Розділ «НАРИСИ»

Сім'янців В. В Зимовому поході (продовження) //За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Торонто, 1964. — Т. 11. — С. 206.

На світлині — Валентин СІМ'ЯНЦІВ. Публікується вперше. З оригіналу.

Про Петра Дяченка та його козацтво

У бою під Картушином 1-й курінь втратив понад 50 % свого складу — забитими і раненими. Найболючішою втратою полку було поранення сотника Зілинського, найхоробрішого старшини полку, що свого часу в Криму форсував Сиваш.

Кінна чота відвезла забитих і ранених до Воронка, де мав відбутися похорон, в яких взяв участь німецький генерал дивізії, якому був підпорядкований і наш полк.

Під час похорону Німець зробив перегляд решток 1-го куреня, а також нашої чоти, якій подякував за бій, а для мене знайшов і в нашій мові слова: "Ві кращій офіцер, дякую!"

Зі спогадів П. Дяченка "Чорні запорожці"

Великий героїзм і мужність виказала 2-га сотня дивізіону на чолі з неустрашимим поручником Дяченком в боях під Лозовою і Павлоградом проти переважаючих банд Махна, а також у боях під Люботином проти московських большовиків.

Зі спогадів Бориса Монкевича "Чорні запорожці"

Переглянувши сотні [кінного партизанського дивізіону Петра Дяченка], полковник [Петро Болбочан] зазначив, що царська гвардія не виглядала краще.

Зі спогадів П. Дяченка "Чорні запорожці"

Як завжди, штаб у нашому полку [на чолі з Петром Дяченком] "замітав сліди", себто відходив останній!

Валентин Сім'янців, бунчужний 3-ї сотні полку Чорних запорожців

Полк Чорних запорожців був однією з найкращих і найбільш боєздатних формацій Українського війська в часи Визвольних змагань 1918 — 1920-х рр. Був він пострахом усіх ворогів молодої української державності, включно з її деструктивними елементами.

Редакція філадельфійської газети "Америка"

Бій кінноти в районі Лозової проти Махновців та наведення "порядку" в здеморалізованих частинах мали велике значення в першу чергу для мене, бо до того часу, як у бувшій російській, так і українській арміях, я ходив на поводах. Найбільшим і найчастішим завданням була розвідка, і час від часу бій у вимірі сотенних операцій. Випущений полковником Болбочаном на ширші води, я легко освоївся з новою роллю командира дивізіону, а невдовзі й командира полку.

Зі спогадів П. Дяченка "Чорні запорожці"

Рухливий, дуже енергійний та спритний, дуже добре орієнтується в ситуації під час практичного командування частиною. Амбітний і дуже охочий до праці, має великий кавалерійський темперамент. Дуже сильний, фізично витривалий, дуже точний і сумлінний виконавець. Командує полком із великим досвідом і знанням справи, що поєднується з великою кмітливістю та винахідливістю. Щоправда, губиться в питаннях вищого тактичного рівня, не виявляє ні методи мислення, ані особливих здібностей — скоріше практик, ніж теоретик. Позитивно впливає на підвладних, радше завдяки особистому прикладу наполегливої та сумлінної праці, аніж своїм педагогічним здібностям.

Командир кавалерійської бригади "Сувалки" полковник Рудольф Крешер

Чорношличники були неперевершеним зразком, прикладом, вартим для наслідування. "Оселедці" (так ми називали своїх наддніпрянських бойових друзів з Чорного полку)… відзначались особливою відвагою, погордою смерті, вмінням постояти за друзі свої у потребі… Чорний запорозький кінний полк був прекрасним, бойовим полком, що не знав поразки на полі бою. Це були справді бойові орли української кінноти, і між ними перший бойовий орел — командир полку, полковник Дяченко, справжній невмирущий козак-характерник наших днів, що цю свою ознаку успадкував по своїх славних козацьких предках… Він відійшов до останнього звіту у Всевишнього, може, й передчасно, але з "послужним списком", що ставить його в ряди найвизначніших полководців новітньої української воєнної історії.