Розділ «Рік 1918, Київ»

В кавярні Семадені мав я розмову з кельнером. Всі вони большевики. Ідуть далі переговори нашої партії з Коваленком. Запропонував нам злучитися з ним і взяти участь на їхньому зїзді. Нісенітниці! Ми запропонували йому постаратися потягти за собою з'їзд, і у цім допоможемо йому. Коли не вдасться — зробити сецесію і злучитися з нами.

25 жовтня.

Рано приходив Колесса. Був я в міністерстві закордонних справ. В цій установі, де всі все знають, тепер нічого не знають. В "Новостях Дня" співробітничають Баян (Колишко) та інші "нововременці". Цікаве товариство! — в часописі, видаваній хоч і по-російськи, але яка стоїть на точці незалежности України та її союзу з німцями.

26 жовтня.

Посол від Липинського. Там все без змін. Липинський виїхав до Берліну, щоби побачитися з Дорошенком, який вже був там, і поінформував про становище на Україні. Просить написати йому.

Кабінет подався до димісії. Створено новий з премієром, як досі, Лизогубом, але з українцями О. Лотоцьким, П. Стебницьким, В. Леонтовичем, М. Славинським і А. Вязловим, як новими членами. Отже Василенко з товаришами, з їхньою русофільською запискою, трохи поспішилися. Але напевно, цей кабінет є лише початком нових криз.

С. Шемет був у Берхема, заборона нашої конференції скасована. Весь вечір я готувався до цеї останньої[39].

27 жовтня.

Партійна конференція Хліборобів-демократів. Сьогодні був мій реферат: Постулят державної незалежности України. "Кіевская Мисль" напалася на мене за статтю в "Новостях Дня", що Пропаґувала бльок від Балтики до України, з Угорщиною включно, проти Росії. "З целю удушенія Росії", — як правильно інтерпретував цю статтю російсько-патріотичний ізраеліт з "Кієвскої Мислі".

28 жовтня.

Палтов думає, що поїде на мирову конференцію від України. Національний Союз не задоволений з приводу нашої постанови про цей союз (невходження до нього).

30 жовтня.

Серед росіян пригноблення з приводу українізації кабінету. Увечері був я в одного з редакторів "Новостей Дня". О 10-ій надійшли Баян, Б. Лазаревський, Поляков і якийсь "дядя Костя". Я попросив Полякова заграти на фортепяні похоронний марш. Боян без настрою, мовчить. На запит господині, про що він думає, відповів: "про минуле". Відходячи, дякував господарям як дід, якому кинули копійку. "Дядя Костя" досить влучно, як чорні американці, закаблуками, тарабанив пальцями по фортепяні в такт Полякову. Війна чи мир, большевизм чи ні — мабуть пусте для них. Їх цікавило лише це "трам-та-драм дяді Кості, і весела музика фортепянового майстра, якого мені не вдалося затримати на Бетговеновім похороннім марші.

Коли я відходив, був туман. Вулиці вкриті пожовклим листям.

31 жовтня.

Лейтенант австрійської армії, українець Білинський, приніс нову Гіобову вістку: цісарсько-королівські армії розбиті над Пявою. Катастрофа! На вулиці стрів Германа, він дістав телеграму від свого шефа з Відня, який за його службу дякує йому — "в імени нашої, вже неіснуючої вітчини".

О пів до сьомої в Клюбі, як обсерватори, Шемет і я на зборах Національного Союзу. Порушувано справи нашого контакту з Союзом і справи національного інтересу. Новий міністр внутрішніх справ, Райнбот, приняв депутацію від робітничих союзів в справі арештів кількох їх членів.

З листопаду.

Все летить стрімголов. В Ляйбаху англійці. Дарданели незабаром будуть відчинені для союзницької фльоти. Відкрито нову змову проти гетьмана. Оповідають про побачення в Полтаві — гетьмана, прінца Леопольда Баварського, ґен. Денікіна, і ґен. Краснова від Донських козаків.

Сьогодні була в мене депутація від Чорноморців (Кавказ). Їх територію заливають армії російських добровольців. Є документи, які доводять, що добровольці інтригують проти України. Посилають сюди своїх аґентів. Оповідали, що Національний Союз не схотів вставитися в справі Чорноморців перед нашими міністрами. Я піддав думку Чорноморцям проголосити свою територію — на конґресі 12 листопаду — незалежною і шукати приєднання до України. Обіцяв звести їх з нашими міністрами, щоб змусити останніх поставити на вістря меча цілу справу наших східних союзів. Бо те, що робиться тепер на Чорноморї, на Кубані і на Донщині може втягнути Україну в ідіотську русофільську авантуру.

Коли писав нині до часописі, якесь червоне світло почало заливати кімнату. Думаючи, що це захід сонця, я не відриваючись, писав дальше. Та це червоне зробилося таким яскравим, що мусів кинути перо і глянути крізь вікно. Луна великої пожені. Горить товарова станція — "Київ товарний". Саботажі посилюються.

У Львові — бої між поляками і українцями.

На зїзді хліборобів власників вийшло по нашому бажанню. Сторонники Гейдена (Кочубеїв) зобачивши, що їх не сила; що більшість з Левченком і Коваленком, перефорсували були заборону з'їзду. Але нам удалося осягнути дозвіл у гетьмана. Завтра їх зїзд.

4 листопаду.

Мав збори з Кубанцями, а рано був в штабі Коваленка. Нині ґенеральний бій з Гейденом і товаришами в салі "Оґніво", на їх зїзді.

5 листопаду.

Був у мене (поет) Кічура в справі галичан. Галицька Рада взиває їх всіх ставитися до стрільців і вертати до Галичини, де почалися бої з поляками. Він уважав, що Київ важніше від Львова. Домагався моєї інтервенції в цій справі.

Просив я міністра Славинського, щоб приняв делєґацію Чорноморців. Він згодився, але наперед я мусів йому пояснити, що ця справа обходить і його теж; що він не лише міністер праці, а взагалі член уряду української держави, отже повинен цікавитися всіми справами, які цю державу обходять, не лиш своїм ресортом.

Події прибирають неможливий зворіт. Побачення в Скороходах, несамовиті чутки про загальне представництво "всеї Росії" на мировім конґресі, про місію Дорошенка і т. п. Отже цей останній в Берліні пертрактує про границі з Росією, а гетьман в Скороходах готується до походу на Москву. В міністерстві закордонних справ стрів Айхельмана. Національний Союз, всупереч обіцянки (минулої середи) порозумітися в цій справі з нами, вже призначив дату національного конґресу і усталив, з яких Груп він складатиметься[40].