Розділ «У-Ф»

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 329–387; ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а — С 28; Удовиченко О. Від Дністра до лінії перемирря і відворот за Збруч//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 76—123; Ч. 6. — С. 77–109; Ч. 7. — С. 152–164; Удовиченко О. Україна у війні за Державність. — Вінніпег. — 1954; Удовиченко О. Третя Залізна дивізія. — Нью-Йорк. — 1971. — Т. 1. - 1982. — Т. 2; Р. С. Окремий Стрілецький Запорізький Курінь//Літопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1932. — Ч. 12. — С. 10–12; Вишнівський О. Пігмеї духом і мораллю. — США. — 1965; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та йото артилерії в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5 — С. 137–157; Некролог/, Українське Козацтво — 1975. — Ч 4(34) — С 64–68, Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002; Капустянський М Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році, Маланюк Є. Уривки м спогадів. — Київ. — 2004. — С. 286, 419–458.

УРБАНСЬКИЙ

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1918 р. — командир кулеметної команди 9-го пішого Вінницького полку Дієвої армії УНР. З 18.11.1918 р. і десь до березня 1919 р. — командир цього полку. Подальша доля невідома.

Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938 — № 8. — С. 24.

УСТИМОВИЧ Юрій Костянтинович

(1873 — грудень 1968) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

У наказах Військової Офіції 1918 р. помилково названий Миколою Устимовичем. Закінчив Миколаївське кавалерійське училище (1894), вийшов підпоручиком до лейб-гвардії Гродненського гусарського полку (Варшава). У 1915–1916 рр. — полковник, командир 8-го гусарського Лубенського полку. З 1917 р. — командир бригади 2-ї, а потім 8-ї кавалерійських дивізій. Останнє звання у російській армії — полковник.

З травня 1918 р. — начальник Власного Гетьмана Конвою. З 06.06.1918 р. — генеральний хорунжий Армії Української Держави. 14 грудня 1918 р. у складі Офіцерських дружин здався військам Директорії, незабаром був відправлений до Німеччини.

З 09.09.1919 р. — у резерві чинів Збройних Сил Півдня Росії. З січня 1920 р. — командир Окремої кавалерійської бригади Збройних Сил Півдня Росії. З березня 1920 р. — у резерві офіцерів Російської армії П. Врангеля. Білоемігрант, жив у Франції.

Волоков С. В. Офицеры армейской кавалерии — Москва. — 2004. — С. 539, Незабытые могилы. — Москва. — 2005. — Т. 6. — Кн 1 — С 446.

ФАРТУШНИЙ Авраам Косьмич

(1888—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився у м. Сквира Київської губернії. Закінчив військове училище. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 26-го Східно- Сибірського стрілецького полку (Іркутськ). Закінчив два курси Імператорської Миколаївської військової академії (1914, переведений до генштабу у 1916). У 1917 р. — помічник старшого ад'ютанта оперативної частини штабу 7-ї армії. Останнє звання у російській армії — капітан.

У 1918 р. — помічник голови мобілізаційної частини Головного управління Генерального штабу Української Держави. Під час Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання військового старшини. З 21.01.1919 р. — член Міжурядової комісії з вироблення військового статуту.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2 — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 53-зв. — 54.

ФЕДЕНЯК-БІЛИНСЬКИЙ (Білинський) Іван Федорович

(26.06.1861—?) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1883), служив у 13-му стрілецькому батальйоні (Одеса). Брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр. Закінчив Офіцерську стрілецьку школу. З 26.02.1905 р. — підполковник 13-го стрілецького полку (Одеса), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.

З грудня 1918 р. — начальник 13-ї пішої дивізії військ Директорії. Станом на 26.01.1919 р. — в. о. начальника 7-го Харківського корпусу Дієвої армії УНР. З 02.03.1919 р. — начальник Новоград-Волинської групи військ Дієвої армії УНР. До 18.03.1919 р. — начальник Коростенської групи. У подальшому — комендант Новограда-Волинська. З 07.05.1919 р. до кінця травня 1919 р. — начальник 1-го Дієвого корпусу Дієвої армії УНР. З 21.03.1920 р. — начальник запасної бригади у Бресті (згодом — 6-та запасна бригада Армії УНР). З 18.05.1920 р. — начальник 7-ї запасної бригади Армії УНР, що мала бути сформована у Києві. Після відступу українських військ з Києва 12 червня 1920 р. залишив Армію УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф 2248. — Оп. 1. — Спр 7. — С. 93, 144, Список подполковникам на 1913. — СПб. — 1913. — С. 167; Самутин Петро. Хронологічні дати VI-ої Січової стрілецької дивізії//Вісті Комбатанта. — 1970. — № 5. — С. 12; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 135–164; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Варшава — 1937. — № 7. — С. 14.

ФЕДОРІВ Борис Якович

(1875 — після 1925) — начальник управління Військового міністерства УНР.

Народився у Варшаві. Закінчив Псковський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище, станом на 01.01.1910 р. — капітан 1-ї Східно-Сибірської стрілецької артилерійської бригади (м. Нікольськ-Усурійський). Останнє звання у російській армії — генерал-майор.