Розділ «ЧОРНІ ЗАПОРОЖЦІ Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР»

5 травня патрулі доповіли, що червона піхота наступає на хутори.

Справді, густі ворожі лави вкрили передпілля. Сотні, готові до атаки, сховались у садках і за будинками. Підпустивши "гостей" на 300–400 метрів, заграли наші кулемети, а батарея Чорних била на картачі… Решту вже закінчили сотні. Хоробрість старшин і козаків Чорного полку, хист та вмілі розпорядження командирів примусили ворога у страшенній паніці тікати на Вільшанку, залишаючи М'ясківку. Полонених не було, бо полк рідко брав їх, а завше на місці вирубував вікового гнобителя — Москаля.

Після цього бою полк розташувався в М'ясківці.

У той час Київська та Волинська дивізії вели жорстокі бої з ворогом, який пробивався. Українські частини почали відходити на Вільшанку. Полк Чорних із власної ініціативи залишився в задній сторожі. Смеркалось. Раптом піднялася страшенна буря. Хмари пилюки засліплювали очі. Все перемішалося. Большевики, потрапивши в темноті в лаву Чорних, падали під нашими шаблями. Згинув і патруль полку, який у цю бурю попав до ворога.

Ніч припинила бої.

Большевики — в М'ясківці, а полк Чорних — ус Вербка. По сусідстві, в Писарівці, стояли табори ворога, але наші були настільки переморені, що не знайшлося бажаючих поживитись на рахунок ворога.

6 травня Чорні запорожці зайняли Писарівку. Ворожі табори втекли, покидавши багато майна та зброї. 3-тя сотня взялася переслідувати ворога.

У полудень прибув роз'їзд 3-ї Залізної дивізії [Олександра] Удовиченка, яка стояла на фронті разом із польською армією.

Рівно п'ять місяців минуло з того часу, коли Українська армія вирушила на партизанку, яку самі учасники називали Зимовим походом. Усі прагнули короткого відпочинку, аби з новими силами стати до боротьби.

Увечері прибув полковий табір, який десь блукав з отаманом [Юрком] Тютюнником. Невдовзі село Писарівка мовби замерло, бо всі козаки покотом спали.

Полк вийшов у похід у складі 212 шабель, 11 кулеметів "Максим", 9 "Люїс" і при одній гарматі — всього 417 козаків і старшин. Повернувся у збільшеному складі.

Зимовий похід скінчився. Полк зробив за п'ять місяців понад 1800 км шляху. За той час полк мав 20 боїв і таку ж кількість сутичок із ворогом. Не програв жодного бою, бо не атакував сліпо, а тільки тоді, коли була певність перемоги, стверджена розвідкою, яку із принципу вів сам командир полку. Завдяки добре поставленій розвідці та забезпеченню не було випадку заскочення. Полк виманевровував переважаючі сили і бився тільки тоді, як був певний на 100 %, що проїдеться по ворогові. Полк завше був готовий до бою, але бився тільки тоді, коли хотів його командир, а не тоді, коли [хотів] ворог.

Від виходу на партизанку і до повороту полк Чорних запорожців, маючи спеціальні завдання, місяцями блукав без зв'язку з іншими частинами, що виробило у старшин і козаків почуття сили і впевненості в собі. До того ж старшини і козаки безмежно вірили командирові полку, за яким — і то без зайвих питань — ішли, куди він вів.

За час Зимового походу захоплено в полон 40 денікінських офіцерів, 27 комісарів, 338 червоноармійців, а скільки їх було порубано… Військова здобич велика: 4 гармати, 4 скрині з набоями — все з кіньми, 9 кулеметів, 278 коней, 136 возів із військовим майном, 10 самоходів і радіостанція.

Втрати полку: загинуло 7 козаків і 31 поранено, убито 14 коней і 33 поранено. Як на довершене діло, втрати незначні.

Волинь, Київщина, Поділля, Полтавщина і Херсонщина бачили цих вершників із чорними шликами, що йшли вдень і вночі, і в заметіль, і в дощ — усюди шукаючи ворога і знищуючи його немилосердно.

Бої у складі регулярної армії

У час з'єднання з частинами 3-ї Залізної дивізії в районі М'ясківки на Поділлі до армії [Михайла Омеляновича-Павленка] входили Запорозька, Волинська і Київська дивізії, які разом мали 1200 багнетів, 2200 шабель і 10 гармат. Разом з немуштровими й обозними нараховувалося до 7000 чоловік.

Армією командував генерал-хорунжий [Михайло] Омелянович Павленко.

Запорозька дивізія отамана [Андрія] Гулого-Гуленка (начальник штабу полковник Савченко) мала у своєму складі такі частини: 7-й Збірний піший полк сотника [Івана] Дубового, до складу якого входили рештки полків Запорозького корпусу: Богданівського, Дорошенківського, Республіканського, Мазепинського, Наливайківського, Богунівського, Кармелюцького та Немирівського. Під час партизанки прилучилися ще повстанці ці отамана Гулого, які створили курінь Низових запорожців та увійшли до складу Збірного полку, що мав до 300 багнетів при 12 кулеметах. Кінний ПОЛК Чорних запорожців мав понад 500 люду, виставляв до 300 шабель, батарею із 2 гармат, 12 важких кулеметів на тачанках із запрягом у три коні, 18 легких та пластунську сотню — до 100 багнетів. Полк Кінних запорожців (їх називали "Мамине військо") — збиранина кіннотників із бувшого Запорозького корпусу. Мав до 200 шабель і до 10 кулеметів. Полком командував [Іван] Литвиненко. Чорні прозвали його Мамою за його жінкоподібний вигляд. Кінно-гірський дивізіон полковника [Олекси] Алмазова мав 5 гірських гармат, 50 шабель та 6 важких кулеметів. Добра частина, але до своїх гірських гармат не мала відповідних набоїв. Частіше використовувалася як кіннота.