Розділ «Б»

Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище (1904). Станом на 01.01.1910 р. — поручик 11-го уланського Чугуївського полку (Дубно). Останнє звання у російській армії — полковник.

З 21.10.1918 р. та станом на січень 1919 р. - командир 20-го Павлоградського кінного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. 15.01.1919 р. був усунутий з посади та заарештований у Києві «за вороже ставлення до України». Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 12. — С. 91; Ремболович І. 1918 рік на Чернігівщині//За Державність — Варшава — 1938 — № 8. — С. 95–98.

БУРДУН-РИКОВ Микола Миколайович

(19.05.1885-?) — полковник Армії УНР.

Народився в с. Хрящеватка Харківської губернії. Останнє звання у російській армії встановити, за архівними матеріалами, не вдалося, сам називав себе полковником.

У 1919 р. начебто служив у Збройних Силах Півдня Росії командиром Марківського полку, про що згадували військовики Дієвої армії УНР, однак це не підтверджується жодним з білоемігрантських джерел.

З 20.07.1920 р — командир 13-ї стрілецької бригади 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. У грудні 1921 р. — січні 1922 р. — начальник 1-ї запасової бригади Армії УНР.

З 1923 р. — на еміграції у Франції. Подальша доля невідома.

В українській армії служив також молодший брат Бурдун-Рикова — Віктор, який навесні 1919 р. був комендантом штабу Окремої кінної бригади Дієвої армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 3; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 99 — С. 54–55, Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Державність. — Варшава. — 1937 — Ч. 7. — С. 165–180.

БУРКІВСЬКИЙ Олександр Оттович

(19.02.1874-31.08.1921) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Походив з дворян Гродненської губернії; лютеранин. Закінчив Білостоцьке реальне училище. У 1892 р. вступив на службу однорічником 2-го розряду до 165-го піхотного резервного Ковельського полку. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1894), вийшов підпрапорщиком до 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам'янець-Подільський, згодом — Умань). Учасник Російсько-японської війни. З 19.10.1904 р. — командував ротою 22-го Східно-Сибірського стрілецького полку. За бойові заслуги у боях одержав звання штабс-капітана. 23.03.1906 р. повернувся до 74-го піхотного Ставропольського полку, з яким вийшов на Першу світову війну. Був двічі поранений (28.08.1914 р. та 13.01.1915 р.). З 02.01.1915 р. — командир 2-го батальйону 74-го полку. 15.06.1916 р. був підвищений до рангу полковника за хоробрість, виявлену у бою. З 26.03.1917 р. — т. в. о. командира 467-го піхотного Кінбурнського полку. З 06.04.1917 р. — командир 465-го піхотного Уржумського полку. Під час Першої світової війни дістав всі ордени до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, орден Святого Георгія IV ступеня (06.07.1917), Георгіївську зброю (25.06.1917), солдатську відзнаку Святого Георгія IV ступеня (за бої 23 та 30.06.1917 р. під Станіславовом).

10.01.1918 р. залишив фронт «через хворобу». Прибув до Умані, де у березні 1918 р. став начальником залоги. З 10.04.1918 р. — командир куреня 42-го (згодом — 32-го) пішого Сумського полку Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 06.08.1918 р. — помічник командира 32-го пішого Сумського полку Армії Української Держави. З 23.02.1919 р. — завідувач зброї 1-ї (з 15.05.1919 р. — 6-ї) Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 01.06.1919 р — помічник начальника 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 31.10.1919 р. й до кінця листопада 1919 р — начальник 4-ї Холмської (Сірожупанної) дивізії Дієвої армії УНР. З березня 1920 р — начальник 5-ї стрілецької бригади 2-ї Стрілецької дивізії (згодом - 8-а бригада 3-ї Залізної стрілецької дивізії) Армії УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий, начальник 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. Загинув у автокатастрофі під час відрядження з табору інтернованих до м. Ченстохова (Польща). Похований у Варшаві на православному цвинтарі Воля.

ЦДАВОУ. -Ф. 1075. — Оп. 1. -Спр. 67. -G 202–206; Оп. 2. -Спр. 653. -С. За, РГВИА. -ф. 409. -Оп. 1. - п/с 553; Монкевич Б. З останніх днів 6оротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С. 4–7; Савченко В. Український рух у ІХ-ій російській армії// За Державність. — Варшава — 1938. — № 8. — С 81–85; Пекарчук І. Правда про 10 і 11 листопада 1920 р.// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 1. — С. 8–9; Пузицький А. Ще в справі 10 і 11 листопада 1920 р.//Літопис Червоної Калини — Львів — 1933. — Ч. 4. — С. 8-9; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма, — Київ. — 2002. — С. 67, 221.

БУТРИМ Яків

(22.10.1895—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Народився у с. Боромля Ахтирського повіту Харківської губернії. Закінчив Сергіївське артилерійське училище у м. Одеса (1915). Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1917 р. — командир батареї 30-го польового важкого артилерійського дивізіону, який у листопаді 1917 р. було українізовано. У 1918 р. — ад'ютант 3-го важкого гарматного полку Армії УНР та Армії Української Держави. На початку грудня 1918 р. очолював важку гарматну батарею Січових стрільців Дієвої армії УНР. З січня 1919 р. — командир 6-го важкого гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР, що знаходився у складі Української Галицької армії: воював спочатку проти поляків під Львовом, а згодом проти більшовиків. У листопаді 1919 р. після переходу УГА на бік білогвардійців був усунутий з посади як «петлюрівець». Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 79. — С. 125; Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992.

БУТАКОВ Олександр Степанович

(10.11.1896—?) — підполковник Дієвої армії УНР.

Народився у Владивостоці. Закінчив Хабаровський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (15.05.1915), служив у 6-й артилерійській бригаді, у складі якої брав участь у Першій світовій війні. Був отруєний газами. З 01.05.1917 р. — штабс-капітан.