(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Походив з селян Бессарабії. Служив унтер-офіцером лейб-гвардії Литовського полку.
З 16.01.1919 р. до 19.05.1919 р. — командир 57-го пішого дієвого Гайсинського полку Дієвої армії УНР.
(Серед вояків колишньої російської армії значився Негруш Каетан Григорович (? — до 25.02.1931), який помер у Кишиневі та був похований на місцевому Вірменському цвинтарі. Враховуючи рідкісне прізвище та певне відношення обох до Бессарабії можна припустити, що Неграш і Негруш — одна й та сама особа.)
ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4–5; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С. 26; № 6. — С 15; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т. 5. — С. 57.
НЕДАЙКАША Василь Донатович(21.03.1896 — після 1965) — сотник Армії УНР.
Походив з селян с. Глодоси Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.
Недайкаша Василь, фото 1931 року (Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен. — 1974)
Наприкінці 1917 р. — навесні 1918 р. — один із керівників Вільного Козацтва у с. Глодоси Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. У червні 1919 р. разом з іншими мешканцями села Глодоси вступив до загонів Махна, у складі яких на початку вересня 1919 р. перейшов до Дієвої армії УНР. Був командиром кулеметної сотні 14-го полку Низових Запорожців 5-ї Селянської дивізії, сформованої з селян с. Глодоси. У листопаді 1919 р. з наказу Ю. Тютюнника повернувся додому для організації селянських повстань проти білих та червоних. У квітні 1920 р. на чолі загону у 60 чоловік — своїх односельчан — приєднався до Дієвої армії УНР, яка рейдувала у Першому Зимовому поході. Згодом цей загін було перейменовано на курінь Низових Запорожців Збірної Запорізької дивізії. У травні 1920–1922 рр. — командир 6-го куреня Низових Запорожців 2-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР.
З 1928 р. — на посаді начальника відділення у 2-му відділі розвідки Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. У 1939 р. жив у Сансі (Франція), був одним із ініціаторів вступу українських добровольців до Французького іноземного легіону для боротьби з німцями.
Після Другої світової війни був одним із керівників Товариства бувших вояків-українців у Франції.
Михайлик М. Українське село в часи національної революції//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1934. — Ч. 1. — С. 14. — Ч. 2. — С. 7; Мелешко Ф. Глодоси в часі національної реюлюції//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1934. — Ч. 7–8. — С 20–24; Небелюк М. Під чужими прапорами. — Париж. — 1951. — С 68; Вишнівський О. Пігмеї духом і мораллю. — США. — 1965; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С 45.
НЕДЗВЕЦЬКИЙ Олександр Семенович(18.03.1885-?) — підполковник Армії УНР.
Походив з міщан м. Гайсин Подільської губернії. Закінчив 2-класне Ольгопільське міське училище. 06.11.1906 р. був покликаний на військову службу, служив у 8-му запасному кавалерійському полку. 15.12.1909 р. був звільнений в запас у званні молодшого унтер-офіцера. 21.07.1914 р. — знову мобілізований до армії, зарахований до 1-го паркового дивізіону 12-ї артилерійської бригади. Закінчив Омську школу прапорщиків (17.01.1917). Останнє звання у російській армії — підпоручик.
У 1917 р. служив у 21-му Українському козацькому полку 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради. У лютому 1918 р. демобілізувався. 13.11.1918 р. був мобілізований до 6-го кінного Кременецького (Ольвіопольського) полку. З кінця листопада 1918 р. — помічник мозирського повітового коменданта УНР. На початку січня 1919 р. вступив зі своїм комендантським загоном до кінно-партизанського полку Січових стрільців під командою отамана Козиря-Зірки. З лютого 1919 р. — помічник командира цього полку. З березня 1919 р. — командир кінного куреня «Запорізької Січі» Дієвої армії УНР під командою отамана Божка (колишнього кінно-партизанського полку). З липня 1919 р. — командир окремої кінної сотні 2-ї дивізії «Запорізька Січ». З 06.12.1919 р. — командир Окремого кінного дивізіону Збірної Волинської дивізії, який 29.01.1920 р. було перейменовано на кінний полк ім. І. Мазепи (згодом — 2-й кінний полк ім. І. Мазепи). На чолі цього полку брав участь у Першому Зимовому поході та кампанії 1920-го р. З 23.06.1920 р. — підполковник. 22.08.1922 р. усунутий з посади командира полку через порушення дисципліни («партизанщина» тощо). 19.12.1922 р. повернувся на посаду командира полку.
Недзвщький Олександр, фото 1919 року (ЦДАКФАУ)
У 20-х рр. жив на Волині. Взимку 1932 р. — восени 1933 р. був начальником розвідчого пункту УНР у м. Корець. Усунутий з цієї посади через фінансові проблеми. У 1930-х рр. мешкав у м. Рівне. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 230–682; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 1067. — С. 17–18.
НЕЇЛОВ (Неїло-Палій) Борис Васильович(10.01.1878-05.02.1956) — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Неїлов Борис, фото 1920-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Н“ на сторінці 4. Приємного читання.