Розділ «Рік 1918, Київ»

22 червня.

Вчорашня буря зірвала хрест з Михайлівського монастиря і поламала кілька тополь на Бібіковськім бульварі. Був у Дорошенка, питався мене про Льонґіна Цегельського, якого покликав до праці в міністерстві. На загал беручи, мій давній колєґа з Петербурґу, не мав щастя у виборі співробітників. Те саме закидав йому і гетьман у розмові зо мною.

З голосів преси про мій відчит — "Культура примітивізму" (про російську культуру): "Відродження" — позитивно, "Рабочая Жизнь" — лається. "Русской Голос" — досить обєктивно, трохи з іронією, під заголовком —"Что дала русская культура г. Донцову". Оповідали мені, що два москалі з ґазетних кол, які були на моїм відчиті, плакали — зі злости[9].

23 червня.

Треба піти до о. Щепанюка. Дістав я лист від одного священика, благає зробити все на всеукраїнськім Соборі православного духовенства, щоби вибрали Головою церкви митрополита Шептицького. Запізно! Антоній — тріюмфатором[10].

25 червня

Нові сенсації, які зробилися щоденними. В кафе-ресторані "Франсуа" оповіли мені, що в гетьманських кругах, серед землевласників, оповідають про зміну кабінету — в їх дусі. Чутки одна від одної дурніша: новий тайний договір з Україною, окупація, війна між Австрією і Німеччиною, перелапана радіограма про союз німців з московськими монархістами для відбудови "єдиної і неділимої" Росії і т. п. Цікаво для характеристики бажань і настроїв.

26 червня.

Був у мене Л. зі Львова. Оповідав, що більша половина галицької суспільности поділяє погляди львівського "Українського Слова". Спершу, в Галичині — був він ліпших надій. Казав, що приступлення до гетьманського режиму Дорошенка і мене, трохи захитало погляди безоглядних сторонників Центральної Ради в Галичині. Тепер Л. є трохи розчарований, але надії не тратить.

Кістяковський, з приводу вибуху страйку друкарів, хоче садити страйкарів на півроку до тюрми. Мабуть, лише на словах.

О 6-ій годині у гетьмана в палаці. Переді мною був Д. Маркович, вставлявся за арештованих кооператорів у Винниці. Коли я ввійшов в кабінет гетьмана, він вже мав відомості про стлумлення повстання в Звенигородщині[11]. Був в найліпшім настрою і найліпшої віри. Не доцінює ваги хвилини. Гетьман зависає в повітрі. Від нього вже починають відвертатися його підпора — великі землевласники, а симпатій дрібних хліборобів режим, здається, ще не здобув.

З його припоручення в часописі для хліборобів, яку доручив мені видавати в Києві, старатимусь створити з тих хліборобів фундамент для режиму. Чи удасться?

27 червня.

У Шишманова. Дуже отвертий політик. Оповів мені, що кабінет Радославова упав через Добруджу і недостачу збіжжя. З України болгари нічого не дістають. З Румунії все йде до Німеччини. Кондомініюм Центральних Держав в Добруджі дратує всіх. Просив Шишманов звести його з деякими нашими політиками.

О 7-ій годині на засіданні видавничої комісії (уряд плянує видання клясиків української літератури). О 8-ій годині в Орликівського. Кількох поляків, правобережних великих земельних власників і цукрових промисловців. Дуже добре говорять по-українськи. Ліпше від многих "мартівських українців". Були і Шемет з Міхновським, і Біленький. Із знайомих мені українських поляків був присутний теж Йоахім Волошиновський, редактор часописі "Дзєннік Кійовскі". Ініціятором цих зборів був, теж присутний, Липинський, який такими сходинами продовжував свою передвоєнну роботу — зєднання польської шляхти Правобережжя для української справи. В той час видавав в тій цілі "Пшеґльонд Крайови" і опублікував брошуру — "Шляхта на Українє". Тоді розходилося про навернення польської аристократії до української національної ідеї, тепер — до державної. На зборах мене зробили головою. Одразу поставлено постулят української державности, принятий всіма. Деякі з присутних поляків пробували закидати про політичну унію. Дістали з нашої сторони делікатну, а від Міхновського — навіть неделікатну відправу. Маю вражіння, що як би Україна сконсолідувалася в міцну державу, у твердих формах, то за двадцять літ всі поляки наші стали б українцями.

