TextBook (1874 — літо 1938) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Народився у м. Кутаїсі, походив з родини військового. Закінчив Тифліський кадетський корпус, військове училище (1896), вийшов підпрапорщиком до Кавказької гірської батареї. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 2-м розрядом (1904). На фронті Російсько-японської війни перебував на посаді старшого ад'ютанта польового штабу 1-ї Манджурської армії. З 1906 р — викладач та вихователь Вольського кадетського корпусу. З 1908 р. — викладач Воронізького кадетського корпусу. Брав участь у Першій світовій війні: командир батальйону 25-го піхотного Смоленського полку, начальник штабу 7-ї піхотної дивізії, командир 25-го піхотного Смоленського полку, начальник 7-ї піхотної дивізії. За Першу світову війну був нагороджений кількома іноземними нагородами, всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю (за бій 15–18.11.1914), орденом Святого Георгія IV ступеня (29.04.1917, за бій 13–14.08.1915). Останнє звання у російській армії — генерал-майор.
Сокира-Яхоншов Дмитро, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 9)
У середині серпня 1918 р. очолював 1-шу козацько-стрілецьку (Сірожупанну) дивізію Армії Української Держави. 24.09.1918 р був звільнений у відставку через хворобу. У січні 1919 р. перебував у резерві командного складу штабу Дієвої армії УНР.
З лютого 1919 р жив у Одесі, де у березні—квітні 1919 р займався формуванням Білоросійського батальйону.
З березня 1920 р. служив у РСЧА: командир бригади 41 — ї стрілецької дивізії в Одесі (неофіційно ця бригада називалася Українською радянською дивізією); з квітня 1920 р. — начальник стройового відділення управління формувань 14-ї армії; з червня 1920 р. — начальник Київської школи Червоних Старшин; з січня 1921 р. — інспектор військово-навчальних закладів Київської військової округи; з 25.08.1922 р. — завуч Об'єднаної школи ім. С. Каменева у Києві. У 1924 р. переїхав до Москви, трохи згодом — до Геленджику під Новоросійськом Там у 1933 р. був заарештований та висланий на три роки заслання до Алма-Ати. Після відбуття заслання повернувся до Геленджика, де влітку 1937 р. був заарештований вдруге. За даними родини Яхонтових, помер у в'язничній лікарні у м. Маріїнськ Кемеровської області.
Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 1.03.1923. — Москва. — 1923. — С. 213; «Русский Инвалид». — Петроград. — 1915. - № 107; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. — № 1. — С. 79–81; Бутович М. Формування Сірої дивізїі у Володимирі-Волинському//За Державність. — Торонто. — 1966. - № 11. — С. 27–28; Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Вісті Комбатанта — 1970. — Ч. 6. — С. 9–11.
СОКОЛЬНИК Опанас Іванович(18.01.1892-?) — підполковник Армії УНР.
Закінчив 4-класну Кролевецьку гімназію, Київське художнє середнє училище, навчався на архітектурному факультеті Цісарської художньої академії у Відні. У 1915 р. був мобілізований до російської армії. 01.07.1915 р. закінчив 1-шу Київську школу прапорщиків, служив у 35-му піхотному Брянському полку. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1917–1918 рр. — ад'ютант українізованого 35-го піхотного Брянського полісу. Залишився на цій посаді після того, як навесні 1918 р. полк влився до складу кадрів української армії та був перейменований на 23-й піший Черкаський полк Армії Української Держави. З 01.01.1919 р. — помічник начальника відділу зв'язку Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 11.11.1919 р. — новоушицький повітовий військовий начальник. З 20.04.1920 р. — підполковник. З 17.10.1920 р. — начальник мобілізаційної комісії 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 12.11.1920 р. — т. в. о. начальника 2-го відділу Головної мобілізаційно-персональної управи Генерального штабу УНР. Подальша доля невідома.
Сокольник Опанас, фото 1917 року (з приватної колекції)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 646. — С. 19- 120; Спр. 652. -С 39.
СОЛОГУБ Сергій Піменович(19.09.1893-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Кіцькани Бендерського повіту Бессарабської губернії. Закінчив Кишинівське комерційне училище, Одеське військове училище (25.08.1915), вийшов прапорщиком до 297-го піхотного Ковельського полку. З 10.09.1915 р. — командир 10-ї роти цього полку. З 06.11.1916 р. — штабс-капітан. У грудні 1916 р. — лютому 1917 р. був командиром Латиської ударної роти при 297-му полісу. З лютою 1917 р. — командир 2-ї роти, з жовтня 1917 р. — командир 2-го батальйону 297-го полку.
Сологуб Сергій, фото 1920-х років (Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942)
Брав участь в українізації 297-го піхотного Ковельського полку. З листопада 1917 р. — командир 3-ї сотні Українського куреня 297-го полку. З січня 1918 р. — командир цього куреня. У подальшому — начальник пішої сотні, кінної півсотні та кулеметної чоти при Тираспольській повітовій комендатурі. З 10.09.1918 р. — начальник адміністративно-господарчої частини комендатури. З жовтня 1918 р. — командир загону 8-ї Азовської кордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави. З 01.12.1918 р. — командир саперної сотні 4-го Запорізького полку ім. І. Богуна Республіканської дивізії військ Директорії. З 03.08.1919 р. — т. в. о. командира 22-го Запорізького полку ім. І. Богуна Дієвої армії УНР. З 30.08.1919 р. — командир 4-го відділу Дністрянської кордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони УНР. 30.11.1919 р. під Проскуровом потрапив у полон до білих. Після зайняття Півдня України червоними сформував з колишніх вояків Дієвої армії УНР Український курінь у складі РСЧА. У січні 1920 р. перейшов з Українським куренем до 4-ї Галицької бригади Ю. Шепаровича, разом з якою незабаром з'єднався з Армією УНР. З червня по 11.08.1920 р. перебував у відпустці через хворобу. З 11.08.1920 р. — старшина розвідчого відділу 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. У вересні—листопаді 1920 р. — молодший старшина зв'язку військової секції УНР у Румунії. З 01.11.1920 р. — молодший старшина зв'язку відділу повсганчих організацій Головної управи Генерального штабу УНР. З 20.10.1921 р. — в. о. начальника канцелярії 1-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу УНР. З 24.11.1921 р. — в. о. начальника закордонного відділу Генерального штабу УНР. З 24.01.1922 р. — приділений до Головного управління Генерального штабу УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 167. — С 115; Спр. 169. — С 130.
СОСІДКО Григорій(01.01.1893-27.11.1968) — підполковник Дієвої армії УНР.
Сосідко Григорій, фото 50-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „С“ на сторінці 21. Приємного читання.