Довго довелося говорити. Чернов ще не раз приїзджав із тією метою до Львова. Проте до контакту у нас не дійшло. Який міг бути контакт між мною і людиною, що вірила лише в „Єдіную недєлімую Росію, во главе с конституціонним монархом?"…

Коли я мотивував своє небажання співробітничати з Черновим тим, що останній є ворогом України, то Фльорек, Ковалевський і навіть сам Юзефський „розуміли" моє принціпове небажання… Але енергійно радили піти на компроміс, бо Чернов зноситься безпосередньо з нач. генерального штабу і має велику протекцію з боку Французької місії у Варшаві.

Розглядаючи об'єктивно відношення поляків до мене в цей період, доводиться прийти до висновку, що одною з цілей, які вони, собі ставили, — було спровокування мене, а вкупі зі мною і цілого П.-П. Штабу на вчинки, які назавжди унеможливли-б для мене поворот на Україну. Звідціль походить і пропозиція Отмарштейнові працювати проти галичан, і тиснення на мене в бік контакту з чорносотенцем Черновим, який дивовижним способом перевернувся на представника Чайковського. Звідціль же походять факти, про які буду оповідати.

Було то коло провокаційних інтриг, в якому зорієнтуватися надзвичайно тяжко, не знаючи цілей польської політики що до України.

Розвідкою П-.П. Штабу відав Кузьмінський. Він працював у найтіснішому контакті і поляками і їм, а не кому іншому, вірно служив. Посилаючи розвідчиків на Україну, він, між иншим, давав їм отруєні цигарки, які йому для тієї мети видавали поляки. Робилося те цілком таємно від решти співробітників П.-П. Штабу, а в тому числі і від мене. Здається не знав про те і Петлюра. Цигарками розвідчики мали труїти радробітників. Про цей факт довідався П.-П. Штаб лише із ноти Радправительства. Та полякам повелося заховати сліди, і вони сказали, що в ноті „звичайний наклеп". Аж 1922 р. я довідався, що „наклеп" був правдою, яка констатувала ганебний факт і що всією цією справою керував з доручення поляків Кузьмінський.

Минав і вересень. Поляки особливо завзято працювали. П.-П. Штаб за їхньою допомогою поширював свою роботу.

Наближався час, коли робота П.-П. Штабу повинна була бути закінченою. Не можна було держати в занадто довгому напруженні утворені на території Україні підпільні організації. Останнім треба було виявити, чи П.-П. Штаб думав виходити на Україну 1921 р., чи ні. А такої відповіди навіть я сам дати не міг, бо врешті рішаюча роля належала полякам. Від них і залежало — чи піде П.-П. Штаб на Україну. Вони рішали те питання безпосередньо з Петлюрою. П.-П. Штаб виконував техничну роботу і за неї відповідав. На мої запитання поляки ухилялися давати ясну відповідь, але говорили, що вирух відбудеться в осени.

В той час Копичинецький постерунок, не повідомляючи П.-П. Штабу, організовує наскок через кордон на с. Чемерівці на Кам'янечині, де перебував маленький відділ прикордонної охорони. Люди одержали від поручника Шоліна зброю, гранати і завдання. Польська кордонна охорона пропустила людей, що йшли на наскок. В результаті в с. Чемерівці дійшло до сутички і червоноармійці, бувши несподівано заатакованими, залишили канцелярію пункту. „Здобич" попала до рук Шоліна, який надіслав її через експозитуру до польського генерального штабу.

Одержавши звіт про „ініціятиву" у вигляді Чемеровецького наскоку, я категорично в писемній формі заборони співробітнікам П.-П. Штабу приймати участь в подібних справах. Перед поляками я запротестував. Організація наскоів у вигляді Чемеровецького, на мою думку, йшла всупереч планам П.-П. Штабу і тільки провокувала його. Завдяки енергічним заходам з боку П.-П. Штабу полякам не повелося перевести в життя наскок на Кам'янець, що вже був приготовлений, тим же ПІоліним. І гадки не може бути, щоб офіцер дійсної польської служби, Шолін, посмів на власну відповідальність робити наскоки на радянську територію через кільки місяців після ратифікації Ризького договору. Про ті наскоки знав польський генштаб, і робилися вони за безпосереднім завданням з Варшави. Шолін і після наскоку залишився начальником постерунку в Копичинцях.

Робота Гулого в Румунії майже не була під контролем П.-П. Штабу. Гулий підлягав безпосередньо Петлюрі, котрий зносився з Гулим иноді через Штаб, иноді безпосередньо, даючи Гулому директиви, про які П.-П. Штабові не було відомо. Взагалі Штаб Гулого подавав у звітах, що на півдні України ситуація є такою, що коли ми не вирушимо на Україну, то на чолі повстання, яке повинно вибухнути стихійно, стануть монархісти.

В П.-П. Штабі були відомості, що з уповноваження Петлюри Данильчук провадить якісь переговори з польським генштабом у Варшаві. В тих переговорах активну участь приймав і Юзефський, До Варшави разів кілька їздили Ковалевський та Фльорек. До Львова приїзджали французькі офіцери з місії.

Савінков надіслав до П.-П. Штабу свого представника, капітана Гомоліцького, який вручив мені такого документа:

До генерального хорунжого Української

Народньої Республіки пана Тютюника

Вельми поважаний Пане Генерале!