28 червня.

Увечері у гетьмана. Приняв мене в палацовім парку. Авдієнція тривала коротко. Говорили про біжучі справи. Дав йому карикатуру на нього з одної петербурзької ґазети. Українська хата, на призьбі сидить гетьман Скоропадський, в гетьманськім жупані, шабля і булава на землі, — і колише дитину в колисці, причепленій під деревом. В колисці (у формі німецького шолома) як спеленута дитина — український козак з довгим вусом, витягнув одну руку і — реве. Під карикатурою підпис: "Баю-бай, пусть тебе пріснітся рай"!..

Гетьман сміявся.

Говорив з ним про Крим, про нові кроки, конечні, щоби змусити кримський уряд числитися з Україною — економічний бойкот, в разі потреби — бльокада півострова з нашої сторони. Не знати що з того вийде, бо німці хваляться, що довозитимуть все потрібне кримчакам — Дунаєм. Гетьман обіцяв приняти кримську делєґацію, яку я мушу щойно намовляти піти до гетьмана.

З палацу пішов до Липинського. Завтра їде до Відня. Говорили про холмську справу. Думає, що нам треба бути в сталім контакті. В. Калиновичеві дав припоручення в своїй часописі бити трівогу з приводу Криму. Кілька днів перед тим, як покликав мене на працю гетьман, з припоручення віцеміністра Вишневського, Калинович (і Косинин) дістали від гетьманського уряду фонди на видання інформаційної часописи в німецькій мові у Відні. Post factum можна було замінити цих людей иншими. Калинович, лівий демократ, зараз по перевороті умів знайти стежку до нового уряду. Перед тим був гімназійним професором у Галичині.

Положення стає чимраз трудніше. Многі представники влади на провінції роблять там Росію з допомогою німецького війська і арештовують українців. Це збуджує злобу до німців і до тих, хто їх покликав.

Вертав пізно до дому з Мик. Галущинським. Оповідав плітки з "вірогідних" джерел про ріжні комбінації в звязку з зміною кабінету. Спеціяльно говорилося про "кабаре етранже" (міністерство закордонних справ) на Терещенківській. Казав, що мав до мене вступити др. В. Старосольський, який приїхав з Одеси, щоб у Києві стрінутися з галицькими делєґатами до гетьмана[12].

4 липня.

У Києві зїзд московських втікачів. Тут є П. Мілюков, був. міністер Керенського, багато монархістів. Маємо певні звістки, що вони конспірують з німцями. Мілюкова, голову російської конститут. — демократичної партії та її лідера в колишній Державній Думі, — особисто не знав. Тільки полемізував з ним в нашій пресі, а він зі мною у своїм Орґані "Реч" і з Думської трибуни перед війною.

Товариство С. У. Поступовців запросило мене дати відчит про Франка. А про річницю полтавської битви, яка зближалася, про Мазепу — забули! Дихають і думають лише в області справ культурницьких і соціяльних.

Скільки мине часу, щоб їх почали цікавити справи державницькі? Думаю дати відчит про Мазепу в Клюбі на Прорізній.

5 липня.

Приходила до мене делєґація Кубанської Національної Ради. Їх мета — добиватися зєднання з Україною. Положення там гіршає. Є там до 150 тис. большевиків, на Волзі — чехи, в Ставропільщині добровольці ґен. Алексєєва, в Царицині білий російський ґенерал Дутов. Ці білі, разом з чехами, готові зробити один антантофільський і протиукраїнський фронт. По розмові з кубанцями, сказав, що зведу їх з гетьманом.