РОЗДІЛ VII РОЗПОВІДІ ПРО БІСІВ І ПРО ТЕ, ЯК ЇХ ВИГАНЯЮТЬ

А ось іще надзвичайна історія кількох чудес, завдяки яким зростало і багатство, і могутність, і вплив на державну владу кількох монастирів.

У Нормандії (Франція) на березі моря є один дуже старовинний монастир, який зветься абатством Святого Дзьоба. Ось яку дуже стародавню легенду розповідали про нього монахи і записали її, зрозуміло, в книги.

«Коли Никодим зняв спасителя з хреста, — розповідає легенда, — він зібрав кілька крапель його крові в палець рукавички і з допомогою її зробив потім великі чудеса. Зазнаючи в своїй країні гоніння від іудеїв за те, що був послідовником Христа, Никодим мусив рятуватися, кінець кінцем, від них утечею. І ось що він придумав зробити, — твердять монахи, — щоб урятувати кров Христа. Він описав на пергаменті всі чудеса і всю історію цієї святині, потім поклав кров разом з пергаментом у великий пташиний дзьоб, зав’язав його якнайкраще і кинув у море на милість божу. Трапилося так, — сказано в монашеському оповіданні, — що тисячу або тисячу двісті років по тому цей святий дзьоб, який проплавав по всіх морях Сходу і Заходу, прибився, нарешті, до Нормандії. Тут його викинуло в прибережні кущі. В цих самих місцях і в той самий час нормандський герцог полював на оленя. Раптом олень разом з собаками кудись зник. Герцог кинувся його шукати. І що ж виявилось? Олень стояв у кущах на колінах, а собаки поруч нього, зовсім спокійні і теж на колінах. Це видовище надзвичайно розчулило доброго герцога. Він побачив святий дзьоб і зрозумів, у чому справа. Герцог наказав негайно розчистити те місце, де знайшов дзьоб, і заснував тут абатство, яке і досі зветься абатством Святого Дзьоба».

«Воно володіє такими багатствами, — розповідає літопис, — і такими маєтками, що один дзьоб, очевидно, годує дуже багато животів». Кажуть, що це справжнє чудо, але дзьоб робить і безліч інших чудес… Він не тільки збагатив монахів, але робив дуже багато різних послуг нормандським герцогам, а також французьким королям…

ІСТОРІЯ ОДИНАДЦЯТИ ТИСЯЧ ДІВ

Але ще дивовижніша історія сталася у великому і дуже старовинному німецькому місті Кельні. В цьому місті досі лежать одинадцять тисяч чудотворних дів. Однак головне чудо полягає не в їх кількості, а в тому, що всі ці діви зовсім не були дівами і навіть не сповідали християнської віри. Історія цих «чудотворних» кісток дуже цікава і повчальна. Ось що розповідає про них церковна легенда, яку монахи, зрозуміло, записали до особливої книги, що теж дає добрий прибуток.

Колись за старих часів у Бретані (Франція) жила принцеса, на ім’я Урсула. Якийсь язичеський король захотів з нею одружитися. А Урсулі було видіння з неба. Бог сказав їй, щоб вона не одружувалася з язичником. Урсула попросила в короля відстрочки, зібрала одинадцять тисяч дів і вирушила з ними у морську подорож. Три роки вони плавали. Коли настав день весілля, тоді, за молитвою Урсули, здійнялася буря, яка перенесла і принцесу, і всіх інших дів на суходіл. Усі вони попливли вгору по річці Рейну і добралися таким чином до міста Кельна, потім пішли звідти в Швейцарію, а звідти пішки до Рима на поклоніння «святому отцю», римському папі. З Рима всі діви повернулися до Кельна тим же шляхом. Але тут напали на них люті полчища дикого народу гуннів і знищили всіх дів.

