Розділ «Рік 1918, Київ»

Після вечері стрів в Клюбі Д. Левицького. Вже в його очах Німеччина гине, Австрію треба розібрати. Вже майже симпатизує з большевиками. До чого б не прийшло в Німеччині, тамошні соціял-демократи Україні цілковито ворожі.

З жовтня.

Від Г. 4-го пропозиція вступити до редакції "Новостей Дня". Виходять в російській мові, стоять на плятформі української самостійности, пронімецької орієнтації (з чужомовних ґазет ще лише одна така, що стоїть на плятформі української самостійності!): "Дзєвнік Кійовскі" (Йоахіма Волошиновського). Сказав пан Ч., що я міг би мати вплив на ґазету. На мої слова, що мої любі земляки лаяли б мене за це, — відповів: — "Вас же ж і так лають"! Коли сказав, що робить пропозицію від імени головного редактора, я запитав: — "А що скажуть Ваші Діі мінорес — редакційні на це"? Але він не дав себе збити з пантелику і відповів: — "А на них можна наплювать! Ви ж завше плюєте на Діі мінорес".

Приходила пані Поліщукова — просить помогти визволити її арештованого чоловіка[33]. Ґазети вже подають відомість про Дорошенка і мою подоріж до Берліну. З "Новостей Дня" вже питалися про ціль цеї подорожі. Василенко робить перешкоди мойому від'їздові до Берліну.

Вулицями Києва пересувається богато австро-угорських і німецьких відділів. Мабуть, до Болгарії.

5 жовтня.

З редакції "Відродження" повідомили мене, що туди приходили якісь німці інформуватися, чи не є я антантської орієнтації.

Нині був Шишманов. Показав французьку телеграму — абдикація Фердинанда і вступлення на трон Бориса. Все йде шкереберть, від Антанти ми відділені лише Румунією, а може — Чорним морем. Тимчасом орґанізований російських кругів на Україні йде повною ходою. Наші офіційні політики мають вибирати: або — або! Міхновський був з Степаненком у гетьмана. Сьогодня підуть до нього з Національного Союзу. Лукасевич їде до Берна. Маю з ним поговорити.

8 жовтня.

Був ґр. Тишкевич двічі. Просив підтримати на посла в Туреччині одного пана, добре баченого у німців і австрійців, приятеля Енвер-Бея.

Лист від Липинського. Пише про ратовання держави.

Мав розмову з Низкоклоном. Каже, що я мав себе скомпромітувати через мою німецьку орієнтацію, близькість до гетьмана і через те, що я правий. Так, ніби то не Центральна Рада, не ес-ер Грушевський запросили німців на Україну! Так ніби то не наші демократи ходили — один по одному — до почекальні гетьмана! На думку Низкоклона я повинен "реабілітуватися перед суспільністю" і порадити гетьманові змінити кабінет. Відповів я йому, що всі ці теревені — є лицемірство. Що перед жадним "суспільством" (ес-ерів і ес-деків) не маю з чого реабілітуватися. Що ця "суспільність" має реабілітуватися перед Україною і перед нащадками[34].

9 жовтня.

Увечері був у Вольських. Є це родина зукраїнізованих поляків, католицька. Застав там д-ра С. Федака зі Львова, який лежав там хворий, ґр. Тишкевича і ще якогось пана. Мова була, розуміється, про політику. Дуже нападали на Дорошенка і на Національний Союз, який Вольська назвала товариством взаємної адорації. Коли вертав додому, на Жидівському базарі стріляли. Знов блимало з небі, збиралася буря.

10 жовтня.

Приходив ґр. Тишкевич. Видко боїться, що в подіях, які йдуть, поляки лишаться за бортом. Маю вражіння, що за його акцією стоїть Ванькович, який перебуває тут делегований з Варшави. Бояться вони теж акції Коваленка, який для них є… соціялістом!

На Терещенківській говорив з Лукасевичем про його можливий контакт з усіми, воюючими і невоюючими державами та про майбутню працю і політику нашу в Швайцарії. Козій оповідав про інтриґи проти мене в Берліні. Джерело його інформацій, очевидно Еккарт. Оповідають, що я маю бути в зносинах з антантськими кругами та що німецькі військові кола в Києві тішилися б, якби я десь зник. Походить це все, як я припускаю, від Скорописа. Цей здогад висловив Козієві і проф. С-ий. Одного разу він був у сотника Любберса, від якого щойно виходив Скоропис. І Любберс почав говорити про моє "антантофільство". На С-го це зробило вражіння продовження розмови, що її провадив перед хвилиною сотник з Скорописом.

