Розділ «V За кулісами дипломатичної кумедії»

Поза всім внутрішнє життя П.-П. Штабу, йшло своїм темпом. Всякий прагнув досягти своєї мети. Поляки всіма засобами намагалися остаточно залигати нас. Так залигати хотіли, щоб нам не було вороття. Ми пручалися.

Поляки вжили старих, як світ, методів. Вирішили вони спробувати, чи не вплине на голови співробітників П.-П. Штабу алкоголь. Почалися „товариські вечорі". Пам'ятаю раз повернувся я з Тарнова і застав таку вечірку в ресторані „Європейського" готелю. З співробітників П.-П. Штабу були лише другорядні особи. Керував усім поручник Ковалевський — великий „спец" що до випивок. Побачивши мене, Ковалевський почав запрошувати до кумпанії. Я відмовився. Ковалевський образився.

— Розумію, — казав Ковалевський, — розумію вас: ви приїхали з своєї столиці і певно дуже стомилися.

Ковалевський звав Тарнів нашою „столицею" з очевидною ціллю ущипнути мене. Треба було дати належну відповідь.

— Тарнів, — кажу, — гарне місто: має свою досить славну історію. В свій час Тарнів був і Польською столицею.

— Але-ж ні! Пан генерал певно помиляється, — гуртом загомоніли польські офіцери.

— Не попиляюся. Пригадайте — но свою історію…

Чоловіка з п'ятнадцять польських офіцерів не могли, чи може вдавали, що не можуть пригадати, щоб Тарнів коли-будь був польською столицею. На другий день Ковалевський знову поцікавишся, коли-ж Тарнів був їхньою столицею. Я пояснив йому, що 1863 року у Тарнові був інтернований австріяками Ленгевич, що два дні був диктатором поліських повстанців.

Вживали поляки впливу і через жінок. Та все-ж мали вони невеликий успіх і то лише за гроші. Так сталося з Кузьмінським, який став вірнішим полякам, ніж Петлюрі.

То був період, коли Східня Галичина ще тільки приходила до нам'яти після героїчної, але нещасливої боротьби проти поляків за своє визволення. Приходила до нам'яти і від того страшного удару, якого завдав їй Петлюра своєю спілкою з поляками. Галичани почали щукати між „петлюрівцями" непетлюрівців. В Галичині, хоч і помалу, наростали знову активістські настрої. Стикаючися з ними, я це відчував. У них не було ясної політичної лінії. До більшовиків мали вони негативне відношення й все чекали, коли на Україні щось переміняться. Допомоги в своїй боротьбі вони сподівалися тільки з Київа, „тоді як там буде український уряд", бо органично вони не могли припустити, щоб дійсний український уряд міг погодитися на віддання Української Галичини полякам. Петлюру і вважали за зрадника, а Радянський уряд за чужий собі, оскільки останній ніби-то не цікавився галицькими справами. П.-П. Штаб готувався до активної боротьби на Україні. Це було причиною, що галичани відносилися до нас не погано, зав'язуючи лише де-які перспективи з активною діяльністю штабу. Розуміється, що тут говорю я лише про інтелігенцію, з якою доводилося стикатися.

Справа з вирушенням П. — П. Штабу на Україну затримувалася. Я рішив їхати до Варшави, щоб вияснити де-які чисто практичні питання в польському Генштабі. Приїхавши до Варшави, через Данильчука одержав наказа від Петлюри прийняти участь в з'їзді ріжних повстанців, який скликано Б. Савінковим. У Варшаві тоді уже не було Зелінського. Його таки довелося усунути, і він виїхав до Данцигу.

На місце Зелінського приїхав Данильчук.

З’їзд відбувався в помешканні по Маршалковській вул. Власне на мене з'їзд зробив вражіння, що на ньому не багато повстанців було. А коли прийняти на увагу те, що всіх учасників з'їзду було менше півсотні, то стане ясним, що то по суті за повстанчий з'їзд був. Більшість делегатів було зібрано в Польщі.

Відчиняв з'їзд сам Б. Савінков. Вислухали кілька привітань. З них цікаве привітання висловив полковник Девойно-Сологуб, який виступив від імени Пілсудського, польського уряду та польського генштабу. Він запевняв, що Польщаіколи не припинить фактичної боротьби проти більшовиків і рада буде підтримувати всяку протирядянську організацію. Само собою, що почути щось подібне від офіційного представника поляків, який до того ще був у формі польського генштабу, для зібрання було дуже приємним. Зібрання нагородило полковника Сологуба овацією. Після того п. Сологуб залишився на засіданнях до кінця з’їзду[9].

