Розділ «С»

Сулковський Борис, фото 1905 року (Летопись войны с Японией. — СПб. — 1905. - № 51. — С. 994)

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 4–8; Ф 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 129, 151–152; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 48-зв. — 49; Ф. 4061. — Оп. 1. — Спр. 1. — С 4–7; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 659; Сулковський Б. З історії формування 2-го Січового Запоріжського корпусу//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 4. — С. 71–87; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. — № 2. — С. 96; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році, Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 141, 142, 144.

СУМАРОКІВ Павло Федорович

(30.05.1893-19.05.1975) — поручик Армії УНР (підполковник в еміграції).

Закінчив Київське військове училище. Брав участь у Першій світовій війні, був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою та відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Останнє звання у російській армії — поручик.

Сумароків Павло, фото 50-х років (У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк. — 1973)

У 1920 р. у складі Кінного полку Чорних Запорожців брав участь у Першому Зимовому поході. У 1921 р. у складі 4-го Київського кінного полку брав участь у Другому Зимовому поході.

Згодом жив на еміграції у Польщі.

Влітку 1943 р. вступив до Добровольчої дивізії СС «Галичина», командував 6-ю ротою 30-го полку, брав участь у бою під Бродами.

З 1945 р. жив на еміграції у Німеччині. Автор спогадів про Другий Зимовий похід та 1-шу Українську дивізію.

Вісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1968. — Ч. 129. — С. 56; В оточенні під Бродами// Український Комбатант. — На чужині. — 1958. — Ч. 5–6. — С. 40–52.

СУМЧУК

(1898(9?) —06.1919) — повстанський отаман.

Походив з селянської родини с. Колесники Острозького повіту Волинської губернії.

Навчався в Московському народному університеті ім. Шанявського, звідки у травні 1917 р. добровольцем вступив до 1-го Українського козачого полку ім. Б. Хмельницького. У грудні 1917 р. повернувся до Острога, де сформував український добровольчий відділ. Під час протигетьманського повстання сформував та очолив партизанський загін ім. Наливайка, який розгорнув у сотню, курінь, згодом — у 51-й піший Дієвий полк ім. С. Наливайка Дієвої армії УНР. З 02.06.1919 р. — командир куреня ім. С. Наливайка 3-го пішого Подільського полку 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. Загинув між 10 та 14 червня 1919 р у нічній сутичці під час розвідки в районі Ямпіль — Ляхвиці. Був одним з найбільш талановитих організаторів та командирів повстанських загонів.

Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 9—61; 1936. - № 6. — С. 13–64; Варшава — 1937. - № 7. — С. 9–56; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1939. - № 9. — С 19, 24; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С 87, 89; Порохівський Г. Памятна ніч у повстанському штабі//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 1. — С 7-10; Ч. 2. — С. 18–20; Порохівський Г. Штаб Південного фронту//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 7–8. — С. 15–18; Ч. 9. — С 17–20.

СУПРУНЕНКО Ростислав

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Закінчив Пажеський корпус. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 32-ї артилерійської бригади. Останнє звання у російській армії — підполковник.

Станом на 22.12.1917 р. — начальник 1-ї Сердюцької гарматної бригади військ Центральної Ради. З 04.02.1919 р. — начальник 20-ї гарматної дієвої бригади Дієвої армії УНР. У подальшому — помічник начальника 18-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. 09.04.1919 р. наказом штабу Дієвої армії УНР формально був звільнений з армії за алкоголізм, але продовжував служити. З 14.04.1919 р. — т. в. о. начальника 18-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. До 07.05.1919 р. — начальник 19-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. У подальшому — звільнений з армії. У 1920 р. знову подав прохання про вступ до Армії УНР. Станом на 1921 р. рахувався дезертиром 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР.

Повернувся в Україну. У 1922–1928 рр. викладав у Харківській школі Червоних Старшин. У 1930-х рр. жив у м. Бородянка під Києвом. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 4. — С. 32; Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 144; Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 22, 27; Спр. 97. — С. 60; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1936. — № 6. — С. 57; Варшава. — 1937. - № 7. — С. 9–56.