Так розповідається в моиашеському переказі. Склався цей переказ близько восьмисот років тому, і ось завдяки якій події. В 1123 році поблизу Кельна копали яму і в землі знайшли кілька кістяків. Як згодом встановили, ці кістяки були жіночими. Одразу ж пішла чутка, що це не звичайні, а «чудотворні» кістяки. Негайно ж скористались з цієї чутки місцеві монахи і священики, відслужили молебень, вигнали за допомогою знайдених кісток кількох бісів, зцілили кількох хворих. Про знайдені мощі чутки ще більше поширилися. Мощі почали давати великий прибуток. Минуло після цього тридцять два роки. В 1155 році монахи знайшли на тому ж місці, де і раніше, силу людських кісток. Якщо виявилась чудотворною перша знахідка кісток, то чому ж не могли бути такими й інші знахідки, зроблені на тому ж місці? Цілих дев’ять років монахи під керівництвом двох абатів, досвідчених у «божих справах», доводили до ладу знайдені кістки. Інші монахи і святі отці копалися в старовинних книгах і дошукувалися, що ж це за кістки і чому їх так багато. В одній старовинній книзі знайшли розповідь про принцесу Урсулу і про одинадцять тисяч дів. Ця легенда цілком відповідала такій величезній кількості знайдених кісток. їх привели в належний вигляд і оголосили про них народові.

Потяглися численні прихильники і богомольці на поклоніння новоз’явленим мощам одинадцяти тисяч дів. Почали відбуватися чудеса, які давали нові і дуже великі прибутки. Та раптом монахи збентежились: серед кісток жіночих виявились і чоловічі. Таким кісткам нібито не годилося бути разом з дівочими, як це випливало з розповіді про Урсулу. Проте збентеження монахів скоро минуло: сестра одного з них, якась Єлизавета фон Шенау, дістала одкровення, що чоловічі кістки, знайдені разом з жіночими, — це кістки гуннів, яких убили святі діви під час битви. Завдяки одкровенню кістки почали творити ще більше різних чудес. А монахи копали землю все далі, і на їх нове здивування разом з кістками дів і чоловіків почали попадатися у великій кількості також кістки дітей. Це нове відкриття викликало велике збентеження в народі Провидиці Єлизавети в цеп час уже на світі не було. Тоді звернулись за порадою до одного вченого монаха. Той почав знову копатися в старовинних книгах і підшукав для цієї знахідки ніби підхоже пояснення. І все влаштувалось якнайкраще. Збентеження народу і монахів поступово минуло.

Чудеса над кістками одинадцяти тисяч «святих дів» відбувалися, як і раніше, навіть у ще більшій кількості. До могили дів і святої Урсули ще більше сходилось богомольців. І монастир день у день багатів. Траплялося, до чудотворної могили святих дів приїжджали для поклоніння навіть королі, виряджаючись на війну, щоб збільшити свої багатства і володіння. І завжди монахи благословляли їх на криваві подвиги і завжди приймали від королів з подякою всякі пожертви, а особливо різні пільги щодо повинностей і платежів. І чудеса, що їх творили монахи, і кістки одинадцяти тисяч дів у всі часи були вигідними для королів, а інтереси королів цілком (відповідали інтересам монахів, що діяли на їх користь.

Але що ж це були за кістки, знайдені в 1123–1155 роках? Це було з’ясовано точно і достовірно тільки в середині минулого століття. Справа в тому, що монахи відкопали ще не всі кістки, які лежали там же, де і кістки «чудотворних дів». Вони провадили розкопки погано і невміло. За цю справу взялися німецькі вчені і повели розкопки вже як слід. Учені звертали увагу не лише на знайдені кістки, але і на все те, що було разом з ними. ї Іри цьому було знайдено безліч різних дрібних речей, старовинних виробів, що й дали змогу розкрити суть справи.

Місце, де було знайдено «чудотворні» кістки дів, виявилось просто дуже старовинним римським кладовищем. Разом з кістками вчені знайшли в землі древні римські гробниці з латинськими написами на них, посуд і навіть зброю. А на довершення всього ті ж німецькі вчені довели за старовинними книгами, що Урсула, проводирка одинадцяти тисяч дів, — зовсім не католицька свята, покровителька міста Кельна, а язичеська богиня… І а все це не заважало викопаним кісткам давати духовенству величезні прибутки.

Ось що писав про чудеса один правдивий монах, що жив близько дев'ятисот років тому:

«Щодня у нас ходять від однієї до іншої церкви різні бродяги. Вони вдають з себе сліпих, слабосилих, кульгавих і біснуватих. Вони лежать на східцях храмів і гробницях святих, а потім запевняють усіх, ніби зцілилися. Ця підробка потрібна для того, щоб принаджувати щедроти віруючих».

Отже, ще багато років тому чесні люди розуміли, що чудеса здійснюються інколи не тільки завдяки вірі, але і заради корисливих інтересів.