РОЗДІЛ VII РОЗПОВІДІ ПРО БІСІВ І ПРО ТЕ, ЯК ЇХ ВИГАНЯЮТЬ

Але чому ж сталося таке самонавіяння? Тому що одна-єдина думка цілком заволоділа Ахіллом. Вона немов заглушила всі інші думки. Ті перестали впливати на його вчинки. Через те Ахілл уже не міг розбиратися в своїх власних вчинках, не міг вирішити, як і коли йому діяти: наприклад, іти чи не йти, говорити чи не говорити, їсти чи не їсти, робити так чи інакше, що робити, що вибрати, яке з рішень або з виходів найкраще. Ахілл почав вагатися і втратив всяке уміння вирішувати і вибирати. Але що значить уміння вибирати із двох або кількох виходів якийсь один? Це значить виявляти в такому виборі свою власну волю. Зникло вміння вибирати і вирішувати, що робити, — значить зникла воля. І Ахілл став безвільним. А всяка безвільна людина, зрозуміло, легко піддається різним намовам. Хто не вміє вирішувати сам, той піддається чужим рішенням і вказівкам. Кожна думка, що зародилась у голові, уже відразу може навіяти такій людині і вчинок. Є думка — є і вчинок, а обмірковування, обговорювання цього вчинку — немає. З’явилась інша думка — і навіяла інший вчинок. Почула або вичитала людина якусь третю думку — і не може не скоритися і їй. Це все і коїлось з Ахіллом. Варто було йому подумати про якусь хворобу — і вже з’являлась ця хвороба; казали йому про різні хвороби лікарі і хворі—з’являлися в нього і ті хвороби, про які вони казали.

Таким чином, нерви Ахілла розладнались, він став наче сам не свій; виходило, нібито це і він і не він. І от спало Ахіллу, нарешті, на думку, що він умер. І нещасний одразу став схожий на мерця. Попрощався з родичами і пролежав нерухомо цілих два дні. А в цей час усе думав і думав про смерть. А думаючи про смерть, думав і про загробне життя. Та як тільки Ахілл згадав про загробне життя — одразу ж сталося нове самонавіяння: бідолашний уявив, що вже переходить у загробне життя, про яке з самого дитинства чув силу розповідей. Він сам вірив у потойбічний світ, і всі, хто оточував його, теж вірили. Священики в церквах страхали віруючих жахливими муками пекла, а декому обіцяли і рай. І одразу ж Ахіллу приверзлося, що його чекає за гріхи пекло. А що таке пекло — селянин теж чув. Він вірив, що в пеклі живуть дияволи. І тоді в нього виникла думка про диявола, і Ахілл справді побачив видіння — диявола. Так в Ахілла з’являлись досить зв’язано одна думка за одною: думка про вчинений гріх породила думку про покарання; думка про покарання викликала думку про хворобу, а та думка навіяла думку про смерть, а ті привели до думок про загробне життя, а за ними з’явилась і думка про пекло, і, нарешті, думка про диявола.

І кожна з цих думок справляла на Ахілла особливий вплив, робила навіяння, і Ахілл бачив і відчував усі ці думки ніби наяву. Але в якому порядку вони виникали? В тому самому, в якому могли виникнути в голові темного французького селянина католицької віри. Цей порядок був для Ахілла дуже природним і звичним. Ну а коли б Ахілл не був французьким селянином? Тоді і думки поставали б у нього в якомусь іншому порядку. Так і буває насправді: наприклад, у магометан з’являються думки про те, що в них вселились злі духи, джини, майже зовсім не схожі на дияволів. А якомусь індійцеві міг спасти на думку Маніту (Великий Дух). Так само в іншої людини могла зародитися думка про рай, про ангелів, і про те, що в неї вселився не диявол, а «дух святий», тобто сам бог. Це теж бувало і буває в різних країнах, з людьми різних племен і віросповідань. Отже, випадок з Ахіллом — цілком природний. Бідолашний селянин, уявляючи себе мерцем, побачив перед собою біса, який прийшов по нього з пекла. В цей саме час надворі загавкав собака. Ахілл вирішив, що це неспроста: його стурбував запах пекла. Потім Ахілл уже побачив навколо себе пекло, про яке тільки-но пригадав: він побачив і огонь, і безліч чортенят; він відчув, як ті на нього накинулись і почали мучити. Ахілл відчував, як йому встромляли цвяхи в очі, згодом сатана розрізав його тіло і заволодів головою і серцем. І тоді нещасний несамовито закричав.

Зрозуміло, все це були його власні думки, але саме цього він і не розумів внаслідок нервової хвороби.

Ахіллу здавалось, нібито всі думки існують поза ним, поза його головою. Думка про диявола теж здавалась хворому справжнім дияволом, який існує поза ним. Згодом Ахілл уявив, що диявол заліз в його тіло, вселився в нього. Нещасний відчував, наче в ньому живуть дві істоти: по-перше, він сам, Ахілл, і, по-друге, диявол. А диявола цього він заслужив своїм гріхом проти дружини.

