Розділ «Холодний Яр»

Страшна була помста комунарів у повстанському селі. Довго не вгавав кривавий бенкет головорізів.

Катували винних і невинних. Били вікна, виламували двері в хатах, грабували все що було вартісніше і врешті підпалили село, якого гасити вже не було кому.

Найбільшу лють і жорстокість виявив начвоєнкомату, яничар Курченко. Він кожного, кого бачив, стріляв на міссці. Так " робітничо-селянська " влада московських варварів закріплювалась і розправлялась із непокірними українцями.

За кілька днів червоні, укріпившись в Еграднівці повели наступ на велике село Цибулево, яке за свій довгий вік пережило багато бурхливих подій. Бачило чимало кри-. вавих воєн, змагань, жорстоких розправ, чужинецьких нападів і розгулів. В своїх лісах Чуті й Чорному зберігало багато таємних сховищ. По дорозі з села на Водяну стояли й до моїх днів три дуби-велетні, на одному з цих дубів висів срібний дзвін, яким, за часів Козаччини, кошовий скликав товариство на нараду. Недалеко села, вище Яру була й могила, як казали, козака Мамая, але всі ці дорогі українському серцю, пам'ятки знищено москвинами.

Наступ на Цибулево червоні почали десь біля 10-ої години ранку. Перед наступом вони, за допомогою цибулівськнх яничар, розкинули по селі летючки, зі закликом здатися без бою, бо в іншому разі село буде знищене і мешканцям його буде гірше, як було в Еграднівці.

Селяни ж, не звертаючи уваги на заклики, продовж) ' вали свою працю в господарстві. Вони були майже певні, що оборонять село.

Одного дня червоні почали обстрілювати з гармат, били по Миколаївській церкві і по всьому селу, від посадки наступала піхота.

Першу атаку комунарів було відбито з засідок рясним вогнем і червоні відступили до посадки, а там залягли. Перестрілка продовжувалась до пізнього вечора. Потім, уночі до червоних прибуло підкріплення і ранок розпочався новим їх наступом. Червоні підійшли до залізниці і вздовж неї зайняли позицію, прикриваючись придорожніми кущами. Залізниця на цьому перегоні була зруйнована, дерев'яні мости спалені і навіть шпали розтягнені. Большевики припинили наступ на село і взялися за відбудову залізничного полотна. З Ерграднівки та інших ближчих сіл вершники зігнали все робоче населення до праці, і за три дні рух поїздів відновився.

Першою ластівкою прибув панцерник на якому большевики розмістили кілька гармат. Вслід за панцерником поїзд з червоноармійцями які зразу ж висипали з вагонів на поле лавою. Розпочався новий большевицький наступ в напрямку Цибулева. Большевики підійшли і захопили Мамаїв Яр, вулицю Лисівку біля залізниці та Пшенешнівку і розпочались грабити населення та палити мешкання. В цім наступі приймала вже участь і кіннота. Одна тачанка з кулеметом з розгону вскочила через міст в село аж до церкви і почали строчити по хатах, вікнах і дворах. За тачанкою низами сунула піхота.

Повстанці принишкло ховалися в засідках щоб заманити в село більше ворога і потім оточити. Кіннота школи червоних старшин вичікуючи не вступала в село.

Коли большевицька піхота зайшла в село командир Сидір Вусенко дав сигнал повстанцям відкрити вогонь. Сипнули численні постріли і большевики в паніці кинулись тікати. Вбитими й раненими стелилися вулиці, кінь один ранений в тачанці впав, тачанка перекинулась і большевики з тачанки кинулись тікати залишивши кулемет.

Два кіннотчики потрапили в полон і стали оповідати, шо школа червоних старшин наступати на село не буде, бо командир боїться наразитись на велику поразку. Він вважає, що розположення села е некорисним для наступу кінноти а крім того, партизани зі своїх засідок перешкоджали б цьому наступу.

Після довгої важкої перестрілки червоні відійшли від Цибулева. Але, з допомогою примітивного панцерника і якоїсь частини піхоти, фронт вони тримали.

За якийть час, підібравши досить сил, кав. школа червоних старшин із відомими вже яничарами Кигимові Курченком, повели наступ на Красносілля /Княже/, де повстанська оборона була малувата. Степове село лежало в рівнині, мов на долоні, а навколо не було ніяких природніх об'єктів захисту.

Одного нещасливого ранку люта зграя червоних хижаків: піхота й кіннота, під дикий грім гармат, в блискавці скорострільного й рушничного вогню, швидко оволо —. діли нещасним селом.

Повстанська частина відійшла у лісок Чутки, а за ними й багато переляканих селян. В безборонному селі розпочали справляти свій кривавий бенкет червоні окупанти.

Почувши канонаду, довідавшись про жорстокі розправи червоних, селяни почали масово втікати у степ та до лісу Чуток, що був біля двох кілометрів. Червоні кіннотчики погналися в степ за безборонним утікаючим населенням, а коли доганяли, то били й рубали шаблями всіх, кого попало. Невинні люди падали на коліна й благали пожаліти, але їх не жаліли і нищили. Такий був наказ: нікого не милувати. Ранених або дострілювали, а більше рубали шаблями.

Побачивши таке нещастя, повстанські частини, що були в лісі Чуті і в Гутницькій, пішли в наступ на Княжу та йприпинили там кривавий бенкет комунарів. Врятувалося пара сот населення. Вбито було 4-х курсантів, а три дісталися до полону.

Заходило сонце і червоні відійшли, залишивши скривавлене й пограбоване село. Кіннота школи червоних старшин з латишами, обвантаживши своїх коней награфленим у селі добром, бундючно поверталися в Еграднівку на відпочинок, та підготовку до нових кривавих дій.

При цій жорстокій розправі було 122 вбитих, в більшости хлопці — підлітки та жінки. Плач і смуток огорнув усе село: рідко де була хата, що не мала б небіжчика а то й двох.