На з'їзді виявилося, що Б. Савінков і не збирався припиняти своєї роботи на Україні. Він там організував гуртки „союза защіти родіни і свободи", в який між иншим входили люди, що ненавиділи однаково і революцію і Україну. Були там елементи цільком чорносотенні. Наприклад. Одеська організація складалася з колишніх офіцерів білих армій і 1922 року виконувала директиви т. зв. „Кіріловцев" — монархістів. Представник Одеської організації теж був присутнім на Савінковському з'їзді. Працюючи з Петлюрою проти більшовиків, Б. Савінков одночасово всіма засобами намагався поширити свій вплив на Україні на перекір таки Петлюрі. Взагалі Б. Савінков набирав „всеросійського розмаху", за його власним виразом. В той час Б. Савінков уже мав якісь-то зв’язки з Парижем, куди часто літав на аероплані. У нього був контакт з російськими есерами.

Мною знову було піднято питання про розмежування роботи. Б. Савінкова те питання нервувало. Проте, він мусів погодитися на мою пропозицію, що всі його організації на Україні переходять до повної нідлеглости П.-П. Штабу. Б. Савінков повинен був повідомити їх про наше рішення. Посилаючи своїх людей через Украйну, Б.Савінков зобов'язався надсилати їх до П.-П. Штабу за дозволом для проїзду.

До кінця з'їзду я не дочекався. Мені треба було поспішати до Львова, куди виїхав Гулий — Гуленко з Румунії. По мойому повороті до Львова, на другий день приїхав і Гулий. Головною метою його приїзду було здобуття грошей від Петлюри на роботу організації в південній частині Правобережжя. 3 собою він привіз вичерпуючі звітні роботу свого штабу. Приїхав Гулий у Польщу офіційно з польською візою.

Роздобувши грошей, Гулий повернув до Румунії, при чому цінності перевезено було через кордон з польськими печатками під виглядом дипломатичної почти. Люди, яких надсилав Петлюра до Гулого, теж за допомогою поляків їхали через польсько — румунський кордон просто до Кишиньова. Польські представники в Румунії допомогали Гулому і в той час намагалися взяти його штаб під свій вплив. Я-ж все намагався виявити, коли-ж поляки дадуть змогу П.-П. Штабові вирушити на Україну. Для того треба було перевезти з таборів людей до кордону та забезпечите їх всім для походу. Поляки від імени Пілсудського запевняли, що все буде готове в першій половині вересня. II.-П. Штаб працював як найінтенсивніше, намагаючись навздогнати те, що змінилося на Україні не на користь П.-П. Штабу.

Иноді в балачках зі мною Ковалевський та Фльорек натякали, що згодом П. — П. Штаб одержить значні суми безпосередньо з Варшави. Ті суми повинні піти на фінансування самого повстання на Україні. Момент видачі тих сум вони чомусь ставили в залежність від одержання польським правительством золота з Москви, яке радянське правительство повинно було дати Польщі, згідно з Ризьким договором. Запишалося вражіння, що Радянське правительство посилає золото до Варшави для того, щоби поляки використали його для зорганізовання та підтримки повстань проти того Радянського правительства. Певно і в Москві здебільшого знали про велику зацікавленість поляків золотом. Коли не помиляюся — представник Рад. — правительства Карахан поставив перед поляками питання руба приблизно такого змісту: Радянське правительство передасть полякам золото лише тоді, коли останні фактично перестануть підтримувати ріжні протирадянські організації. В першу чергу вимагав Карахан вислати з Польщі кількох впливових емігрантів, які стояли на чолі протирадянського руху, та одержували допомогу від поляків. До списку осіб, що вимагалося вислати з Польщі, попав і я.

Фльорек та Ковалевський детально інформували мене про переговори польських уповноважених з Караханом. Польське правительство намагалося можливо довше відкладати підписання договору з Караханом, щоби як найдовше дати можливість проводити протирадянську роботу Савінкову, мені та инш. Про всякий випадок я був цілком забезпечений від несподіванок і міг спокійно працювати, не оглядаючись на Домбського (польський уповноважений) та Карахана. Фльорек і Ковалевський чомусь були упевнені, що з тих переговорів нічого де буде, бо польске правительство не допустить „втручання більшовиків у внутрішні справи Польщі". Отже — ж і робота П.-П. Штабу була ніби — то „внутрішні справи Польщі".