Розділ «НАРИСИ»

Народився Максим Ломацький 11 серпня 1896 р. в м. Барі Могилівського повіту на Поділлі в родині Івана та Марії Ломацьких. Закінчив початкову школу ім. О. Пушкіна в Барі та 7 класів Барського реального училища (в 1916 році). Тоді ж поступив на хімічний відділ Варшавського політехнічного інституту, звідки в жовтні 1916 року його призвали до російського війська, відправивши до школи прапорщиків. По її закінченні призначили в 468-й піший Наримськии полк. На Південно-Західному фронті пробув до січня 1918 року.

Після демобілізації з російської армії зголосився до армії української: у березні 1918 р. вступив до Київської інструкторської школи старшин, яку закінчив у квітні того ж року. Призначений служити в 10-й Проскурівський полк.

"У листопаді 1918 р., - писав Максим Ломацький у своєму "Життєписі", — [я] вступив по власному бажанню в 1 п. Січових Стрільців, де пробув до листопада 1919 року, приймаючи участь в боротьбі з москалями за визволення України".

З лав української армії Максим вибув через тиф. Товариші, відступаючи, залишили його у шпиталі. Лікувався він аж до наступу "польсько-українських військ". "У травні 1920 року, — пише Максим далі, - [я] знову вступив в армію У.Н.Р. до Богданівського куреня 1-ї Запорозької дивізії, в складі якої приймав участь во всіх походах та бійках з москалями, і по відвороті армій У.Н.Р. інтернован[ий] Польською владою в листопаді 1920 року…"

8 березня 1922 р. Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ уряду УНР видав посвідчення сотнику Максиму Ломацькому в тому, що він "за час служби в Українській Армії… і понині нічим компрометуючим себе не заплямував і до союзників Української Народної Республіки відносився лояльно".

Бажаючи продовжити навчання у вищих школах за кордоном, сотник Максим Ломацький 1922 року звільняється зі служби в Українській армії у безтермінову відпустку.

1 квітня 1923 р. він просить зарахувати його студентом на агрономічний відділ агрономічно-лісового факультету Української господарської академії…

Скінчив її 4 травня 1928 року: дипломну працю виконав "дуже добре", а "дипломний іспит склав з успіхом дуже добрим". І виїхав у Словаччину, де працював у державній установі.

Впроваджував меліоративні проекти, будував дамби. Брав участь у житті української еміграції…

Помер у травні 1943 року від сухот.

Нехай пам'ять про чорношличника Гриця Хмеленка та його побратима Максима Ломацького назавжди залишиться в наших серцях.

Роман КОВАЛЬ

Джерела

Особиста справа студента агрономічно-лісового відділу Максима Ломацького. ЦДАВО України, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1424, арк. 1 — 22.

Ломацький М. Вспомин про смерть командира Богдано-Дорошенківського куріня 1-ї Запорожської дивізії. ЦДАВОВУ, ф. 3795, оп. 5, спр. 99, арк. 1–7.

На світлині — похорон хорунжого полку Чорних запорожців Гриця Хмеленка. Командарм Михайло ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО (з рукою на перев'язі), Олександр ЗАГРОДСЬКИЙ, командир 2-ї Волинської дивізії (у центрі) та священик полку ім. гетьмана Петра Дорошенка Павло ПАЩЕВСЬКИЙ Стримає хрест). Станіславів, 6 вересня 1920 р. Копія.

Свято на колоцвинтарній вулиці

Вересень 1920 року. "Війська наші щасливо посувались вперед, лишаючи позад себе великі простори, — згадував козак українського війська Дмитро Ігнатенко. — Майже з-під самих Карпат почався наступ, а тепер минули вже Дністер, Стрипу і чекали, чи скоро покажеться Збруч. Ворог утікав, і вже декілька днів [ми] не мали з ним жадних сутичок. Сама природа ніби вітала наш прихід і помагала в цьому щасливому рухові.

Дні були сухі й ясні, а осіннє сонце силкувалось дати якнайбільше тепла і взагалі піддержати той веселий і бадьорий настрій, з яким маршувало військо.

Здавалося, що довгий шлях не впливає на козацтво. Оповідали про події минулих днів, а також намагались заглянути в будуччину та передбачити її. Кожний бажав якнайскорше [пробитися] вперед і вперед — до самого серця Вкраїни… Ось і Збруч… Це той самий Збруч, що безліч разів переходили його в обидва боки в залежності від успіху чи неуспіху військових подій".