Розділ «ІІІ Партизансько — Повстанчий Штаб»

— Та ми-ж повстанці… на Шлезьку повставали.

— Проти кого? — питаю.

— А дідько його знає проти кого. І німців били, і поляків, і жидів і всіх, що не хотіли повставати, били. Кого наказано було, того й били!

— Та-щож ви подуріли чи що? — кажу: не було чого робити? На бісового батька здалося вам оце воювати з німцями то-що, коли ті люди нічого злого нам не заподіяли!

— Авже-ж, що не заподіяли… Та що ми мали робити коли поляки у Домб’є були погнали-б, як-би ми не пішли в „добровольці". А так — два з половиною долари на день та ще й возять тебе, як пана своїми залізницями, — усміхаючись, пояснив мені козак.

Голод та терор зробили своє. Люди, яким до живих печінок допекала война у себе дома, пішли бити нещасних шлезьких робітників та селян, що нехотіли повставати самі проти себе. А „добровольці" попали до списків польських патріотів. А польська дипломатія інформувала світ про „стихійне повстання" на Шлезьку, Ксьондзи на „Ясній Гурі" в Ченстохові та й по всій Польщі господа хвалили, що допоміг тому „повстанню" та покарав „невірних швабів". Оттакі трапляються оказії на світі білому та ще й в центрі культурної Європи.

Так Петлюра платив чужою кров'ю Пілсудському за його ласку[8].