11 жовтня.

Вулиці повні, особливо Хрищатик, масою переважно молодих людей — росіян, у військовому віці. Все це, не зважаючи на грізну ситуацію, метушиться, спекулює, інтригує і здається зовсім не думає про завтрішній день. Вступив до Коваленка. Він казав, що мобілізація Кочубеїв іде по цілім фронті. Підготовляють з'їзд, проти Коваленка шалена аґітація. Показав мені промову, яку мав виголосити сьогодні до гетьмана. Підкреслює в ній, що провінціяльна адміністрація викликає ненависть до режиму. Реквізиції озлоблюють населення. На Україні будують Росію. Порадив я покласти перед гетьманом натиск на три точки: приступити якнайскорше до орґанізації армії (козацтва), перевести негайно обіцяну земельну реформу, переформувати кабінет[35].

12 жовтня.

Скликав я в бюрі пресову нараду. Прийшли представники пятьох українських ґазет. Просив розпочати кампанію проти російської орґанізації "земельних собственників".

Коваленко був у гетьмана. Той мав нібито обіцяти національно-український кабінет без русофілів. Але нині в часописах суперечна заява Лизогуба. Наша партія хоче поставити ультимативні жадання. Шемет проти вступу до Національного Союзу. На те, що коли б скомпромітувалася політика Союзу, щоб не скомпромітувалося ціле громадянство. Ес-ери в Союзі знов горлають, що Україну вратує від загибелі тільки соціялізація.

Увечері нарада Ґен. Ради Хліборобської партії. Апробовано моє становище супроти акції Коваленка. Ухвалили скликати партійну конференцію. Були присутні Міхновський, С. Шемет, Ющишин, Ганько і я. Маємо добиватися авдієнції у гетьмана і німців. Обговорили які треба підприняти кроки, щоб запобігти інтригам російських кругів. Здається, вони плянують державний замах 7 листопада.

15 жовтня.

Досі не можу призвичаїтися до наших політиків. Безнастанно впадають то в захоплення, то в пароксизм розпачі. Повні штучного, якогось театрального патосу.

Вчора ми були в Тілля. Наші домагання — розпуск російських військових формацій, замкнення російських ґазет, таких як "Наша Родіна", висилка з України російських аґітаторів з ґр. Бобринським на чолі, що зїхалися сюди з відома або й благословенства німців, крім того зазначили ми наше вороже ставлення до кабінету Лизогуба. Відповідь заступника Мумма, дуже чемна і куртуазійна. Принципіяльно — годиться на все. В суті речі — з нічим не згоджується. Аґрарну реформу, мовляв, доведеться викінчувати роками (оподатковання лятифундій), кабінету зміняти, мабуть, гетьман не буде, хібащо дістануть українські національні партії кілька тек. Через це, мабуть, не вдалася і місія Д. Багалія[36].

Говорив Тілль вже без маски, як "власть імущий". Для нас ясно, що як лишиться Лизогуб, то не буде України. Бо видко, в який бік "самоозначиться" Лизогуб з товаришами по виводі німецького війська з України. Коли на розмови Тілля про можливе переформування міністерства, я згадав йому про заперечення цього переформовання в офіційнім інтервю з Лизогубом, про що було у вчорашніх ґазетах, — Тілль нічого не відповів. Сидів, як в рот води набрав. Про аґітаторів московських заявив, що їх трудно розріжняти — справжніх від мнимих.

Отже схема ясна: кабінет Лизогуба тепер спирається на німцях; коли вони підуть геть — він зіпреться на російських добровольцях. Україна незалежна — ні одним, ні другим не потрібна. Зі слів Тілля виходило, що німці дуже хотіли б "поновлення мандату", даного німецьким військам першим кабінетом ес-ера Голубовича, а потім гетьманом — лишитися на Україні. Натякнув, що таке поновлення повинно вийти від авторитетного українського тіла. Ми відповіли, що таке поновлення зробити є компетентний тільки уряд української держави. Національні партії українські, які не є в уряді, очевидно цього зробити не можуть. Дальше ми застереглися проти толеровання плянів всяких "ку-д'ета" (державних замахів), на конґресі російських "собственників", на 1 листопаду. Знаємо тепер, хто що думає. Перед нами лишається тепер одна дорога — опозиція.