ЩО ТАКЕ ГІПНОЗ І НАВІЮВАННЯ

Усе це лікар зрозумів, розпитавши Ахілла. Він уже надивився на багатьох нервових і душевнохворих, які мучаться від самонавіяння. Проти такого самонавіяння є добрий засіб треба діяти за правилом: клин клином вибивають. Інакше кажучи, слід діяти теж навіянням і навіяти Ахіллу щось таке, від чого його хвороба минула б. Для цього насамперед треба зрозуміти саму суть її. А вона полягає в тому, що Ахілла мучили докори сумління, каяття і болюче побоювання, що його гріх буде викрито. Оці почуття і втілились в душі Ахілла в страшному образі диявола, який нібито вселився в нього. Тому лікар вирішив: насамперед треба зробити так, щоб совість Ахілла заспокоїлась і щоб він примирився сам з собою.

І ось що лікар придумав: він почав за допомогою навіювання боротися з самонавіянням. Ахілл переконував сам себе в одному, а лікар почав переконувати його в іншому, виганяючи таким чином те, в чому переконав себе Ахілл. Наприклад, Ахілл казав: «Диявол наказує мені вити». А лікар умовляв Ахілла: «Не вий».

Щоб робити таке навіювання нервовохворим, є особливі способи, добре відомі лікарям. Найпростіший з них такий: лікар усипляє хворого, але не за допомогою якихось ліків, а так: підносить, наприклад, до очей хворого блискучу кульку і примушує уважно дивитись на неї. Хворий слухається. Коли довгий час дивитися, стомлюються насамперед очі, за ними — очний нерв, а далі і те місце головного мозку, куди йде цей нерв. Потім втома поширюється на весь мозок, і той наче ціпеніє. Це заціпеніння трохи схоже на сон, але це не справжній сон. Такий стан зветься гіпнозом[30].

У стані гіпнозу людина не перестає чути і навіть бачити. Але це робиться якось машинально, несвідомо. Коли людина перебуває в такому напівсонному, гіпнотичному стані, навіювання особливо сильно впливає на неї. Вона слухається його, наче машина. Наприклад, лікар каже такому хворому: «Плач!» — і таким чином навіває йому думку про плач. З цією думкою в голові кожної людини міцно пов’язано гірке почуття, від якого люди плачуть. А коли людина зазнає цього почуття, тоді вона справді плаче, тобто в неї скорочуються деякі м’язи обличчя, грудей і ллються сльози. Інакше кажучи, як тільки людині навівають думку про плач — вона плаче.

Так само під час гіпнозу можна навівати найрізноманітніші думки. А за такими навіяними думками самі собою ідуть вчинки. Можна навівати не тільки на теперішній, а й на майбутній час, наприклад, вчинки, які мають бути здійснені через кілька днів, через місяць і навіть через рік.

Отак П’єр Жане почав лікувати Ахілла. Насамперед лікар, викликавши в того гіпноз, почав навівати йому такі думки, які цілком суперечили власному самонавіянню Ахілла. Отже, справді вибивався клин клином. Таке лікування впливало. Поступово Ахілл переставав вірити, що в ньому сидить диявол, перестав корчитися, вити і «богохульничати».

ЯК ЛІКАР «ВИГНАВ БІСА»

Але остаточно Ахілл усе ще не виліковувався. Тоді лікар вирішив підірвати за допомогою навіювання сам корінь хвороби.

І ось одного разу він вселив Ахіллу таку думку: «Завтра, о такій-то годині, до вас прийде дружина. Ви її побачите. Вона теж дуже хоче вас бачити. Вона прийде до вас навмисне для того, щоб простити вас і сказати про повне прощення вашого вчинку. Вона знає, що ви більше нещасні, ніж винні».

Так і вийшло. Навіяння чудово вплинуло на нервовохвору людину. Другого дня, в зазначений час, Ахіллу з’явилось видіння.

Це сталося зовсім не у сні, а немов наяву, як його запевнив лікар. Ахіллу привиділось, що до нього в кімнату ввійшла дружина. Він відчув, як вона кинулась йому на шию, як доторкнулась своїм обличчям до його обличчя. Ахілл чув, як вона сказала йому, що прощає його. Все це бачив тільки Ахілл, бо йому було навіяно таке видіння.

І це навіяння вплинуло. Ахілл відчув полегшення. Йому здалось, що його муки вже скінчились, тому що він спокутував, нарешті, свою провину. Отже, бісові нічого було більше робити, і він зник. Спогади про хороше минуле життя з дружиною повернулись до Ахілла. Хворий міг уже сам обговорювати своє марення. Ще через деякий час Ахілл так очуняв, що навіть почав сміятися з свого біса. Всі припадки минули. Перший час після такого видужування біси ще з являлись до Ахілла вночі, коли він спав. Але лікар не давав їм спокою і тут. Він продовжував лікувати Ахілла весь час новими навіюваннями. Видіння з’являлись дедалі рідше і, кінець кінцем, зникли.

Ахілл остаточно видужав.

Так було вигнано з його душі «страшного диявола», тобто його власну думку, яку він сам і навіяв собі і втілив у страшному образі. Щоб вигнати біса, потрібне було навіяння і більше нічого.